97. Охарактеризуйте кризи світової економіки та кейнсіанства у 1970-80-ті

Новими екон. явищами, що характеризували функці­он. світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XXст., були: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуа­лізації й віртуалізації екон. відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технолог модернізації; вичерп­ність традиційних екстенсивних факторів екон. зрост.; загострення проблеми дефіцитності енергет. ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафто-газової) кризи розвине­них країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової екон. прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зрост. інтернаціоналізації господарських зв’язків та панування транс­національних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням екон. суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові екон. кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз —- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною. Стрімке зрост. світових цін на нафту спричинило подоро­жчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972—1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою рин­ковою економікою за одночасного зрост. цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало та­ке нове екон. явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації мето­дологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в сере­довищі кейнсіанства напр. 60-х — на поч. 70-х рр. XXст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіанців, призвело до формування двох осн. тенденцій подальшого розвитку цього напряму: 1)традиційні кейнсіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців ( Семюелсоп, Дж. Тобін, Екклі, Клейн), які за умов теоретич. кризи цього напряму за­лишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії, 2) посткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-іноваторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії. Утворилось дві основ­ні течії у структурі посткейнсіанства: америк. течія або монетарне — Р. Клауер, А. Лсйонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайптрауб, X. Мінскі; 2)англ течія або— Дж. Робінсон, Н. Калдор,П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл. Отже, у 1970-х рр. посткейнсіанство як нове теоретичне відгалу­ження кейнсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекономічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

Посткейнсіанськітечії об'єднують спільні цілі, якими є:1)теоретичне протистояння неокласичній системі; 2)необхідність завершення кейнсіанської революції; 3)створення нового синтезу макро- та мікроекономіки.Але поряд з цим американське та англ.посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості.