Глава 3 загальна характеристика міста, міського середовища та геологічного середовища міста

3.1. Поняття “місто”

І процесу формування міського середовища

Сучасне місто – це складна природно-соціально-тех-ногенна система, яка являє собою специфічний спосіб організації енергетичних, комунікаційних, ціннісних, ін-формаційних та цільових структурних компонентів.

Ознаками цієї системи є:

– значна чисельність населення, основну частину якого складають робітники, службовці і члени їхніх родин, зайняті поза сільськогосподарським виробництвом, тобто у сферах промисловості, послуг, управління, науки, культури та ін.;

– наявність зв’язків;

– наявність та висока щільність розміщення установ освіти та науки, охорони здоров’я і культури;

– наявність та різноманітність каналів соціально-інформа-ційного обміну (газети, журнали, теле- та радіопередачі, ін-тернет та ін.);

– наявність розвинутої системи управління та корекції соці-альними, техногенними, економічними та іншими процесами;

– домінування забудованої частини території над незабу-дованою, штучних і видозмінених природних покрить над не-зміненими;

– наявність, а найчастіше перевага, багатоповерхової за-будови;

– наявність промислових підприємств і підприємств сфери послуг;

– розвинута система суспільного транспорту, наземних і підземних комунікацій;

– розвинута торгова мережа;

– високий рівень забруднення навколишнього середовища (на один два порядки вище, ніж на території, яка прилягає до міста);

– так звані “хвороби урбанізації”, у тому числі пов’язані зі швидким поширенням інфекцій при високій щільності насе-лення та інтенсивних контактів один з одним;

– наявність спеціально створених рекреаційних територій загального користування;

– наявність приміської зони – перехідної між містом і при-лягаючій до нього території з перевагою сільськогосподарсь-кої території; у цю зону з міста поступово переносяться най-більш шкідливі виробництва.

До середини 90-х років у містах сконцентрувалося до 43% населення світу, частина якого проживає в 56 містах з насе-ленням вище 3 млн. чол. У різних країнах світу історично склалися неоднакові підходи до визначення мінімальної чи-сельності населення у містах – від декількох чоловік до де-кількох тисяч (табл. 6). Проте, показник чисельності населен-ня міст широко використовується як класична ознака.

Таблиця 6

Критерії чисельності населення для виділення міст у різних країнах (за Beaujeu-Garnier, Chabot)

Країни	Мінімальна чи-сельність населен-ня, яка прийнята для визначення статусу міста, чол.	Додаткові критерії
Данія	250	-
Ісландія	300	-
Канада, Малайзія, Шотландія	1 000	-
Ірландія	1 500	-
Аргентина, Португа-лія, Франція, Німеччи-на, Чехія, Словакія	2 000	-
США, Таїланд	2 500	-
Південна Корея	4 000	-
Індія, Турція, Грузія, Туркменістан	5 000	Менше 25% населення міста у Грузії та 33% у Туркменістані зайняті в сільському господарстві

Закінчення табл. 6

Україна, Молдова, Греція, Іспанія	10 000	Менше 50% населення міста в Україні та Мол-дові зайняті в сільсько-му господарстві
Російська Федерація	12 000	Менше 15% населення заняті у сільському гос-подарстві
Ізраїль, Болівія, Бра-зилія, Коста-Ріка, Ек-вадор, Сальвадор, Га-їті, Гондурас, Нікара-гуа	Кількісний критерій не застосовується	Містом є центр не сіль-ськогосподарського ви-робництва та послуг
Англія та Уельс, Бол-гарія, Угорщина, Нова Зеландія, Норвегія, Парагвай, Польща, Румунія, Фінляндія, Швеція, ЮАР, Японія	Статус міста визначається законодавчо	У Фінляндії менше 50% населення міста зайня-то у сільськогосподар-ському виробництві

В Україні прийняті такі категорії міст за чисельністю насе-лення: до 50 000 чоловік – малі, від 50 000 до 100 000 – се-редні, від 100 000 до 250 000 – великі, від 250 000 до 500 000 і від 500 000 до 1 000 000 – великі, більш 1 000 000 чоловік – величезні.

Протягом багатьох століть в залежності від стану економі-ки кількість населення, яке проживає у містах стає все біль-шою. Спосіб виробництва в міських умовах забезпечує міні-мум витрат на отримання одиниці продукції. Енергетичні та економічні витрати на життєзабезпечення кожного окремого мешканця у місті істотно нижче, ніж у населених пунктах сіль-ського типу і зменшуються із зростанням розміру міста. Ос-новним містобудівним фактором є промисловість. Важливе значення у функціонуванні міста має міське господарство як складна сукупність організацій та підприємств різних галузей, яка повинна створювати відповідно рівню розвитку виробни-чих сил та технічних можливостей умови проживання на тери-торії міста. У розвитку міст велику роль відіграє наука, торгів-ля, виконання адміністративних функцій і з часом ця роль зростає.

Загальні напрямки містобудівної діяльності такі.

1. Зонування території та комплексна територіальна орга-нізація виробництва та розселення населення.

2. Планомірне перетворення міської забудови, яка склала-ся, в упорядковану систему розселення.

3. Подальший розвиток транспортної системи та вулично-шляхової мережі.

4. Підвищення рівня інженерного обладнання, благоустрою та озеленення території, розвиток інженерних комунікацій та об’єктів.

5. Використання та збагачення природних ландшафтів.

6. Вдосконалення архітектурно-художнього вигляду існую-чої та перспективної забудови.

Місто, як феномен соціально-економічної активності люди-ни, є разом з тим і специфічним середовищем її існування. Воно включає всі зовнішні у відношенні до людини або сус-пільства об’єкти, які забезпечують умови її існування чи впли-вають на неї.

Міське середовище розділяється на фізичне (абіотичне), біотичне, штучне технічне, штучно духовно-культурне та соці-ально-психологічне середовище (рис. 5).