№1 Граматична правильність мовлення

Граматична правильність забезпечується знаннями граматики (морфології і синтаксису). У мовній практиці часто трапляються порушення граматичних норм. Так, наприклад, у давальному відмінку однини іменники чоловічого роду ма-ють паралельні закінчення: чоловіку – чоловікові. Ковалю – Ковалеві, ректору – ректорові, секретарю – секретареві. Нормою є чергування цих форм, щоб забезпечити милозвуч-ність мовлення (Бойку Іванові Петровичу – Бойкові Івану Петровичу). Цього необхідно дотримуватися при оформлен-ні документів, написанні листів тощо. Трапляються помилки у вживанні числівників з іменниками (два дня, а треба два дні; дві цілих і сім десятих гектарів, а треба дві цілих і сім деся-тих гектара) та ін.

Морфологічна правильність

1.         У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зала – зал; клавіш – клавіша; санаторій – санаторія; птах – пта-ха; сусід – сусіда. Форми чоловічого роду е літературними, форми жіночого – розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла (В. Сосюра). Не одна кричала пта-ха: «Пожалій гніздо моє!» (Д. Білоус).

2.         Кожній змінюваній частині мови – іменникові, при-кметникові, числівникові, займенникові, дієслову – властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотри-муватися.

3.         У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -ові, – еві (-єві) та -у, – ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменник є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: дирек-торові, деканові, бригадирові, товаришеві, Андрієві. Закін-чення -у, – ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Карпенку Олегові Івановичу, студентові-математику.

4.         Сучасній українській мові не властива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий ( сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівнян-ня в українській мові є вживання їх у контексті з прийменни-ками від, за, ніж: Волга довша від Дніпра (за Дніпро, ніж Дніпро). Багато помилок трапляється у формах непрямих від-мінків числівників. Почати хоча б з того, як читається таблиця множення: дважди два, трижди три, п’ятю сім, шістю ві-сім, сім у сім. А треба: два помножити (помножено) на два чи два на два, п’ять на п’ять… Ще більше помилок у складених числівниках: Урожай зібрали на двісті п’ятдесят шести гек-тарах, а правильно: на двохстах п’ятдесяти (п’ятдесятьох) шести (шістьох) гектарах. У складених порядкових числів-ників змінюється тільки останнє слово: Ця подія відбулася у тисяча дев’ятсот двадцятому році (не у тисячу).

5.         При дробових числівниках іменник має форму родового відмінка однини: дві цілих і п’ять десятих метра, одна тре-тя кілограма (а не метри, кілограмів).

6.         Користуючись займенниками, слід ураховувати те, щоб кожен із них точно вказував на потрібне слово. Неврахування цього часто утруднює розуміння змісту висловлювання.

Синтаксична правильність

1.         Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв’язки між словоформами.

2.         Уважним треба бути при використанні фразеологіч-них словосполучень української мови: день у день (а не з дня у день), впадати в очі (а не кидатися в очі), ні в чому не по-турати ледарям (а не ніякої поблажки не давати ледарям), спало на думку (а не прийшло в голову), збити з пантелику (а не збити з толку).

3.         Необхідно звертати увагу на словосполучення, побудо-вані на основі зв’язку керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми іменників ( займенників) і при-йменники: Кожен був сповнений гордості (а не гордістю), ми не повинні проходити повз ті недоліки (а не повз тих недолі-ків), для творів О. Гончара властива ( чи притаманна) різно-манітна тематика (а не для творів О. Гончара характерна різноманітна тематика).

4.         У мові студентів звичайно переважають прості, неу-складнені речення. Проте користуватися тільки такими кон-струкціями не можна, бо вони порушують плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд із простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими ускладненими та складними.

5.         Зворотний порядок пов’язується з семантико-стилістич-ними особливостями мовлення і характеризується інтонацій-ним виділенням певного члена речення. Такий порядок слів широко використовується в художньому стилі, в усній народній творчості, у розмовному мовленні як образний експресивно-стилістичний засіб. Наприклад: Виточу, вигострю зброю іс-кристу (Леся Українка).

