Глава 2

Характеристика об’єкта моніторингу

міських земель

2.1. Загальні поняття міського землекористування й класифікація земель

Об’єктом моніторингу земель є державний земельний фонд, який утворюють усі землі держави в сукупності.

Земля – це найважливіша частина навколишнього природ-ного середовища, яка характеризується простором, рельє-фом, кліматом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, є місцем розселення людей, головним засобом ви-робництва в сільському й лісовому господарстві, а також просторовою базою для розміщення об’єктів матеріальної культури, в тому числі підприємств й організацій усіх галузей господарства.

Отже, в даному визначенні земля, з одного боку, виступає як самостійний об’єкт господарського використання, а з іншо-го – є складовою довкілля, яка сприяє формуванню складних природних утворень, тобто екологічних систем, справляє біо-логічний вплив на створення ландшафтів та інших природних комплексів – заповідників, заказників, пам’яток природи, запо-відних урочищ, штучно створених систем – дендропарків, бо-танічних садів, зоопарків, парків-пам’ятників садово-парково-го мистецтва, рекреаційних, лікувальних, оздоровчих зон то-що.

У цьому аспекті йдеться про особливості землі як певної території, що акумулює в собі інші природні утворення, вико-ристання властивостей яких спрямовується на задоволення матеріальних, духовних, пізнавальних, рекреаційних, оздо-ровчих, лікувальних, спортивних, туристичних та інших по-треб людини й суспільства. Це свідчить про чітке юридичне закріплення викладених вище особливостей землі як складо-вої просторової частини довкілля. Головною характеристикою землі в даному визначенні служить простір, територія, на якій людство існує, розвивається і яку воно освоює в своїх цілях. На землі здійснюється більшість видів людської діяльності.

Викладене дає підставу стверджувати, що земля в життєді-яльності людини виконує й інші, зокрема, соціально-екологіч-ні функції. Так, вона становить матеріальну основу для існу-вання й функціонування багатьох інших природних компонен-тів, які за своїми природними властивостями формують біо-сферу, тобто сферу життя людини та інших живих організмів. Таким чином, земля є незаперечною умовою, засобом, дже-релом та місцем життєдіяльності людини, існування інших живих біологічно активних організмів та об’єктів неживої при-роди (надр та ін.).

Наявність на землі унікальних природних лікувальних, оз-доровчих факторів розширює можливості її використання для задоволення лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших потреб людини (пізнавальних, естетичних, туристичних то-що).

Земля виконує роль головного (основного) засобу вироб-ництва не тільки в сільському господарстві, але й не меншою мірою в лісовому господарстві.

Важливою ознакою поняття “землі”, як зазначалося вище, є її просторове поширення. Простір, на думку філософів і гео-політиків, керує людською історією. Боротьба за землі, осво-єння нових територій, перетворення освоєних земель – важ-ливі рушійні сили розвитку людства. Цьому свідчить, наприк-лад, історія країн і держав, великих географічних відкриттів, а також історія містобудування.

Земля виступає просторово-територіальною базою не тіль-ки для розміщення галузей народного господарства, а й опе-раційною основою для системи розселення в країні шляхом створення й функціонування населених пунктів, зокрема, міст і селищ міського типу. У такому плані зростає соціальна роль землі. І саме ця ознака є основою правового регулювання зе-мельних правовідносин з точки зору його диференціації за ці-льовим призначенням.

Не потребує особливого доведення й та обставина, що земля виступає як операційний простір (територія) для розмі-щення шляхів сполучення, місць відпочинку та розваг, рек-реації, лікування тощо, що обумовлює особливості режиму використання, відтворення й охорони.

Водночас для глибшого розуміння вказаного поняття над-звичайно важливо окреслити і юридичні ознаки, що є прита-манними для будь-якого правового поняття та системи юри-дичних категорій:

а) насамперед, земля має державно-територіальне зна-чення у межах кордонів України як матеріальна основа тери-торіальної цілісності, суверенітету та національної безпеки;

б) земля, залежно від функціонального призначення, пере-буває на праві власності українського народу або уповнова-женої на це законом – держави та її органів, або ж належить іншим суб’єктам, відповідно, на праві комунальної та приват-ної власності;

в) особливістю для визначення земель є виділення окре-мих її частин для задоволення загального публічного, соці-ального інтересу і встановлення режиму права загального і спеціального землекористування.

