Глава 2

особу. Фактично цим утверджується концепція подвійного і навіть потрійног власника щодо одного й того самого майна, що неприпустимо для правової СУ стеми. Усуненню цієї суперечності може сприяти нова Конституція Україн 1996 р., у якій не передбачено колективної форми власності.

Особливості права спільної власності територіальних громад. Стаї тя 142 нової Конституції України передбачила можливість виникнення спільне власності територіальних громад сіл, міст, районів у містах, що перебувають управлінні районних і обласних рад.

Крім того, територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на де говірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для ві конання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) ком; нальних підприємств, організацій та установ. Оскільки такі відносини ще н дістали спеціального законодавчого врегулювання, то на них можуть поширюві тися окремі загальні положення про спільну власність.

Глава 24 право спільної власності подружжя

§ 1. Розвиток законодавства про право власності подружжя

Нині в шлюбно-сімейному законодавстві України продовжують зберігатися норми про право спільної власності подружжя, сформовані ще в радянський період. При цьому значну їх частину закріплено в новому цивільному та сімейному законодавстві.

Звичайно, що на сучасному законодавстві про майнові відносини між подружжям не могли не позначитися досвід та досягнення світової юриспруденції. Загальновідома роль римського приватного права у становленні правових систем І усіх країн світу. Однак, заради справедливості слід зазначити, що право Старо-1 давнього Риму і Стародавньої Греції надавало перевагу регулюванню особистих, не майнових відносин між подружжям, зокрема утриманню чоловіком дружи-и, укладенню угод дарування1. Тому можна констатувати, що правове врегулювання майнових відносин між подружжям, порівняно з іншими інститутами, від-(булося з певним запізненням.

Як відомо, Україна протягом багатьох століть була залежною і економічно, і р політичне від Росії. Відповідно і правова система" України була багато в чому підпорядкована правовій системі Росії, яка мала свою певну історію. Нормативне врегулювання майнових відносин подружжя набуло юридичної визначеності лише у XVIII ст., а до цього дружина була повністю підвладна чоловіку і не мала особистої і майнової самостійності. І лише у Зводі законів Російської імперії був закріплений принцип роздільності майна подружжя (т. 10, ч. 1, ст. 109). Придане дружини, майно, придбане нею за угодами на своє ім'я, в порядку спадкування визнавалося її роздільною власністю. Водночас спільно створене в період шлюбу подружжям майно за умов надання відповідних доказів могло бути їх спільною власністю2.

Після Жовтневої революції 1917 р. активізувалися нормотворчі процеси у сфері шлюбно-сімейних відносин. При цьому шлюбно-сімейне законодавство в Україні формувалося за зразками російського законодавства з певним

241.

2

Харитонов Е. О. История частного (гражданского) права Европн. — Одесса, 1998. — С. 83,

Докладніше див.: Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) — М.: Фирма "СПАРК", 1995. — С. 434.

428

Глава ,

проміжком у часі. Так, як і в Російській Федерації, так і в УРСР 20 люто 1919 р. було прийнято декрети "Про громадянські шлюби", "Про розлучення' В Російській Федерації в 1918 р. прийнято Кодекс про акти громадянського сі ну, про шлюбно-сімейне та опікунське право (скорочено — Сімейний кодекс)2, липні 1919 р. в Україні також був прийнятий Сімейно-шлюбний кодекс УРСІ який фактично не набрав чинності у зв'язку з воєнними подіями на території У раїни.

Незважаючи на те, що перший Сімейний кодекс УРСР багато в чому редг ційно і змістовно відтворював усі принципові положення російського Сімейно кодексу, він мав велике юридичне значення для становлення правової системи Україні. Важливо зазначити, що в ст. 85 Сімейного кодексу УРСР 1919р. закрі лювався принцип роздільності дошлюбного майна та майна, нажитого подру: жям у період шлюбу. Прийняття принципу роздільності у майнових відносин подружжя, за задумом законодавців, мало на меті, очевидно, забезпечити реа. зацію принципу рівноправності чоловіка і жінки у їх майнових відносинах шлк ного періоду.

Після завершення на території РРФСР і УРСР громадянської війни поста проблема оновлення існуючих та створення нових законодавчих актів у різн сферах суспільних відносин. Відповідно в РРФСР почалися роботи щодо замії Сімейного кодексу 1918 р. Оскільки в УРСР Сімейний кодекс, як уже зазна1-лося, не був введений в дію, виникла необхідність розробки нового Сімейного ї дексу. Робота над ним почалася ще в 1923 р.4 При цьому було розроблено кіль варіантів проектів Сімейного кодексу. Народний комісаріат юстиції України сг чатку в 1924 р. затвердив Основні положення проектованого Сімейного кодекс Після відповідного обговорення кількох варіантів проекту на другій сесії ВУЦІ був прийнятий за основу проект, запропонований Наркомюстом УРСР і опуб, кований в Основних положеннях.

