21. Дайте характеристику розвитку господарства та економічної думки Китаю в осьовий час.

В "осьовий час" суспільний розвиток визначав процес переходу від ранньоцивілізаційних суспільств до традиційних цивілізацій.

Для соціально-економічної системи були притаманні верховна влада-власність на землю бюрократично-адміністративного апарату, створення територіально-адміністративної системи управління, зростання економічного значення сільської громади і самостійності парцелярних домогосподарств, відчуження на рівні виробників земельних ділянок, формування великих землевласників і орендарів, розвиток приватної власності і приватного підприємництва у промисловому виробництві та обігу. Головною культурою був рис, вирощували просо, пшеницю, ячмінь, чай. Існувало трипілля, використовували органічні добрива, вели боротьбу зі шкідниками. Будувались державні дороги. Добувались руда, вугілля, природний газ, сіль. Держава регламентувала якість і ціни товарів, базарну діяльність. Товари експортували у Сирію, Європу, Корею тощо.

Економічна думка Стародавнього Китаю розвивалася у рамках основних течій суспільної думки, якими були конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм.

Конфуціанство обґрунтовує теорію природного права, яка стверджує, що першопричиною світу є Бог, який, створивши людей, більше не втручається в їхнє життя, тому людське суспільство розвивається за власними законами і пізнається людським розумом. Конфуціанство орієнтувало людину на працю на благо суспільства. Конфуцій вважав становий поділ суспільства, соціальну ієрархію та існування рабства природними. Ідеальними є патріархально-родинні відносини, що становлять основу державного ладу. Держава є єдиною великою сім'єю, правитель - батько народу. Мен-цзи виправдовував поділ населення на зайнятих розумовою і фізичною працею, пов'язуючи соціальну нерівність з "небесною волею".

Паралельно з конфуціанством розвивався даосизм,основоположником якого був Лао-цзи. Лао-цзи заперечував державне управління, пропагував принципи невтручання у суспільний розвиток, засуджував соціальну нерівність, заперечував теоретичні знання та можливості людського пізнання, ідеалізував первісний природний стан речей.

Легісти заперечували твердження конфуціанства про пріоритетність морально-етичних норм, були прихильниками політичної централізації, обґрунтовували необхідність державного управління на основі досконалого законодавства, нагромадження багатства у скарбниці, реформування економіки.

З критикою конфуціанства виступили представники вчення моїзму, засновником якого був Мо Ді-цзи. Вони заперечували становість та привілеї знаті, проповідували природну рівність людей, всезагальне виробництво, участь людей у фізичній праці, розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.

22. Охарактеризуйте давньоримські рабовласницькі господарські форми та окресліть їх суть за працями римських мислителів.

В Римській державі класичне (античне) рабство набуло завершених форм. З 2 ст. до н.е. рабська праця стає переважаючою, а єдиним джерелом поповнення рабів стають війни та работоргівля. Відбувається зубожіння вільних селян-землеробів.

Наприкінці 1 тис. до н.е. відбувається криза державного устрою, перехід від республіканського правління до монархічного у вигляді імперії. Головними галузями сільського госп-ва стають виноградарство та садівництво, фактично відбувається структурна перебудова, спеціалізація у напрямі вина та оливи.

Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла, яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Такі господ. одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якогось одного продукту, який орієнтувався на продаж. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого, де зразкове господарство працює за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше», тобто поєднує риси натурального і товарного господарства. Щодо рабів, Катон пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання (годувати найдешевшою їжею, одяг надавати один раз на рік). Слід не допускати, щоб раб залишився без роботи, і навіть, на відміну від худоби, яка має відпочивати.

Інакше організовано виробництво у великих господарствах – латифундіях-сальтусах , які набували поширення на пд. Апеннінського півострова , а також у Пн. Африці та Галлії. Такі господарства або займалися скотарством, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орендарям. Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнювалися від витрат на придбаня рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організації праці дістала назву колонату. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку рабів, ціни на них зростають. Тому раба слід берегти, зацікавити у підвищенні прод. праці. Вже у працях Марка Теренція Варрона йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність, адже раб краще працює, якщо господар щедріше наділяє його харчами, одягом, дозволяє відпочити. Пропонує використовувати також і найманих робітників.

Луцій Юній Колумелла рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт, використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення.

Найб. поширеним способом стимулювання рабів було надання їм пекуліїв, тобто господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власнику.