Інформаційний механізм управління природокористуванням

Екологічне інформаційне забезпечення – урегульована екологічним за-конодавством діяльність спеціально уповноважених органів щодо подан-ня, збору, узагальнення і обнародування відомостей про екологічну, в то-му числі радіаційну, обстановку та стан захворюваності населення

Рис. 1. Схема інформаційного механізму

Управління природокористуванням

– підготовка пропозицій щодо формування державної полі-тики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земель-ного кадастру та забезпечення їх реалізації;

– координація проведення земельної реформи в Україні;

– здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;

– організація і забезпечення ведення державного земель-ного кадастру, здійснення землеустрою;

– розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм із питань регулювання земельних від-носин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру.

1.2. Загальні відомості про моніторинг навколишнього природного середовища та моніторинг земель

Державний моніторинг навколишнього природного середовища – це система спостережень, збору, оброб-ки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих реко-мендацій для винесення управлінських рішень. Залежно від призначення здійснюється загальний (стандарт-ний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний стандартний моніторинг навколишнього природного середовища – це оптимальні за кількістю пара-метрів спостереження на пунктах, об’єднаних у єдину інфор-маційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцін-ки й прогнозування стану навколишнього середовища регу-лярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спостереження спеціальних по-казників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі ча-су за окремими об’єктами – джерелами підвищеного екологіч-ного ризику в окремих регіонах, що їх визначено як зони над-звичайної екологічної ситуації, а також у районах аварії зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природ-ного середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забрудню-вальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Фо-новий моніторинг здійснюється в природних та біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базо-вих станціях.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рів-нях:

1) локальному – на території окремих об’єктів (підпри-ємств), міст, на ділянках ландшафтів. Для ефективного конт-ролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб контрольних станцій доцільно мати принаймні три; від 100 тис. до 300 тис. осіб – не менше п’яти, від 300 тис. до 500 тис. – сім, тоді як у населеному пункті з насе-ленням понад 1 млн. душ – 11-24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

2) регіональному – в межах адміністративно-територіаль-них одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

3) національному – на території країни в цілому моніто-ринг означає статистичну обробку та аналіз даних про за-бруднення навколишнього середовища від регіональних сис-тем, зі штучних супутників Землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі Службою погоди Держ-комгідромету України і здійснюють прогноз якості навколиш-нього середовища на великих територіях країни;

4) глобальні системи моніторингу навколишнього се-редовища використовуються для досліджень і охорони при-роди та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Ряд країн має мережу надземних станцій, на яких здійсню-ються неперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмо-сфері забруднюючих речовин, СО₂, СО, пилу, свинцю, радіо-нуклідів.

Державний моніторинг навколишнього природного середо-вища України в межах своїх повноважень здійснюють кілька організацій.

● Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки веде спостереження.

● Державний комітет з гідрометеорології (Держком-гідромет) веде спостереження.

● Міністерство охорони здоров’я.

● Міністерство сільського господарства і продо-вольства.

● Державний комітет з водного господарства.

● Державний комітет з геології та використання надр.

● Міністерство лісового господарства.

● Державний комітет житлово-комунального госпо-дарства.

● Національний комітет авіації України.

Моніторинг земель являє собою систему спостережень за станом земельного фонду України (або окремого регіону, ді-лянки тощо).

Об’єктом моніторингу земель є всі землі України, незалеж-но від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання.

Моніторинг земель має підсистеми, які відповідають кате-горіям земель:

● моніторинг земель сільськогосподарського призначення;

● моніторинг земель житлової та громадської забудови;

● моніторинг земель природно-заповідного та іншого при-значення;

● моніторинг земель оздоровчого призначення;

● моніторинг земель рекреаційного призначення;

● моніторинг земель історико-культурного призначення;

● моніторинг земель лісового фонду;

● моніторинг земель водного фонду;

● моніторинг земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

● моніторинг земельних ділянок, які перебувають у запасі.

Залежно від мети, спостережень і охоплення територій мо-ніторинг земель може бути національним, регіональним і ло-кальним.

Національний моніторинг охоплює всю територію України, весь її земельний фонд.

Регіональний моніторинг охоплює території, які обмежені фізико-географічними, економічними, адміністративними та іншими межами.

Локальний моніторинг ведеться на територіальних об’єк-тах нижче регіонального рівня, впритул до території окремого землекористування та елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.

Згідно з міжнародними науково-технічними програмами Україна може приймати участь у роботах щодо глобального моніторингу земель.

При веденні моніторингу земель виявляються такі процеси:

– еволюційні (пов’язані з природничо-історичними проце-сами розвитку);

– циклічні (пов’язані з добовими, сезонними, річними та ін-шими періодами змін природного характеру);

– антропогенні (пов’язані з будь-якою людською діяльніс-тю);

– надзвичайні ситуації (пов’язані з аваріями, катастрофа-ми, стихійними та екологічними лихами та ін.).

Основними завданнями моніторингу земель є:

– своєчасне виявлення змін стану земельного фонду, їхня оцінка, прогнозування та розробка рекомендацій щодо попе-редження та усунення негативних та небажаних наслідків будь-яких явищ та процесів;

– інформаційне забезпечення державного земельного ка-дастру, раціонального землекористування та землеустрою, контролю за використанням та охороною земель.