Однак земля не тільки інтегрує в своїй основі різні корисні властивості, що спрямовуються на забезпечення економіч-них, соціальних, екологічних інтересів суспільства і громадя-нина, а й характеризується відповідним диференційованим режимом залежно від функціонального її використання і ці-льового призначення.

Саме з цих позицій Земельний Кодекс України поділяє всі землі (весь державний земельний фонд) за відповідними ка-тегоріями.

Категорія земель – це частина єдиного державного зе-мельного фонду, яка виділена за основним цільовим призна-ченням і має певний правовий режим.

Цільове призначення земель – законодавчо встановле-ний порядок, умови, межа експлуатації (використання) зе-мель для конкретних цілей відповідно до категорії земель.

Під правовим режимом розуміється встановлена законом система суспільних відносин щодо використання земель, су-купність правил їхнього використання, охорони, обліку і моні-торингу.

Згідно Земельного Кодексу України землі України за основ-ним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

● землі сільськогосподарського призначення – це зем-лі, які надані для виробництва сільськогосподарської продук-ції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та на-вчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої ін-фраструктури або призначені для цих цілей;

● землі житлової та громадської забудови – це землі, до яких належать земельні ділянки в межах населених пунк-тів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального ко-ристування;

● землі природно-заповідного та іншого природоохо-ронного призначення – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус те-риторій та об’єктів природно-заповідного фонду;

● землі оздоровчого призначення – це землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей;

● землі рекреаційного призначення – це землі, які вико-ристовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів;

● землі історико-культурного призначення – це землі, на яких розташовані історико-культурні заповідники, меморі-альні парки, інші об’єкти і пам’ятки історико-культурного при-значення;

● землі лісового фонду – це землі, вкриті лісовою рос-линністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства;

● землі водного фонду – це землі, зайняті водними об’єк-тами, болотами й водогосподарськими спорудами, та виділені по берегах водойм ділянки під смуги відведення, прибережні смуги та інші зони охорони водного фонду;

● землі промисловості, транспорту, зв’язку енерге-тики, оборони та іншого призначення;

● земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, мо-жуть перебувати у запасі.

Близьке до державного земельного фонду, але більш вузь-ке поняття – земельні ресурси. Це землі, які використову-ються або можуть використовуватися в різних галузях народ-ного господарства.

Ще один термін – земельні угіддя. Це землі, які система-тично використовують або придатні до використання для кон-кретних господарських цілей і відрізняються за природно-істо-ричними ознаками.

Об’єктом моніторингу міських земель, як уже згадувалося, є міський земельний фонд, тобто всі землі, що склада-ють територію міста. Розглянемо найважливіші характе-ристики міських земель.

Земельним фондом міста називається сумарна площа зе-мель у межах міста. Усі території у межах міста є міськими землями. Це найважливіша частина міського середовища, що характеризується простором, рельєфом, кліматом, ґрун-тами, рослинністю, надрами, водами, відмежована від інших земель і є базисом для життєдіяльності і відпочинку населен-ня, для розміщення і функціонування виробничих підпри-ємств, організацій і установ.

З цього визначення випливають основні функції міських земель. По-перше, земля в місті повинна забезпечувати роз-селення людей; по-друге, на землях міста повинні бути розмі-щені виробничі об’єкти; по-третє, міські землі повинні забез-печувати стійкість стану середовища, що оточує людину, і йо-го відпочинок; і, по-четверте, вони є шляхами сполучення між окремими частинами міста. Функціональні особливості місь-ких земель відбиваються в їхніх архітектурно-містобудівних класифікаціях, приклад однієї з який приведений нижче.

Міські землі – це динамічна підсистема для функціонуван-ня складної геосистеми "місто", яка включає безліч взаємоза-лежних елементів (гірські породи, ґрунти, підземні води й ін.), зміна властивостей яких викликає зміну стану взаємодіючих із землями техногенних, екологічних й інших підсистем. У свою чергу, ці підсистеми впливають на міські землі, що ви-кликає зміни кількісних і якісних характеристик земельних ре-сурсів. Єдино правильний шлях систематизації й обліку чис-ленних розрізнених даних про міські землі, що дозволяє задо-вольнити всі потреби – це систематичне ведення і своєчасна актуалізація Державного земельного кадастру міста, тобто здійснення моніторингу земель з метою відновлення кадаст-ру.

