Глава 24

(ч. 2 ст. 22). Тим самим законодавець фактично прирівняв ведення домашнього господарства, виховання дітей до діяльності подружжя в суспільному секторі економіки (приватному, державному, комунальному). Введення цієї норми в радянське сімейне законодавство зумовлювалося існуванням ленінських принципів чи ідей у сімейних відносинах. Тому і в юридичній літературі вважалося, що відсутність у одного з подружжя самостійного заробітку не повинна позбавляти його права на спільно нажите майно, якщо він в іншій формі брав участь у його створенні або не може цього робити з поважних причин1.

Правило про спільність майна подружжя радянська сімейно-правова наука і судова практика поширювали і на ті випадки, коли внесок кожного з подружжя в сімейний бюджет відзначався нерівномірністю у зв'язку з неоднаковим розміром заробітку кожного з них. В юридичній літературі не раз зверталася увага на неприйнятність у радянському сімейному праві критерію врахування ступеню участі подружжя у створенні спільного майна, оскільки в шлюбі подружжя, крім матеріальних благ, віддають одне одному — любов, дружбу, турботу .

Однак в СК України немає застереження про те, що ступінь участі кожного з подружжя не впливає на обсяг їх прав на спільне майно, що може на практиці призводити до іншого тлумачення цього факту. Натомість у ньому лише розширено, порівняно з КпШС України 1969 р., перелік конкретних підстав неучаст одного з подружжя3 у набутті майна, наявність яких зберігає дію принцип} спільності майна (навчання, хвороба). Так, відповідно до п. 1 ст. 60 СК Українр "майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові нг праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з по важних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)".

Ні чинне сімейне законодавство, ні СК України не містять вичерпного пере ліку критеріїв для розуміння "інших поважних причин", що може призводити д< зменшення внеску до сімейного бюджету. Але поза сумнівом, обставинами, як зберігають за кожним з подружжя рівне право на майно у спільній сумісній влас ності, можуть бути також інвалідність, перебування на строковій службі І Збройних Силах України, виконання громадського обов'язку тощо. Власне такиї підхід певною мірою обґрунтовувався в радянській юридичній літературі4. Під тримуючи в принципі положення ч. 2 ст. 22 КпШС України та доцільність йог введення в новий СК України, не можна обійти увагою те, що в цій статті СІ допущена інша вада, адже в ній акцентується увага не на підставах виникненн права спільної сумісної власності, а на окремих обставинах, за наявності яких з подружжям зберігається режим спільності майна. В СК не розкрито також коь кретні види підстав виникнення у подружжя права спільної сумісної власност Тому, враховуючи викладене, норму п. 1 ст. 60 СК України вважаємо за доцільн тлумачити таким чином, що все майно, набуте подружжям за час шлюбу (тобт

Рясенцев В. А. Семейное право. — М.: Юрид. лит., 1971. — С. 93.

Свердлов Г. М. Брак й развод. — М. —Л.: Изд-во АН СССР, 1949. — С. 136; Рабинович Н. і Личньїе й имущественньїе отношения в советской семье. — Л., Изд-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1952. -С. 58.

Далі по тексту термін "дружина" вживається щодо чоловіка і жінки, які перебувають у шлюб 4 Рясенцев В. А. Указ. соч. — С. 90—94.

Право спільної власності подружжя

437

І

грошові кошти від участі у суспільному виробництві, підприємницької діяльності та іншої суспільне корисної діяльності, майно, створене спільною працею, придбане за рахунок спільних коштів подружжя тощо), є його спільною сумісною власністю. Подружжю належить майно на праві спільної сумісної власності незалежно від розміру їх внеску до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку чи іншого доходу у зв'язку з веденням домашнього господарства, доглядом за неповнолітніми чи непрацездатними дітьми, хворобою чи інвалідністю або з інших поважних причин.

Може виникнути питання про зміст неповажних причин, що перешкоджали поповненню загальносімейного бюджету. Безперечно, це може мати місце тоді, коли немає поважних причин для участі чоловіка у створенні спільного майна. Думається, не може розглядатися як поважна причина неучасть чоловіка чи жінки у створенні сімейного бюджету його перебування у місцях позбавлення волі. Однак закладати таку обставину в закон як підставу, що перешкоджає виникненню права спільної сумісної власності не бажано. Інша справа, що в законодавстві має бути норма, яка давала б суду право в таких ситуаціях на вимогу одного з подружжя визнавати роздільною власністю майно, набуте кожним з них за таких обставин.

Шлюбно-сімейне законодавство України радянського періоду не містило переліку майна, яке може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки подружжя є суб'єктами як сімейних, так і цивільних правовідносин, то цілком логічним уявляється висновок І. В. Жилінкової в тій частині, що подружжю може належати на праві спільної сумісної власності будь-яке майно, яке взагалі може належати фізичним особам на праві приватної власності відповідно до законодавства про власність.

Між тим згідно зі ст. 13 Закону України "Про власність" об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таким чином, все перераховане майно може бути також у спільній сумісній власності подружжя. Передбачати такий деталізований перелік майна і в сімейному законодавстві, на наш погляд, недоцільно. В ст. 326 ЦК України записано, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Власне таке правило закріплено в п. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, згідно з яким об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу.

На перший погляд особливих проблем у визначенні можливого об'єктного складу майна подружжя не повинно виникати. Але насправді це не так. Навіть у радянський період, коли коло об'єктів права особистої власності суворо обмежувалося, виникали труднощі у встановленні об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тому Пленум Верховного Суду УРСР у своїй постанові "Про деякі питання, що вникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" від 15 червня 1973 р. (в редакції постанови

438