Глава 24

повідальності тощо. У таких випадках може йтися лише про можливі морально-етичні наслідки щодо того з подружжя, який припустився порушення моральних норм сімейного співжиття. Тому з Порядку укладання шлюбного контракту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, необхідно вилучити положення про можливість включення до шлюбного контракту умов щодо немайно-вих особистих і моральних обов'язків.

Помірковану позицію з цього питання зайняла І. В. Жилінкова, яка цілком справедливо зазначила, що законодавство України предметом шлюбного контракту передбачає лише майнові права та обов'язки подружжя, оскільки особисті права та обов'язки встановлені законом і невіддільні від їх носія. Однак автор з невідомих причин не звернула увагу на суперечливі положення Порядку укладання шлюбного контракту1. Не дає підстав для розширеного тлумачення предмета шлюбного договору і новий СК України, за яким шлюбним договором мають регулюватися лише "майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права і обов'язки" і не можуть регулюватися "особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми" (ст. 93). Такий підхід законодавця до визначення предмета правового регулювання шлюбним договором відповідає його призначенню та позиції переважної частини юристів-науковців.

Неоднозначному тлумаченню можуть піддаватися зміст майнових відносин між подружжям та межі визначення у шлюбному контракті (договорі) майнових прав та обов'язків. Зміст ст. 27і КпШС України дає підстави стверджувати, що у шлюбному контракті можуть визначатися взаємні права та обов'язки подружжя щодо дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо належності та використання майна, набутого в період шлюбу, порядку поділу майна у разі припинення шлюбу, а також щодо аліментів. Такий підхід закладається і в новому СК України.

Досліджуючи цю проблему, І. В. Жилінкова класифікує усі домовленості подружжя у шлюбному контракті на чотири категорії: 1) угоди подружжя щодо правового режиму їх майна (про зміну режиму спільного майна на режим роздільного і навпаки; щодо визначення часток у спільному майні; щодо визначення правового режиму плодів і доходів від спільного і роздільного майна і т. п.); 2) угоди щодо порядку користування спільним і роздільним майном; 3) угоди щодо порядку управління майном і укладення щодо нього угод; 4) угоди зобов'язального характеру (про порядок несення витрат з утримання спільного і роздільного майна; щодо взаємного утримання подружжя, виплати додаткових коштів на лікування і т. д.)2.

У принципі наведений перелік відносин, що може бути предметом шлюбного контракту, відповідає чинному сімейному законодавству, а тому в цілому заслуговує на підтримку, хоч і з певними застереженнями. Автор не висловила свого ставлення до проблеми меж договірного врегулювання майнових відносин між подружжям, яка обов'язково постає, коли необхідно визначити обсяг можливих відхилень умов шлюбного контракту від встановленого законом правового режиму майнових відносин. І тут необхідно прямо і неоднозначне зазначити, що чин-

1 Див.: Жилинкоеа Й. В. Правовой режим имущества членов семьи. — Харьков: Ксилол, 2000. — С. 249.

о

Там само. — С. 248.

Право спільної власності подружжя

493

не сімейне законодавство не позбавлене істотних внутрішніх суперечностей та невідповідності окремим конституційним принципам.

В юридичній літературі вже зверталася на це певна увага, хоч і не було запропоновано практичного виходу із скрутної правової ситуації. Так, зазначалося, що в ст. 27"' закладена завідома внутрішня суперечність, оскільки, з одного боку, майбутньому подружжю дозволяється на власний розсуд визначати майнові права та обов'язки, а з іншого — не допустити погіршення становища будь-кого з подружжя, порівняно з законом1. При цьому, продовжуючи аналізувати дане питання в контексті змісту зразка шлюбного контракту, в якому подружжю надається право встановлювати розміри часток майна, яке буде набуте ним у період шлюбу (чоловікові — 2/3, дружині — 1/3), автор доходить висновку, що тим самим було враховано зміст ч. 4 ст. 31, за якою правила статей 22, 24, 25, 26 КпШС України застосовуються, якщо шлюбним контрактом не було встановлено інше, і проігноровано вимоги ст. 27і КпШС України, за якою умови шлюбного контракту не повинні погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. Між тим, якраз у цьому і полягає суть проблеми визначення меж умов шлюбного контракту. На наш погляд, формально будь-який відступ у шлюбному контракті від принципу рівності часток у набутому в період шлюбу шляхом встановлення одному з подружжя меншої частки, ніж 50 відсотків, у принципі призведе в майбутньому, так чи інакше, до погіршення його майнового становища, чого не допускає ст. 27і КпШС України. Крім того, згода одного з подружжя на одержання в період шлюбу меншої частини майна або повна відмова від неї з юридичної точки зору означає відмову особи від набуття нею суб'єктивних цивільних прав, що, як уже зазначалося, суперечить основоположним принципам конституційного і сімейного права. Право на власність є елементом конституційного статусу людини і воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо . Цілком очевидно, що відмова особи від своїх конституційних прав не може вважатися дійсною, на відміну від уже існуючого у неї суб'єктивного права. Відповідно до п. 2 ст. 97 нового СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Таким чином, новий СК України надає подружжю можливість скасовувати сімейно-правовий режим спільності майна, встановлювати в ньому нерівні частки тощо.

І. В. Жилінкова усі правові режими майна членів сім'ї запропонувала класифікувати за суб'єктним складом на: а) правовий режим майна подружжя; б)пра-вовий режим майна батьків і дітей; в) правовий режим майна членів селянського (фермерського) господарства; г) правовий режим майна членів сім'ї, які об'єдналися для спільної праці.3 Наведена класифікація досить вдало відображає різноманітність майнових відносин між особами, пов'язаними між собою родинними зв'язками, шлюбом, іншими сімейними стосунками, незважаючи на наявність можливостей для її розширення, наприклад, правовим режимом фактичного по-

1 Сімейне право України. — К.: Вентурі, 1997. — С. 70—71.

2 Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 1999.— С. 199—229.

Жилинкова Й. В. Указ. соч. — С. 147.

494