2. Наукові школи менеджменту 30-60 р. Хх столітті.

Школа людських відносин. Реакцією на недоліки класичної школи стало виникнення в управлінні школи людських відносин. Засновником цієї школи є американський психолог Елтон Мейо. Е.Мейо своїми дослідженнями довів, що продуктивність праці робітників залежить не тільки від його матеріального стимулювання, як говорив У. Тейлор. Але й від соціально-психологічного клімату в колективі. Тому, з його точки зору, всі проблеми виробництва повинні розглядатися з позицій людських відносин в колективі. Е.Мейо провів серію експериментів з вивчення причин низької продуктивності та плинності кадрів на ряді промислових підприємств. Відомий експеримент, який він поставив на текстильній фабриці в Філадельфії. В прядильному цеху до початку експерименту плинність кадрів становила 250%, тоді як на інших ділянках - 5-6%. Використання тільки матеріальних стимулів результатів не дало - ні на підвищенні продуктивності праці, ні на плинності кадрів.

Тому експеримент полягав у тому, щоб змінити умови праці працівників. Протягом робочого дня для прядильниць встановили дві 10 - хвилинні перерви - для відпочинку, спілкування. Результат не змусив себе чекати. Згодом, коли адміністрація ці перерви скасувала, ситуація повторилася. На думку Е. Мейо основне завдання менеджменту - поставити собі на службу соціальні та психологічні мотиви діяльності. За його рекомендацією керівники стали звертати увагу на поведінку людей в процесі праці. Мотивом ефективної роботи стають обстановка в колективі, хороші взаємини з людьми.

Школа людських відносин набула поширення не тільки у вигляді теоретичних досліджень, а й практичного їх впровадження. Вона зіграла важливу роль у розвитку капіталістичного менеджменту. Дві школи: наукового управління і людських відносин створили, по суті, науку управління.

Класична школа (наукове управління) розробила основи спільного управління, а внеском школи людських відносин стала розробка не менш важливого аспекту управління - соціально-психологічного. Але школа людських відносин мала й свої недоліки. Цей напрямок зазнав критики сучасниками. Критики говорили, що по-перше, поставити на перше місце в управлінні соціально-психологічні фактори, як пріоритетні над технологічними і економічними є недоцільним.

Піддавалися критиці і пропаганда дружніх взаємин між керівниками і підлеглими. Тому на практиці, особливо в останні роки, людські відносини в управлінні рекомендується враховувати в тій мірі, в якій вони сприяють ефективному управлінню, поряд з використанням основ наукового управління, пропонованого класичною школою менеджменту. До цього напрямку відноситься школа «поведінкових наук» (теорія людських ресурсів). Розвиток цієї школи менеджменту доводиться в 50-ті - 60-ті роки ХХ століття. Цю школу розглядають як розвиток концепції людських відносин.

Біхевіоризм - психологічний термін, це наука про поведінку. Відмінною особливістю цієї школи є її орієнтація на психологію. Відповідно до цієї теорії, необхідно вивчати поведінку людини на виробництві, яке являє собою реакцію на стимули. Якщо школа людських відносин зосередилася на налагодженні міжособистісних відносин, то новий підхід був спрямований на застосування психологічної теорії поведінки людини на виробництві під впливом різних факторів.

Основоположником школи поведінкових наук є Чарльз Бернард, а його послідовниками - це відомі вчені, які розробили різні теорії мотивації - Р. Лайкерт, Ф. Герцберг, А. Маслоу, Д. Мак-Грегор. Дослідники теорії поведінкових наук (людських ресурсів) обґрунтували роль мотивів і потреб людини в його трудовій діяльності. Вони розглядали мотиви як головний показник відношення людей до праці. Структура мотивів виступає як внутрішня характеристика праці. Позитивна мотивація - головний фактор успішності виконання роботи. Головною заслугою школи поведінкових наук є вивчення проблеми мотивів і потреб і можливостей їх ефективного використання в менеджменті. Найбільш відома теорія потреб А. Маслоу, який обґрунтував мотивацію працівників і вплив на них. Менеджмент взяв на озброєння ієрархію потреб А. Маслоу і прийоми задоволення цих потреб як умова продуктивної діяльності працівників.

В даний час ідеї школи поведінкових наук і людських відносин знову стали актуальними і займають пріоритетне ставлення в сучасному управлінні.

Емпірична (прагматична) школа виникла у 40-60-ті роки ХХ століття. В основі цієї теорії лежить вивчення і поширення конкретного досвіду управління в організаціях, підприємствах. Теоретики цієї школи вважають, що основним завданням в галузі управління є отримання, обробка і аналіз практичних даних і розробка на цій основі рекомендацій для керуючих. Представники цієї школи: Е. Петерсон, Г.Саймон, А.Слоун. Виникнення емпіричної школи стало певною реакцією на недостатню практичну спрямованість ряду положень наукового управління і школи людських відносин. Прихильники цієї школи не заперечували значення теоретичних принципів, але вважали, що більш важливим є аналіз досвіду управління, вивчення конкретних управлінських ситуацій. Ця школа внесла суттєвий вклад у практику менеджменту. Були розроблені рекомендації з управлінських структур, організації роботи лінійних та функціональних служб, впровадження в практику нових прийомів навчання менеджерів і т.д.

А. Слоун - президент компанії «Дженерал Моторс» створив центр з підготовки менеджерів (слоуновська школа менеджменту). Дослідники цих проблем виступали за професіоналізацію менеджменту, тобто перетворення праці з управління в особливу професію. С працями вчених цієї школи пов'язане широке поширення термінів «менеджмент», «менеджер», в теорії і практиці управління.

Теорія технократичного менеджменту та індустріального суспільства. У 50-60-ті роки ХХ століття в американському менеджменті, менеджменті країн Західної Європи почало розвиватися напрямок, який одержав назву технократичного менеджменту. Найбільш відомими школами цього напряму є: «теорія еліт»; «теорія технократії»; «теорія індустріального суспільства».

Теорія еліт - назва говорить сама за себе. Прихильники цієї концепції ділили суспільство на всемогутню еліту і підпорядковану їй натовп. В управлінні - на кваліфікованих керівників і на «некваліфіковані маси»

Теорія технократії - суть її в тому, що майбутня епоха буде епохою держави інженерної та технічної інтелігенції. Відповідно менеджмент майбутнього - це менеджмент технократії і представників науки і техніки.

Теорія індустріального суспільства багато в чому збігається з теорією еліт і технократії. Представники цієї школи розглядають сучасне капіталістичне суспільство і сформовані в ньому відносини як розвинуте індустріальне суспільство, управління в якому здійснюється не тільки керівником, а й адміністрацією фірми (білі комірці - середній рівень, сині комірці - нижчий рівень управлінців). Вся управлінська структура представляється як техноструктура, управління здійснюється освіченими людьми. Теорії технократичного управління визначили напрямки на якісний (освітній) рівень менеджменту. Критики визначали недостатню спрямованість на конкретну людину в організації, на соціально-психологічні фактори тощо.