Додаткова.

1. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб,:Питер, 2003. – 224 м. :ил. – ( Серия «Заврта экзамен»)

2. Кривцов О.С. та ін. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/ О.С.Кривцов, В.М. Бережний, В.М.Онегіна. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 200 с.: іл.

Тема 10. Економічна динаміка. Тематичний зміст практичного заняття.

1. Кейнсіанські моделі економічного зростання.

2. Неокласична модель економічного зростання.

Анотація.

Економічне зростання означає збільшення реального ВВП країни за рік порівняно з попереднім роком. Воно дає змогу повніше задовольняти потреби людей, скорочувати тривалість робочого дня і збільшувати час відпочинку, подовжувати тривалість освітньої та професійної підготовки молодого покоління, полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Загалом економічне зростання дає нації змогу повніше реалізувати її економічні цілі та здійснювати нові виробничі й соціальні програми.

Економічне зростання визначають чотири групи факторів. Фактори пропозиції: а) кількість та якість природних ресурсів; б) кількість та якість трудових ресурсів; в) капітал; г) технологія. Фактор попиту— це таке макросередовище, в якому сукупні видатки достатні для того, щоб національна економіка змогла повністю реалізувати свій виробничий потенціал, який визначають фактори пропозиції. Фактор ефективності передбачає, що національна економіка продукує товари й послуги з найнижчими витратами (виробнича ефективність), і ресурси спрямовуються на виробництво найцінніших для суспільства життєвих благ (розподільна ефективність). Четверта група — це соціокультурні та інституційні чинники, які можуть сприяти економічному зростанню або стримувати його.

Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують низку показників. По-перше, це валовий внутрішній продукт на душу населення. По-друге, це показники ефективності функціонування національної економіки, що обчислюються на підставі ВВП. Серед численної групи цих показників найважливішими є продуктивність праці, фондовіддача і фондомісткість, матеріаломісткість, енергомісткість тощо. По-третє, виробництво основних видів промислової продукції на душу населення (електроенергії, автомобілів, мінеральних добрив, пластмас, хімічних волокон, паперу тощо), а також сільськогосподарської (зерна, м'яса, молока, цукру та ін.). По-четверте, це показники рівня та якості життя (середня його тривалість, рівень освіти населення, середня тривалість робочого дня, денне споживання кілокалорій на душу населення, чисельність студентів чи лікарів на 10 000 людності тощо). Для визначення якості життя міжнародні організації дедалі частіше використовують індекс людського розвитку.

Неокласична модель зростання Роберта Солоу слугує базовим знаряддям для розуміння процесу економічного розвитку всіх груп країн. З моделі випливає, що національна економіка прямує до стаціонарного обсягу капіталу, за якого інвестиції та амортизація дорівнюють одне одному. У стаціонарному стані обсяг продукції на працівника є незмінним. Основний визначник стаціонарного обсягу капіталу — рівень заощаджень. Вищий рівень заощаджень означає більший обсяг капіталу і більший обсяг продукції на зайнятого. Підвищення рівня заощаджень спричиняє підвищення темпів економічного зростання, доки національна економіка знову не досягне нового стаціонарного стану. У довгостроковому періоді за даного рівня заощаджень темпи економічного зростання знижуватимуться.

Стаціонарний обсяг капіталу, який максимізує споживання, називають рівнем Золотого правила. Національна економіка автоматично не тяжіє до стаціонарного стану, що відповідає цьому правилу. Навіть у США обсяг капіталу менший, ніж за Золотим правилом. Для досягнення належного рівня потрібні істотне збільшення інвестицій і відповідне зменшення споживання нинішніх поколінь.

З моделі Солоу випливає, що темпи зростання населення є важливим чинником рівня життя. Що вищий темп зростання населення, то нижчий обсяг продукції на працівника. У довгостроковому періоді зростання цього обсягу і підвищення життєвого рівня забезпечує тільки науково-технічний прогрес. Рівень Золотого правила досягається тоді, коли чистий продукт капіталу дорівнює темпам зростання обсягу національного виробництва.

У XX ст. простежувалося декілька важливих закономірностей економічного зростання в розвинутих країнах: зокрема капіталоозброєність, продуктивність праці та реальна заробітна плата підвищувалися. У процесі економічного зростання відбувалися глибокі зміни в галузевій структурі економіки цих країн. Чисельність зайнятих у сировинних галузях і сільському господарстві знижувалася. Водночас зростала зайнятість у наукомістких галузях — приладобудуванні, електроніці тощо. У галузевій структурі вітчизняної економіки в останні роки відбуваються несприятливі зміни.

В останні три десятиліття темпи економічного зростання в розвинутих країнах уповільнилися. Економісти поки що не дійшли згоди щодо конкретних причин цього уповільнення, але здебільшого його пов'язують зі зниженням темпів поліпшення виробничої функції. Вчені пропонують декілька варіантів економічної політики, спрямованої на прискорення темпів економічного зростання розвинутих країн: розширення сукупного попиту, стимулювання пропозиції та структурну політику.

Більшість країн світу належать до економічно відсталих із низьким подушним доходом. Брак природних ресурсів, величезна чисельність населення та високі темпи його зростання, низька капіталоозброєність праці й малі потенційні можливості для заощаджень та інвестування, а також допотопні технології створюють серйозні перешкоди для розвитку цих країн. Держави Азії, Африки та Латинської Америки опинилися в "заклятому колі бідності": низькі доходи обмежують заощадження і нагромадження людського й фізичного капіталу, що своєю чергою стримує зростання продуктивності праці й доходів. Країни, що розвиваються, закликають до створення нового світового економічного порядку, який передбачає полегшення боргового тягаря цих країн, їхній ширший доступ до світових ринків, припинення економічного колоніалізму, лібералізацію розвинутими країнами імміграційної політики тощо.