6.         Дієприслівник передає додаткову дію по відношенню до основної, вираженої дієсловом-присудком, і стосується од-ного і того ж предмета. Наприклад: Прочитавши це слово, ми уявили людину з ніжним поглядом (а не Прочитавши це сло-во, в нашому уявленні постає людина з ніжним поглядом). Повернувшись у село, він турбувався, як ідуть справи у шко-лі (а не Коли він повернувся у село, його хвилює,..).

7.         Дієприкметникові звороти виступають як синоніми до підрядних означальних. Речення з дієприкметниковим зво-ротом характеризується більшою синтаксично-інтонаційною цілісністю, ніж складнопідрядне. Порівняйте: Ротою тепер командував гвардії старший лейтенант, надісланий з ре-зерву (О. Гончар) і Ротою тепер командував гвардії стар-ший лейтенант, якого надіслали з резерву.

8.         Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами. Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному ряді логічно да-лекі або несумісні поняття. Наприклад: Вступ і тема твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; Були побудовані нові школи, лікарні і приміщення для худоби.

9.         Характерними для української мови є односкладні без-особові речення з головним членом, вираженим дієслівною формою на -но, - то. Безособові речення з таким головним членом можуть бути синонімічними до двоскладних, у яких присудок виражений дієприкметником. Порівняйте: У Києві організовано школу мистецтв і У Києві організована школа мистецтв.

10.       Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватися чіткості і правильності в їх побудові, не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні варто вживати й безсполучникові складні речення, що допомагають стисліше і чіткіше сформулювати думку, урізноманітнити висловлення, посилити його виразність і емоційність. Наприклад: Дав слово – зроби. Зобов’язалися – виконаємо. (Нар. творчість).

№2 Морфологічні норми. Категорія роду. Категорія числа.

Морфологічні норми «передбачають вживання у мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови».

У будь – якому підручнику з української мови (а також для учнів початкових класів), посібнику є розділ, присвячений морфології.

Історичні корені морфології беруть початок ще з часів М.В. Ломоносова. Одним із перших джерел наукової розробки теорії частин мови вважаються його граматичні погляди. У своїй «Російській граматиці» (1756р.) М.В. Ломоносов виділяв «осмь частей знаменательных»:

1) имя для называния вещей;

2) местоимение для сокращения именований;

3) глагол для названия деяний;

4) причастие;

5) наречие для краткого изображения обстоятельств;

6) предлог для показания принадлежности обстоятельств к вещам или деяниям;

7) союз для изображения взаимности наших понятий.

Під час порушення морфологічних норм виникають мовні помилки, які пов’язані з вживанням різних частин мови. Виникнення помилок зумовлене, перш за все, «варіативністю норм у галузі морфології».

Граматична категорія роду є однією з визначальних класифікуючи характеристик іменника як частини мови.

Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це.

Рід цих іменників треба запам’ятати: біль, степ, Сибір, кір, дріб, насип, пил, тюль, ступінь, ярмарок (чоловічий рід), тополя, путь (жіночий рід).

Деякі іменники можуть мати залежно від контексту різний рід – чоловічий або жіночий: цей сирота і ця сирота, цей п’яниця і ця п’яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і ця каліка; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; жіночий або середній: ця головище і це головище. Їх прийнято називати іменниками подвійного роду. Їх не можна плутати з іменниками спільного роду.

Іменники так званого спільного роду в контексті бувають лише одного якогось роду – чоловічого або жіночого.

До них належать іменники із закінченням на –а: нікчема, бідолаха, роззява, листоноша, староста, вискочка.

У таких випадках рід визначається за синтаксичним зв’язком іменника з іншими словами – за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів: відповідальний староста, прибула листоноша, цей вискочка.

У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал – зала; клавіш – клавіша; санаторій – санаторія; птах – птаха; сусід – сусіда. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого – розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла. (В. Сосюра.) Не одна кричала птаха: «Пожалій гніздо моє!» (Д. Білоус.)

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником – закінченням називного відмінка однини та інших відмінків.

Які іменники відносяться до чоловічого (жіночого, середнього) роду?

