Глава 16

запобігання злочинам, захисту прав інших людей або охорони здоров'я та за наявності умов, спеціально визначених самою Конституцією та законами. Стаття 24 Конституції однозначно забороняє будь-які обмеження прав за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Серед характерних рис розділу II Конституції спеціалісти конституційного права називають: помітне розширення каталогу самих прав порівняно із попередніми Конституціями; позанаціональність та позатериторіальність прав і свобод людини; прагнення очистити права і свободи людини і громадянина від фетишизованих ідеологічних нашарувань; не тільки декларація прав і свобод, у тому числі нових, а й значне посилення юридичних гарантій їх реалізації та захисту; визначення підстав та меж для можливих обмежень основних прав і свобод; запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 55); особливе значення суду серед гарантій прав і свобод; судовому захисту підлягають усі права та свободи (ст. 55), тільки суд санкціонує арешт або тримання під вартою (ст. 29), проникнення до житла та проведення в ньому обшуку і огляду (ст. ЗО), встановлює винятки з права на таємницю кореспонденції (ст. 31), право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Зміни, що відбулися протягом останніх років в Україні, дали можливість розробити і прийняти новий Цивільний кодекс України, в якому спеціальній книзі "Особисті немайнові права фізичної особи" відведено належне місце у структурі кодексу після книги І "Загальні положення". Такий підхід цілком відповідає Конституції України і сприятиме формуванню людини перш за все як особи, а потім як власника чи підприємця.

Переважна кількість людей вважають найбільшою цінністю своє духовне "я", спрямовуючи зусилля на самовдосконалення своєї особистості через духовне зростання. Нематеріальне, немайнове важить для людини не менше, а іноді набагато більше, ніж матеріальне. Таким чином, оцінка людини як особистості, відчуття свободи, самоповаги — це те, заради чого вона живе, покращує своє матеріальне становище, працює та спілкується. Відчуваючи себе особистістю, людина бажає зберегти свою неповторність, продемонструвати її оточуючим, бути впевненою в оцінці і повазі до себе.

В Україні вперше на рівні Цивільного кодексу закріплено особисті немайнові права фізичних осіб, визначено їх зміст, гарантії та способи захисту (глави 20 — 22 ЦК України). Безперечно, закріплення на рівні Цивільного кодексу невід'ємних особистих прав громадян стало істотним внеском у процес поліпшення чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами.

Предмет регулювання кожної галузі права становить певна сукупність єдиних за своєю сутністю суспільних відносин. Що стосується предмета цивільного права, то ця сукупність становить відносини майнові та немайнові. Правова регламентація як перших, так і других зазнала останніми роками істотних змін. Однак було б помилкою вважати, що право створює суспільні відносини. Особисті немайнові відносини виникали і реально існували в суспільстві незалежно від ступеня і характеру їх правової врегульованості.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

243

Стаття 1 ЦК УРСР 1963 р. передбачала відповідно до Основ цивільного законодавства Союзу РСР, які діяли до 1991 р., що у випадках, передбачених законом, кодекс регулює також інші особисті немайнові відносини. Іншими словами, виходячи зі змісту названої статті цивільне право регулює по суті три види суспільних відносин: майнові; особисті немайнові, пов'язані з майновими; особисті немайнові, не пов'язані з майновими. Фактично регулювання особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, зводилося до норми ст. 7 ЦК УРСР про захист честі і гідності.

Поява ст. 7 в Цивільному кодексі УРСР обумовлювалася тим, що по-перше, ця стаття не могла бути віднесена до жодної із спеціальних галузей права у зв'язку з відсутністю специфічних для цих галузей ознак; по-друге, поява цивільного права відбувалася на грунті приватного права, яке охоплювало всі випадки захисту інтересів особистості, що існували на тому чи іншому етапі розвитку цього права; по-третє, адміністративне — правовий і кримінальний правовий захист, що існував раніше, не міг забезпечити охорону інтересів особистості всебічно та ефективно.

Між тим поява цих статей спричинила дискусію щодо взаємозв'язку цивільного права та особистих немайнових відносин. Проблема галузевої належності особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, давала підстави для дискусії протягом не одного десятка років.

В юридичній літературі висловлювалися різні думки з приводу можливості і необхідності включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права.

В теорії права існували принаймні дві точки зору на предмет цивільно-правового регулювання відносин з приводу нематеріальних благ і пов'язаних з ними особистих немайнових прав. На думку однієї групи вчених, цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. На переконання інших, правове регулювання та охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їх охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин1. Останніми роками переважає думка про те, що цивільне право як регулює, так і охороняє нематеріальні блага2.

На думку О. С. Іоффе, цивільне право повинно регулювати тільки першу групу особистих немайнових відносин, тобто тих особистих відносин, які пов'язані з майновими. Що стосується другої групи цих відносин, то цивільне право здійснює лише їх охорону3. "Те, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, входять до предмета цивільного права, сумніву не викликає, а от стосовно другої групи особистих немайнових відносин, — продовжує він, — то тут стверджувати однозначно не можна."

Развитие советского гражданского права на современном зтапе. — М., 1986. — С. 205.

т\

Красавчикова Л. О. Личная жизнь граждан под охраной закона. — М., 1983. — С. 32 —33; Ярошенко К. Б. Жизнь й здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая защита личньїх неиму-щественньїх прав граждан. — М., 1990. — С. 9 —20; Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулиро-вание общественньїх отношений. — Л., 1988. — С. 117; Красавчикова Л. О. Понятие й система личньїх неимущественньїх прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Феде-рации. — Екатеринбург, 1994. — С. 12 й др.

Иоффе О. С. Личньїе неимущественнне права й их место в системе советского гражданского права // Советское государство й право. — 1966. — № 7. — С. 51.

Єй*5;? ї

.-

244