Тема 6.2. Конституційний статус та повноваження органу законодавчої влади в Україні План

1. Установча та контрольна компетенції Верховної Ради України. Контрольні повноваження Верховної Ради України стосовно Президента України та органів виконавчої влади.

2. Акти Верховної Ради України.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомитися з методичними рекомендаціями та законспектувати їх.

2. Керуючись Конституцією України, законспектувати повноваження, які складають установчу та контрольну компетенцію.

3. Зобразити схематично види та характерні ознаки актів Верховної Ради України.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Установча та контрольна компетенції Верховної Ради України. Контрольні повноваження Верховної Ради України стосовно Президента України та органів виконавчої влади

Компетенцію Верховної Ради України складають, закріплені Конституцією України, предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України.

Конституційні повноваження Верховної Ради України можна систематизувати відповідно до її функцій за групами.

1. Законодавчу компетенцію складають такі повнова­ження Верховної Ради України:

а) внесення змін до Конституції України у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України;

б) призначення Всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення до нього змін;

в) прийняття законів;

г) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

ґ) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим змін до неї;

д) визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науко­во-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

ж) надання, в установлений законом термін, згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсації міжнародних договорів України,

2. Установчу компетенцію Верховної Ради України складають її повноваження з формування органів державної влади і державних установ, призначення, затвердження чи обрання посадових осіб тощо. До них, зокрема, можна віднести:

а) повноваження щодо призначення виборів органів публічної влади (призначення виборів Президента України, позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування);

б) повноваження щодо призначення на посаду та звіль­нення з посади відповідних посадових осіб органів державної влади;

в) повноваження з обрання посадових осіб (обрання суддів безстроково).

3. Контрольну компетенцію складають повноваження Верховної Ради України, що забезпечують реалізацію контроль­ної функції парламенту. Згідно з п. 33 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією та законами України, об’єктом якого є Президент України, виконавча влада, представницький орган Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, додержання конститу­ційних прав і свобод людини та громадянина тощо. Відповідно, можна виділити контрольні повноваження стосовно:

а) Президента України - заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; усунення Президента України з посади у порядку особливої процедури (імпічменту), установ­леному ст. 111 Конституції України;

б) Кабінету Міністрів України - розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; вирішення питання про відставку прем’єр- міністра України, членів Кабінету Міністрів України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та законів України;

в) Генерального прокурора України - висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

г) Верховної Ради Автономної Республіки Крим - дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України.

Парламентський контроль за додержанням конститу­ційних прав і свобод людини та громадянина здійснює згідно зі ст. 101 Конституції України Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

У фінансовій сфері Верховна Рада України здійснює такі контрольні повноваження: контролює виконання Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іншим державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від інших держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; здійснює конт­роль за їх використанням. Відповідно до ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного

бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

До контрольних повноважень Верховної Ради можна також віднести право народного депутата України звернутися на сесії Верховної Ради України із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов’язані повідомити народного депута­та України про результати розгляду його запиту.

Питання 2. Акти Верховної Ради України

Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти (заяви, звернення, декларації).

Закон - це, зазвичай, нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на Всеукраїн­ському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно до всіх інших нормативно- правових актів) юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини переважно загального характеру.

У юридичній літературі виділяють такі формальні ознаки закону:

1. рівень прийняття (загальнодержавний);

2. орган прийняття (приймається Верховною Радою України або народом України на референдумі);

3. особливий порядок прийняття (прийняття закону включає обов’язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради України);

4. непідконтрольність із боку будь-якого органу держав­ної влади (закони можуть бути змінені або скасовані лише

17

Верховною Радою України. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині, унаслідок чого він або його окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність, але це не означає скасування або зміни самого закону).

Закон має певну структуру, основними елементами якої є: реквізити закону (його назва; найменування органу, який прийняв закон; дата прийняття; підпис особи, уповноваженої підписувати закони); преамбула; статті й рубрики (глави, розділи тощо) закону.

У юридичній літературі використовуються також різні способи класифікації законів. Конституція України (ст. 92) чітко визначила предмет законодавчої діяльності Верховної Ради України. Так, виключно законами України визначаються:

1. права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;

2. громадянство, правосуб’єктність іромадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3. права корінних народів і національних меншин;

4. порядок застосування мов;

5. засади використання природних ресурсів, виключно (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

7. правовий режим власності;

8. правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9. засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10. засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11. засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;

12. організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13. територіальний устрій України;

14. судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15. засади місцевого самоврядування;

16. статус столиці України; спеціальний статус інших

міст;

17. основи національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського порядку;

18. правовий режим державного кордону;

19. правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20. організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21. організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22. засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними право­порушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1. Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредит­ного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2. порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебу­вання підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3. одиниці ваги, міри та часу; порядок встановлення державних стандартів;

4. порядок використання і захисту державних символів;

5. державні нагороди;

6. військові звання, дипломатичні ранги та інші спеці­альні звання;

7. державні свята;

8. порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального;

9. Законом України оголошується амністія.

Постанова - акт, за допомогою якого Верховна Рада

України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їхніх голів), обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо. Зазвичай, постанови Верховної Ради України мають ненормативний характер.

Із практики Верховної Ради України відомі також такі акти, як заяви, звернення та декларації. Заяви та звернення - акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів окремих країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багато­сторонніх відносин, усунення джерел ускладнення між­народного становища у цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у прийнятій 14 жовтня 2003 р. Заяві Верховної Ради України “3 приводу подій у Керченській протоці” дається оцінка ситуації, що склалася через будівництво російською стороною гідротехнічної споруди у напрямку українського острова Тузла, розпочатого без попереднього повідомлення та узгодження з відповідними державними органами України.

У цій Заяві Верховної Ради України були також сформульовані пропозиції до Федеральних Зборів Російської Федерації втрутитися у ситуацію з метою негайного припинення будь-яких односторонніх дій, що суперечать принципам добросусідства і духу стратегічного партнерства між Україною та Росією, і можуть бути спрямовані на порушення державного суверенітету України, її територіальної недоторканності. Із практики Верховної Ради України відомі також звернення, що мають не міжнародний, а внутрішній характер, наприклад, Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 р. щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр.

Декларація - акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулю­вання, виражає наміри та зобов’язання учасників правових відносин. Декларації, прийняті Верховною Радою (зокрема, Декларація про державний суверенітет України від 16.07.90, Декларація прав націонатьностей України від 01.11.91), мають нормативний характер, але безпосереднє їх застосування через загальний характер норм декларацій ускладнено. Декларативні положення реалізуються, здебільшого, за допомогою конкретніших приписів.