Міською межею називається зовнішня межа земель міста, яка відокремлює їх від земель іншого призначення. Ця межа охоплює не лише забудовані, але й не забудовані зе-мельні ділянки, які призначені для містобудування, обслугову-вання потреб господарства і жителів населеного пункту. Місь-ка межа не є незмінною. Її місце розташування змінюється у зв’язку з включенням до складу земель населеного пункту до-даткових земельних ділянок, призначених для нового житло-вого, транспортного, комунального та іншого будівництва згід-но з містобудівною документацією. Ця межа визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економіч-ним обґрунтуванням розвитку міста. Вона встановлюється і змінюється в установленому земельним законодавством по-рядку.

Міські землі мають правовий режим, відмінний від режиму інших категорій земель, і повинні використовуватися в інтере-сах міста. Однак на практиці так буває не завжди: у США, на-приклад, 30-40% міських земель використовується не в інте-ресах міст (17 млн. акрів – площа міст, з них фактично вико-ристовуються під міські нестатки лише 11 млн. акрів). У СРСР, за оцінкою В.В. Владимирова початку 1980-х років, у міських межах не використовувалося до 50% земель.

Землі за межами міста є резервом для розширення тери-торії міста, а також виконують захисну і санітарно-гігієнічну роль, часто використовуються і як місце відпочинку населен-ня. Ці території можуть виділятися в приміську і зелену зони міста, що підлягають особливій охороні.

До складу міських земель згідно з відповідними правовими приписами можна віднести земельні ділянки, які використову-ються для різних конкретних цілей. Розгорнута класифікація земель населеного пункту визначена Порядком складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженим наказом Мінбудархітектури та Держкомзему від 24 вересня 1993 року. Згідно з цим нормативним актом землі населеного пункту України поділяються на землі: жит-лової та громадської забудови; природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення; промисловості, транспор-ту, зв’язку, енергетики, оборони й іншого призначення; об’єк-тів комунального господарства, водогосподарського лісогос-подарського, сільськогосподарського використання; загально-го використання, резервні землі.

На основі цього розподілу міських земель розроблений ряд класифікацій (табл. 2) землеустрою міських земель.

Таблиця 2

Схема класифікації землеустрою міських земель

1-й рівень класифікації – землі населеного пункту
2-й рівень – склад земель (підкатегорія землекористування) за цільовим призна-ченням	3-й рівень – рід землекористування (за суспіль-ністю виду діяльності підприємства та установ або за характером використання земель)
Землі міської забудови	Землі житлових будинків Землі підприємств побутового обслуговування Землі підприємств торгівлі та суспільного харчу-вання Землі установ освіти, охорони здоров’я, соціаль-ного забезпечення Землі установ фізкультури та спорту Землі установ комунального господарства Землі установ культури та мистецтва Землі релігіозних об’єктів Землі адміністративно-управлінських установ Землі промислових підприємств, постачання та збуту Землі установ науки Землі фінансових та кредитних установ Землі підприємств транспорту, зв’язку та гаражів Землі дач, городів Землі оборони

Закінчення табл. 2

Землі загального використання	Землі міської інфраструктури Землі міської рекреації Землі загально комунальних потреб міста
Землі сільськогоспо- дарчого призначення	Землі сільськогосподарчих установ та підпри-ємств Землі підсобних господарств
Землі з особливим режимом використання	Землі оздоровчого призначення Землі рекреаційного призначення Землі історико-культурного призначення Землі природно заповідного фонду та іншого при-родоохоронного призначення Землі під міськими лісами Землі водного фонду
Землі резерву	Землі під непромисловою забудовою Землі під промисловим будівництвом Землі рекреаційного призначення
4-й рівень – вид землекористування з конкретним дозволом використан-ня земель для визначеної цілі

В архітекторів-містобудівників існують свої класифікації міських земель. Наприклад, архітектурно-градобудівнича кла-сифікація наведена в СНіП 2.07.01-89. Тут виділяють терито-рії (у відповідності з функціональною організацією міста) і, у межах указаних територій, зони різного функціонального при-значення (табл. 3).

Таблиця 3