Одним з найбільш дискусійних виявилося питання про обов'язковість реєс рації шлюбу, адже в Основних положеннях закладався принцип факультативне ті шлюбу (тобто визнавалася юридична сила як за зареєстрованими в орган ЗАГСу шлюбами, так і за "фактичними шлюбами", основаними на спільному мейному проживанні), що змінювало положення декрету РНК УРСР "Про грол дянський шлюб" від 20 лютого 1919р., за яким лише зареєстрований шлюб п породжувати відповідні особисті і майнові права та обов'язки подружжя. Та саме положення було закріплене в Сімейному кодексі РРФСР, у ст. 52 якого м тилася така норма: "Только гражданский (светский) брак, зарегистрированні в отделе записей актов гражданского состояния, порождает права й обязаннос супругов".

Як свідчать літературні джерела про хід обговорення проекту другого Сіме ного кодексу УРСР та другого Сімейного кодексу РРФСР, принцип легаліза фактичного шлюбу підтримувався переважно за соціально-політичними аргуме

1 СУ УССР. — 1919. —№ 12. — Ст. 144.

2 СУ РСФСР. — 1918. — № 76—77. — Ст. 818.

Известия Киевского Совета рабочих депутатов. — 1919 — Июль.

Див.: Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — Изд-во КГУ, 1960. — С. 20—21.

Право спільної власності подружжя

429

тами, а не юридичними. Так, його прихильники вважали, що легалізація фактичного шлюбу краще захищатиме інтереси тих жінок, які з тих чи інших причин вимушено не реєструють шлюб, перешкоджатиме можливим зловживанням з боку їх фактичних чоловіків, а обов'язковість реєстрації є лише залишком буржуазного суспільства1. На думку ж прихильників обов'язковості реєстрації шлюбу необов'язковість її призводитиме до хаосу в сімейних стосунках, до зайвих спорів2.

Так чи інакше, в РРФСР і УРСР у сімейних кодексах законодавче були закріплені різні підходи до вирішення зазначеної проблеми. Відповідно в Кодексі законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР 1926 р. визнавалася юридична сила за фактичними шлюбами, а в Кодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 31 травня 1926 р. закріплювався принцип обов'язковості реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу. Оцінюючи такі два різні підходи до вирішення цієї проблеми з позицій сьогодення, на наш погляд, можна констатувати, що український законодавець зайняв більш виважену юридичне та далекоглядну позицію, яка знайшла своє повне закріплення у радянському шлюбно-сімейному законодавстві (відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р.) та у законодавстві сучасного періоду в незалежній Україні. Таку ситуацію щодо закріплення норми про обов'язковість реєстрації шлюбу дослідники пояснювали, зокрема, іншою, ніж у Росії, системою поглядів на шлюб, зумовленою меншою революційною активністю мас та більш суворим ставленням населення до вільних шлюбів4. З цим поясненням не можна не погодитись. Дійсно, такий соціальний фактор міг впливати на формування законодавчої позиції, адже в Україні були менш поширені і популярні погляди ідеологів теорій "вільної любові", шлюбу як атрибуту буржуазного суспільства, відмирання шлюбу в соціалістичному суспільстві тощо (А. Бебель, О. Колонтай, К. Цеткін та ін.)5. Однак правозастосовна практика в Україні згодом пішла російським шляхом, тобто шляхом визнання юридичної сили за фактичними шлюбами, вона продовжувалася до прийняття 8 липня 1944 р. вищезгаданого Указу Президії Верховної Ради СРСР, яким юридична сила визнавалася лише за зареєстрованими шлюбами.

Від визнання чи невизнання за фактичним шлюбом юридичної сили залежало вирішення питання про правовий режим майна між таким подружжям. Особливої гостроти воно набуло у зв'язку з прийняттям у 1926 р. другого Сімейного кодексу УРСР, який, на відміну від попереднього законодавства, проголошував принцип спільності майна, нажитого подружжям у період шлюбу. Так, у ст, 125

Див.: Матеріали обговорення проекту Сімейного кодексу в Харківському відділенні Українського юридичного товариства / / Вести советской юстиции. — 1924. — № 14. — С. 437.

Рейхель М. Законодательньш итоги 2-й сессии ВУ.: ИК XI созьіва // Вестник советской юстиции. — 1925. —№ 21. — С. 315; Сливицкий В. Й. Кодекс законов УССР о семье, опеке, браке й об актах гражданского состояния / / Вестник советской юстиции. — 1925. —№ 22. — С. 872. 3 СУ УССР. — 1926. — № 67—69. — Ст. 440.

Див.: Матвеев Г. К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. — К.: Изд-во КГУ, 1960. — С. 3—29.

Див., зокрема: Колонтай А. Семья й коммунистическое государство. — М., 1918. — С. 9; Цеткин К. Воспоминания о Ленине. — М., 1955. — С. З—50.

430