2. Розподіл

Абсорбуючись, речовини потрапляють в кров, а потім проникають в органи і тканини. Більшість лікарських речовин розподіляються нерівномірно. Істотний вплив на характер розподілу речовин мають біологічні бар'єри. Це стінка капілярів, клітинні мембрани, гематоенцефалічний і плацентарний бар'єри.

При потраплянні в загальний кровотік ліпофільні неполярні речовини розподіляються в організмі відносно рівномірно, а гідрофільні полярні речовини - нерівномірно, Перешкодами для розподілу гідрофільних полярних речовин є, зокрема, гісто-гематичні бар'єри, тобто бар'єри, що відокремлюють деякі тканини від крові. До таких бар'єрів відносяться гематоенцефалічний, гематоофтальмічний і плацентарний бар'єри.

Гематоенцефалічний бар'єр утворений шаром ендотеліальних кліток капілярів мозку, в якому відсутні міжклітинні проміжки. Гематоенцефалічний бар'єр перешкоджає проникненню гідрофільних полярних речовин з крові в тканини мозку. При запаленні мозкових оболонок проникність гематоенцефалічного бар'єру підвищується.

Гематоофтальмічний бар'єр перешкоджає проникненню гідрофільних полярних речовин з крові в тканини очей.

Плацентарний бар'єр під час вагітності перешкоджає проникненню ряду речовин з організму матері в організм плоду. Через нього проходять ліпофільні з'єднання (шляхом дифузії). Іонізовані полярні речовини через плаценту проходять погано.

3. Депонування

Під час розподілу лікарської речовини в організмі , частина речовини може затримуватися (депонуватися) в різних тканинах. З «депо» речовина вивільняється в кров і проявляє фармакологічну дію. Ліпофільні речовини можуть депонуватися в жировій тканині. Так, засіб для внутрішньовенного наркозу тіопентал-натрій викликає наркоз, який продовжується 15-20 хв. Короткочасність дії пов'язана з тим, що 90% тіопентала-натрія депонується в жировій тканині. Після припинення наркозу наступає післянаркозний сон, який продовжується 2-3 г і пов'язаний з дією препарату, що вивільнюється з жирового депо.

Антибіотики з групи тетрацикліну на тривалий час депонуються в кістковій тканині. Тетрацикліни не рекомендують призначати дітям до 8 років, оскільки, депонуючись в кістковій тканині, вони можуть порушувати розвиток скелета.

Багато речовин депонуються в крові, зв'язуючись з білками плазми крові. У з'єднанні з білками плазми речовини не проявляють фармакологічної активності. Проте частина речовини вивільняється із зв'язку з білками і проявляє фармакологічну дію. Речовини, які міцніше зв'язуються з білками, можуть витісняти речовини з менш міцного зв язку. Дія витисненої речовини при цьому посилюється, оскільки збільшується концентрація в плазмі крові його вільної (активною) форми. Дуже тривало затримуються в організмі іони важких металів.

4. Біотрансформація

Більшість лікарських речовин в організмі піддаються перетворенням (біотрансформації). Розрізняють метаболічну трансформацію (окислення, відновлення, гідроліз) і кон'югацію (ацетилювання, метилування, утворення з'єднань з глюкуроновою кислотою і ін.). Відповідно, продукти перетворень називають метаболітами і кон'югатами. Звичайна речовина піддається спочатку метаболічній трансформації, а потім кон'югації. Метаболіти, як правило, менш активні, чим початкові з'єднання, але іноді виявляються активнішими (токсичнішими) за початкові речовини. Кон'югати зазвичай малоактивні.

Більшість лікарських речовин піддаються біотрансформації в печінці під впливом ферментів, локалізованих в ендоплазматичному ретикулумі кліток печінки - мікросомальні ферменти.

Ці ферменти діють на ліпофільні неполярні речовини, перетворюючи їх на гідрофільні полярні з'єднання, які легше виводяться з організму. Активність мікросомальних ферментів залежить від статі, віку, захворювань печінки, дії деяких лікарських засобів.

Так, у чоловіків активність мікросомальних ферментів декілька вище, ніж у жінок (синтез цих ферментів стимулюється чоловічими статевими гормонами). Тому чоловіки стійкіші до дії багатьох фармакологічних речовин.

У новонароджених система мікросомальних ферментів недосконала, тому ряд лікарських речовин (наприклад, хлорамфенікол) в перші тижні життя призначати не рекомендують у зв'язку з їх вираженою токсичною дією.

Активність мікросомальних ферментів печінки знижується в літньому віці, тому багато лікарських препаратів особам старше 60 років призначають в менших дозах в порівнянні з особами середнього віку.

При захворюваннях печінки активність мікросомальних ферментів може знижуватися, сповільнюється біотрансформація лікарських засобів, посилюється і подовжується їх дія.

Відомі лікарські речовини, що індукують синтез мікросомальних ферментів печінки, наприклад, фенобарбітал, грізеофульвін, рифампіцин. Індукція синтезу мікросомальних ферментів при застосуванні вказаних лікарських речовин розвивається поступово (приблизно протягом 2 нед). При одночасному призначенні з ними інших препаратів (наприклад, глюкокортикоїдів, протизаплідних засобів для прийому всередину) дія останніх може ослаблятися.

Деякі лікарські речовини (циметидин, хлорамфенікол і ін.) знижують активність мікросомальних ферментів печінки і тому можуть підсилювати дію інших препаратів.