Слід пам’ятати, що іменники – назви осіб за професією, званням, посадою належать до чоловічого роду, тобто вони називають як осіб чоловічої статі, так і жіночої: народний депутат Юлія Тимошенко; Голова Верховної Ради України Володимир Литвин.

До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації: уповноважений з прав людини Ніна Карпачова; адвокат Антоніна Дубчак.

У невідмінюваних абревіатурах рід визначається за основним словом: ЄЕС (Європейське економічне співтовариство), НТР (науково – технічна революція).

У відмінюваних абревіатурах рід визначається граматично: ВАК – ВАКу, ВАКом, на ВАКові; загс – загсу, загсом, у загсі.

У деяких випадках є вагання між родами: цей зал і ця зала, цей птах і ця птаха, цей харч і ця харч. Ясна зала вся світлом палає (Леся Українка). Пізній вечір. Зал майже порожній (І.Кочерга).

Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Петренко, Шевчук, Хмара.

Запам’ятайте!

В офіційно-діловому стилі при таких іменниках-підметах завжди присудок уживається у формі чоловічого роду: запропонував заступник прокурора Ольга Калінько; виступив проректор з наукової роботи Валентина Шелудько.

Іменники, що вживаються тільки у множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.

Іменники мають два числа: однину і множину.

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада, це коріння.

Іменники у множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці ножиці, ці Карпати. Однина й множина іменників різняться між собою закінченнями: будинок – будинки, вікно – вікна, дорога – дороги.

Проте в іменниках середнього роду на –я (змагання, сузір’я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначається, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триває – змагання тривають, далеке сузір’я – далекі сузір’я.

Частина іменників вживається, як правило, лише в однині.

Вони означають:

а) назви речовин: залізо, молоко, чорнило, золото, чай, кава;

б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, листя, проміння, волосся, каміння;

в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, гнів, дружба;

г) власні назви: Ольга, Степан, Луцьк, Куренівка, Іванченко, Дніпро, Хорол.

Незначна частина іменників має тільки множину.

Вони переважно означають:

а) назви парних предметів: ножиці, сани, ворота, кросівки, двері, терези, штани, лапки, дужки;

б) деякі збірні назви: люди, гроші, фінанси, дрова, кури, гуси, дріжджі, меблі, збори;

в) назви дій, процесів, станів: проводи, вибори, заробітки, мандри;

г) назви абстрактних понять: хитрощі, лінощі, радощі, веселощі, заздрощі, пахощі, мудрощі;

ґ) часові поняття: жнива, канікули, сутінки;

д) деякі власні географічні назви: Суми, Альпи, Осокорки, Гімалаї;

е) назви ігор: шахи, шашки, піжмурки;

є) звичаї, обряди: роковини, іменини, хрестини.

Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на число пов’язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов’язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя, а не осінні; коріння проросло, а не проросли; молодь – її інтереси, а не їхні.

№3 Правила відмінювання іменників в однині

Кожній змінюваній частині – іменнику, прикметнику, числівнику, займеннику, дієслову – властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотримуватись.

За граматичними нормами (зокрема морфологічними) іменники жіночого роду першої відміни твердої групи мають закінчення -ою: роботою, країною, головою, жінкою; м’якої та мішаної групи – -ею: працею, долею, піснею, задачею, площею, тишею, межею, пожежею.

У родовому відмінку множини ці іменники вживаються переважно з нульовим закінченням: жінок, пісень, веж, верб, тополь, надій, мрій, лікарень, будівель, сосон (сосен), воєн.

Проте в деяких словах виступає закінчення -ів: суддів, старостів; або закінчення -ей: сімей, мишей, статей, ескадрилей.

У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -ові, -еві, (-єві) та -у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові, бригадирові, товаришеві, Андрієві. Закінчення -у, -ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Карпенку Олегові Івановичу, студентові – математику.

Запам’ятайте паралельні словоформи: баб – бабів, губ – губів, легень – легенів.

Іменники чоловічого роду м’якої групи другої відміни у родовому відмінку мають форми: кобзаря, воротаря, жниваря, секретаря, поштаря, страйкаря, богатиря; а також: токаря, слюсаря, кухаря, лицаря.

