118. Охарактеризуйте становлення національної господарської системи України в 90-х роках хх ст.

Наступний етап реформування економіки України запро­понована президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбача­ла низку заходів, спрямованих на пришвидшене формування рин­кових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію тор­гівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі зло­чинністю та корупцією.

У жовтні 1995 р. в країні стартує курс па радикальні економіч­ні перетворення, під час реалізації якого скасовують дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, скасову­ється фіксований курс до твердих валют, проголошується необ­хідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджет­ного дефіциту тощо.Так, 1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфе­ри. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % на рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило національну грошову одиницю (купоно-карбованець), підвищило довіру до неї, ство­рило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню.Друга половина 1990-х років в економіці України характери­зується проголошенням коригування курсу реформ, проголошено курс на розбудову соціаль­ного ринкового господарства. Стали також певною мірою зрозумілими переваги та вади діючої податкової, митної, регіональної політики. Але негативні тенденції в економіці України, хоча й дещо пом'якшені, зберігалися до кіпця тисячо­ліття. Мабуть, це можна пояснити недостатньою послідовністю ринкових перетворень.

Так, лише наприкінці 1990-х років пришвидшилися про­цеси приватизації промислових об'єктів, до 2000 р. змінило форму власності близько 65 тис. підприємств та організацій, а недержавні підприємства почали виробляти майже 70% продукції. Утім, ці процеси не мали системного характеру, жодна програма привати­зації в ці роки не дістала підтримки Верховної Ради України, не отримали належного захисту й відносини власності.

Разом із тим негативно впливало скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, змен­шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар­тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

119. Розкрийте формування теоретичних засад обґрунтування шляхів переходу до ринкової системи в українській економічній літературі 90-х років хх ст.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених (А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка). Погляди вітчизняних учених формувалися під впливом альтернативних концептуаль­них теорій.

Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції.Другий напрям у підґрунті мав кейнсіанську методологію. Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про бюджетну систему», «Про підприємницт­во», «Про банки і банківську діяльність» тощо.

Наступний етап, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструк­тури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. ступи­ла на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної та практич­ної бази.

На практиці від початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцін­ної національної валюти— гривні.

У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки (роздержавлення, приватиза­цію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні рийки). Певного мірою прий­няття цієї програми було умовою вступу України до Міжнарод­ного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Власне, вступ до МВФ розглядають як винятко­во негативний фактор для економіки України, стверджуючи, що «економічна політика, що її проводили в Україні, привела країну до глибокої економічної кризи. Власне, реформи хоча й проголошувалися, але на ділі не про­водилися. Саме через відсутність всебічно обгрунто­ваної комплексної програми Україна потрапила в особливо складне економічне становище». Своєю чергою, А. Галь­чинський назвав ці процеси «імітацією реформ». Економіка України переживала глибоку системну кризу. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників.Падіння виробництва й стрімке зростання собівартості продукції різко зменшили бюджетні над­ходження від промисловості, тоді як видатки бюджету невпинно зростали. Надзвичайно знизився життєвий рівень населення.

Боротися з інфляцією уряд намагався звичними директивними методами: було запроваджено фіксований курс купоно-карбованця відносно долара, але цей крок лише інтенси­фікував поширення «тіньової економіки», збільшив втрати вітчиз­няних експортерів, а також посилив відплив капіталів за межі України, що знекровлювало економіку країни. Нееквівалентні експортно-імпортні операції зумовили зро­стання зовнішньої заборгованості України.