Зміст моніторингу земель складають систематичні спосте-реження (знімання, обстеження та винаходи) за станом зе-мель, виявлення змін та оцінка:

– стану землекористування, угідь, полів, ділянок;

– процесів, пов’язаних із зміною родючості ґрунтів (опусте-лювання, розвиток водної та вітрової ерозії, втрати гумусу, по-гіршення структури ґрунтів, заболочування та засолення), заростання кущами сільськогосподарських угідь, забруднен-ням земель агрохімікатами, важкими металами, радіонукліда-ми, іншими токсичними речовинами;

– стану берегових смуг річок, морів, озер, заток, водосхо-вищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

– процесів, які викликані утворенням ярів, зсувами, сельо-вими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та ін-шими явищами;

– стану земель населених пунктів, об’єктів нафто- і газодо-бування, очисних споруд, гнійосховищ, смітників, складів, па-ливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянок автотранспор-ту, міст захоронення токсичних промислових відходів та ра-діоактивних матеріалів, а також інших промислових відходів.

Оцінка стану земель виконується шляхом аналізу ряду по-слідовних спостережень (періодичних, сезонних, добових), спрямованості й інтенсивності змін та порівняння отриманих показників з нормативними.

Показники стану земель виражаються як в абсолютних, так і у відносних значеннях, віднесених до визначеного періоду або терміну.

За результатами оцінки стану земель складаються опера-тивні зведення, доповіді, наукові прогнози та рекомендації з додатками до них тематичних карт, діаграм та таблиць, які ха-рактеризують динаміку та напрямок розвитку змін, особливо тих, що мають негативний характер.

Моніторинг земель ведеться з дотриманням принципу су-місності різноманітних даних, заснованого на застосуванні єдиних класифікаторів, кодів, системи одиниць, стандартних форматів даних та нормативно-технічної бази, державної сис-теми координат і висот.

Технічне забезпечення моніторингу земель здійснюється автоматизованою інформаційною системою, яка має пункти збору, обробки, збереження інформації у місцевих органах Держкомзему.

Для проведення моніторингу використовують широкий ар-сенал методів – як традиційних, так і нових. Серед них – ста-тистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та ана-ліз первинних статистичних матеріалів; балансовий метод, який дає можливість зіставляти наявність природних ресурсів з їхнім використанням; порівняльний метод, який передбачає вивчення об’єктів через порівняння з іншими.

Широко застосовують методи математичної статис-тики: обробку варіаційних рядів з визначенням математич-ного очікування, дисперсії, середнього квадратичного відхи-лення, отримання інтенсивних та екстенсивних показників для порівняння тощо.

Нині в багатьох країнах створені і функціонують глобальні експериментальні системи вивчення природних ресурсів, до складу яких входять водний, наземний і ракетно-космічний комплекси збору інформації та наземний комплекс її прий-мання, обробки, збереження, поширення й використання.

Специфіка використання космічних зйомок і отримання з них нової інформації обумовлені їхньою оглядовістю, можли-вістю вивчення поверхні Землі на різних рівнях генералізації (узагальнення).

Аерокосмічні методи дозволяють оцінити в динаміці всі процеси, що відбуваються в локальному, регіональному чи глобальному масштабах. Так, скажімо, саме космічна зйомка в 1975 р. зареєструвала пилосольові бурі, які несли отруйні для рослин хлориди з території, що зовсім недавно була морським дном. У 1986 р. космічна зйомка, проведена япон-ським супутником, зафіксувало поширення теренами Європи чорнобильських радіонуклідів, починаючи від другого дня аварії.

Нині в процесі дослідження виконуються синхронні вимі-рювання на семи рівнях:

1. зйомка з висоти 600 - 1 000 км у масштабі 1 : 2 000 000 - 1 : 12 000 000 з метою оглядово-регіонального аналізу (вико-ристовуються збільшені знімки);

2. зйомка з висоти 250-300 км з космічного корабля у масштабах 1 : 200 000 - 1: 2 000 000 з метою регіональних комплексних робіт;

3. космовізуальні спостереження з космічних кораблів з метою регіональних досліджень;

4. зйомка з висоти 10-20 км у масштабах 1 : 50 000 - 1 : 200 000 з літака чи повітряної кулі з метою детальних комплексних робіт;

5. зйомка з висоти 2-5 км у масштабах 1 : 200 - 1: 25 000 з літака (дирижабля, дельтаплана) чи з гелікоптера з метою де-тальних комплексних робіт;

6. аеровізуальні спостереження з літака чи з гелікоптера з метою оперативного детального аналізу;

7. наземні (підземні) та водні (донні, підльодові) спостере-ження і вимірювання в контрольних точках, вибраних за мате-ріалами аеровізуальних спостережень для детальних дослід-жень.

Велике значення має картографічний метод дослідження, який дозволяє застосовувати географічну карту для опису, аналізу і пізнання явищ.

Учені-картографи створили цілісні картографічні моделі, що характеризують окремі елементи навколишнього природ-ного середовища та їхнє використання в процесі господарсь-кої діяльності, а також указують на заходи зі збереження та покращення продуктивності природних і антропогенних ланд-шафтів. Це, насамперед, дані про природні процеси і явища, які створюють передумови для можливого погіршення якості середовища (райони активної сейсмічності, сильно еродова-ні, засолені чи заболочені ґрунти тощо), про розміщення та основні властивості об’єктів господарської діяльності, які за-бруднюють ґрунти, воду чи повітря; дані про контроль за ста-ном окремих компонентів середовища тощо.

Для отримання необхідної інформації при моніторингу зе-мель здійснюється (рис. 2):

- дистанційне зондування (зйомка та спостереження з космічних апаратів, висотних літаків, за допомогою засобів малої авіації та ін.);

- наземні зйомки та спостереження;

- фондові дані.

Рис. 2. Функціонально-технологічний алгоритм