Запам’ятайте! До твердої групи належать іменники: бригадир – бригадира, комісар – комісара, командир – командира, касир – касира, семінар – семінару.

Іменники чоловічого роду мішаної групи другої відміни у родовому відмінку мають форми: школяра, цегляра, бджоляра, картопляра, весляра, бавовняра, пісняра, газетяра, завідувача, товариша.

Всім іменникам третьої відміни властиве закінчення -ей у родовому відмінку множини: доповідей, галузей, відповідей, подорожей, відстаней, тіней; але: матерів.

Іменники із суфіксом -єн-, що належать до четвертої відміни, мають паралельні форми: ім’ям – іменем, плем’ям – племенем, тім’ям – тіменем.

У літературній мові переважають форми з флексією -ам (орфографічно -ям).

№4 Відмінювання множинних іменників

Множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна по­ділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий — з іменниками П відміни чоловічого роду, третій — з іменниками II відміни се­реднього роду, четвертий — з іменниками III відміни. Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:

Відмінки	1-й тип	2-й тил	3-й тип	4-й тип
Н.	ножиці	сходи	вила	сани
Р.	ножиць	сходів	вил	саней
д.	ножицям	сходам	вилам	саням
3.	ножиці	сходи	вила	сани
0.	ножицями	сходами	вилами	саньми
м.	(на) ножицях	сходах	вилах	санях
Кл.	Як у Н.

У називному відмінку множини іменники мають: а) закінчення -и: діти, люди, кури, гуси, сани, сіни, сходи, ночви, штани, окуляри, обійми, канікули, Суми, Черкаси, Карпати, б)закінчення -і: ласощі, радощі, гроші, дріжджі (й усі інші множинні іменники з основою на шиплячий); ножищ, двері, граблі, коноплі, гуслі, помиї, Чернівці, Жигулі, Гімалаї; в)  закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла, ясна, лещата, вінця. У родовому відмінку множинні іменники мають: а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів, обіймів, оку­лярів, Жигулів, Чернівців; б) закінчення -ей: дітей, людей, курей, гусей, дверей, саней, сіней, грошей;       в) нульове закінчення; канікул, вил, воріт, дров, лещат, Сум, Черкас, Карпат, грабель (і граблів), конопель, ночов, ясел, ясен, жорен. В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення -ами: сходами, канікулами, вилами, граблями, ко­ноплями, Черкасами. Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закін­чення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми, людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми, грішми. Два останні мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима. Іменники ворота і штани мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам і воротям, штанам і штаням; в орудному: ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штаня­ми; у місцевому: (на) воротах і воротях, штанах і штанях.

№5 Морфологічні ознаки прикметника.

Прикметник— це частина мови, що виражає постійну (статичну) ознаку пред­мета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка. Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо (зелений овес, глибока річка, свіже молоко) або через відношення до інших предметів (морський вітер, кімнатна рослина, гречане борошно) та через відношення до особи чи істоти (Трохимів син, материна хустка, вовче око). Вступаючи в синтаксичний зв’язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? яка? яке? чий? чия? чиє? На відміну від іменників форми роду, числа і відмінка при­кметників не є самостійними, вони узгоджуються з формами роду, числа і відмінка іменників. Частина прикметників може мати семантично вмотивовану категорію сту­пеня вияву ознаки, що знаходить граматичне вираження у формах ступенів порів­няння (синій — синіший - найсиніший, тонкий - тонший - найтонший).

Морфологічні ознаки	Відмінювані слова, змінюються за родами, числами і відмінками. Початкова форма: називний відмінок однини чоловічого роду. Можуть мати форму ступеня порівняння (якісні прикметники). За лексичними і морфологічними ознаками поділяються на якісні, відносні і присвійні

За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні. Є також деякі проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні.

Якісні прикметники виражають ознаки предметів безпосередньо своїм лексичним значенням: жовтий цвіт, бадьора пісня, гіркий перець, хоробрий воїн, далека путь глухий тупіт, приємний вигляд.