4.4. Загальна характеристика процесу підтоплення

На території міст України широко розповсюджено таке яви-ще як підтоплення. Воно установлено в 244 містах і селищах, причому площа підтоплення може досягати 30%, а з враху-ванням потенційного підтоплення навіть 50% території міста, як, наприклад, у Харкові.

До підтоплених міських територій відносять такі, на яких рі-вень ґрунтових вод розташований вище 2,5 м від відмітки по-верхні землі. На території зелених насаджень згідно із сані-тарними нормами допускається підвищення рівня ґрунтових вод до 1 м від поверхні.

Отже, підтоплення – це підвищення рівня підземних вод понад його критичну глибину залягання (як правило, 3 м), що призводить до порушення господарської діяльності на даній території.

У залежності від причини розвитку, процес підтоплення відноситься до природно-техногенних негативних процесів. Підтоплення в силу великого розмаїття природних умов і складу порід, які складають територію міської агломерації, відбувається по різному. В одних випадках може бути підви-щення рівня міських вод, а в інших – формування техногенної верховодки або техногенного водоносного горизонту. Разом із зміною рівня ґрунтових вод відбувається зміна їхнього складу. Внаслідок обводнення знижується несуча властивість порід основи споруд, руйнуються матеріали підземних комунікацій й конструкцій, забруднюються в результаті витікання з каналі-зації ґрунтові води. Підтоплення провокує розвиток зсувних процесів, як у Дніпропетровську та в Чернівцях. На підтопле-них територіях зростає вологість ґрунтів і змінюється їхній склад. Стійка тенденція такого роду призводить до заболочу-вання місцевості, обводнення підвалів та погребів, зміні фіто- і зооценозів даної території. Типовим прикладом є розпов-сюдження в будинках з підтопленими підвалами комарів роду Culex, Anopheles і Aedes.

Основними причинами розвитку підтоплення в містах України є:

– зміна умов поверхневого стоку, наприклад, створення во-досховищ;

– засипання природних дрен – ярів, балок, стариць;

– розвиток мереж водопостачання без відповідного будів-ництва системи водовідведення;

– витоки з мереж водопроводу і каналізації та аварії на них;

– баражний вплив дорожніх насипів, колекторів великого діаметра і тунелів метрополітену.

Для моніторингу підтоплення застосовують дистанційне зондування і повторне картографування.

Технологію повторного картографування для характерис-тики процесу підтоплення міських земель варто розглянути докладніше. Пробовідбір для аналізу процесу підтоплення в масштабі 1 : 100 000 – 1 : 50 000 здійснюється по точкам пов-ністю або випадково упорядкованої кілометрової мережі опробування, коли одна проба береться з квадрата 1 х 1 км. Така мережа відповідає регіональному рівню ведення моніто-рингу земель. Локальному місцевому рівню ведення моніто-рингу земель відповідає 100-метрова мережа випробування, а результати відображаються на картографічному матеріалі масштабу 1 : 25 000 – 1 : 10 000. У точці опробування визна-чається ступінь підтоплення міських земель. Це робиться по величині з точністю до дециметрів рівня підземних вод, який обмірюваний, на підставі шкали (табл. 17). Після того, як для кожної точки опробування визначений ступінь підтоплення, проводиться виділення зон з однаковим ступенем підтоплен-ня шляхом нанесення ізоліній із граничними величинами рів-ня ґрунтових вод. Перехід від однієї зони до іншої здійснюєть-ся послідовно, без пропусків проміжних градацій (наприклад, зона зі слабким підтопленням не може безпосередньо грани-чити з зоною надзвичайного підтоплення – між ними обов’яз-ково повинна бути присутня зона небезпечного підтоплення і т.д.). При цьому дані можуть інтерполюватися. При нанесен-ні границь між зонами необхідно враховувати наявність при-родних геоморфологічних меж (річкових заплав і надзаплав-них терас), близькість гідрографічних об’єктів, а межами адмі-ністративно-територіальних утворень слід знехтувати.

Таблиця 17