Франція Марсель Пруст (1871-1922)

Цикл романів “У пошуках втраченого часу” складається із 5 томів у 7 книгах:

1 т. – “На Сваннову сторону” (1913)

2 т. – “У затінку дівчат-квіток” (1919)

3 т. – “Ґертманська сторона” (1914)

4 т. – “Содом і Гоморра” – “Полонянка” (1915); “Альбертина зникає” (1922)

5 т. – “Віднайдений час” (1926)

Твір становить собою композиційно-сюжетну єдність (“суб’єктивна епопея”); це нерозчленований потік пам’яті автора-оповідача. Його характерною особливістю є невідповідність між розміром і незначністю сюжету. За формою цей роман є потоком пам’яті, у якому розвиток є симультанний: відбувається зміщення і зближення у часі і просторі; за змістом – це спроба охопити тогочасне суспільство кінця ХІХ – початку ХХ ст. (= Бальзаковій “Людській комедії” із паралельно відтвореними апогеєм і агонією). У творі відчутний вплив А. Берґсона: розум вловлює поверхневі і застиглі елементи життя, виходячи із готових схем; лише інтуїція осягає його сутність. За А. Берґсоном, є два типи пам’яті – інтелектуально-аналітична й інтуїтивна. Власне інтуїтивна пам’ять оживляє пережите і творить нову реальність.

Роман розгортається не в епічному, а психологічному часопросторі, у пам’яті оповідача. Відбувається суб’єктивізація світу: “фізичне” розчиняється у психологічному; розповідь розгортається за “законами” пам’яті з її вибірковістю, зміщенням часових площин, відхиленнями, відступами. Руйнується хронологічний порядок епізодів; немає послідовного руху сюжету від минулого до теперішнього; романний час – це не поступальний рух, а лабіринт. Хронологічний стрижень твору становить: 1) дитинство героя-оповідача; 2) юність; 3) молодість і входження до вищого світу; 4) завершення життя. Водночас роман М. Пруста є не лише розповіддю і описом, а й коментарем. Він нагадує творчу лабораторію: художній світ складається з пережитого, з діяльності пам’яті та докладного обговорення цього світу.

Твір є “симфонією”, у якій звучить поліфонія тем і мотивів, ідей та емоцій, їхній спонтанний рух без колізій і драматичних вузлів; це зумовлює вільну композицію, що імітує плин пам’яті. Важливою є роль провідних мотивів, побудованих за принципом координації, а не субординації:

• соціопсихологічний / соціокультурологічний мотив: вектори руху оповідача у соціально-логічному просторі – світ буржуазії і аристократії, різні уклади і стилі життя, ментальності;

• мотив молодості, краси і радості життя;

• світ природи: глибина вникнення і тонкість відтворення (імпресіоністичний пейзаж);

• мотив філософський / метафізичний: існує як духовно-душевний стан, що знаходить вираження у різних медитаціях: пошуки глибшого, правдивішого, ніж емпіричний, світу;

• мотив любові, що переростає у мотив самотності, відчуженості і приреченості на самотність – кохання стає потребою в людській істоті; і мотив мистецтва – шлях реалізації філософської ідеї – “віднайдення часу”.

У романі наявне відкриття глибинного буттєвого шару, константами якого є: життя, смерть, час, ерос, мистецтво і їхні складні взаємозв’язки і взаємодії. М. Пруст: “Роман – це не лише фіксації життя під мікроскопом, а й телескоп, спрямований на глибини життя”. Життя і смерть поєднані через час: життя триває у часі, а рух часу прямує до смерті. водночас смерть ≠ ніщо. Смерть – це вторгнення вічності у життя. Водночас смерть існує не лише у загальному, а і в індивідуальному плані: вмирає одне “я”, поступаючись іншому. Мистецтво – єдина реальність, що здатна протистояти часові і смерті. Мистецтво і повторне переживання прожитого життя (“втраченого часу”) у мистецтві надає життю істинності і повноти.