1.Зміст планування розвитку регіону

В управлінні економічним та соціальним розвитком регіону пла-нування займає основне місце, являє собою організаційний початок процесу реалізації обгрунтованих рішень.

Планування — це процес формування мети регіональної соціаль-но-економічної діяльності, визначення пріоритетів, засобів, методів до-сягнення мети, а також ресурсів, необхідних для виконання конкретних завдань у встановлені терміни.

План—це конкретне завдання з визначеними вихідними даними, очі-куваними результатами (метою), обумовленим способом його розв'язання. В плані відображають комплекс завдань, робіт, методів, способів їх вико-нання, необхідні фінансові, матеріальні, трудові, інші ресурси, розміри і напрями використання інвестицій, а також управлінські рішення і заходи для їх реалізації. Прийняті в плані рішення повинні забезпечити досяг-нення мети в заплановані терміни при мінімальних затратах.

Відповідно до Законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000 р.) та «Про державні цільові програми» (2004 р.) об'єктами про-гнозування та планування є такі види діяльності:

• економічна;

• науково-технічна;

• соціальна;

• екологічна.

Економічна діяльність. Головне завдання планування економічноi діяльності полягає в плануванні діяльності підприємств, розташованих на певній території, визначення обсягів виробництва та реалізації про­дукції, надання послуг, підвищення ефективності виробництва та його якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження.

Науково-технічна діяльність. Планування науково-технічної діяльності охоплює фундаментальні наукові дослідження для народногосподарських науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів тощо.

Соціальна діяльність. Планування соціальної діяльності забезпечує розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя людей, покращення побутових умов, забезпечення освітніх, культурних та сімейних потреб кожної людини.

Екологічна діяльність в регіоні направлена на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на навколишнє серєдовище. Ця діяльність спрямована на здійснення контролю за діяльністю підприємств, які не дотримуються встановлених норм раціонального використання водних, земельних, лісових ресурсів, спрямована на за­безпечення відшкодувань збитків підприємствами, завданих природі та суспільству в результаті протиправної їх діяльності.

В період переходу економіки до ринкових відносин розвиваються наукові основи планування, вдосконалюються його форми і методи, змінюється склад і зміст планових документів.

3. Системи планування

На практиці використовують наступні системи планування:

1. За змістом планування є:

• директивне;

• індикативне.

Директивне планування — це процес переробки планів, які мають силу закону, є обов'язковими для забезпечення їх виконання, вміщують комплекс заходів щодо забезпечення їх виконання. Директивні плани носять адресний характер, посадові особи несуть відповідальність за виконання планових завдань.

Індикативне планування являє собою поширену у всьому світі форму державного планування, є засобом реалізації соціально-еконо­мічної політики держави, основним методом її впливу на хід функціо­нування ринкової економіки. Індикативний план не має обов'язкового для виконання характеру. Основу індикативного плану складають обов'язкові завдання, але їх число обмежене і в цілому план носить рекомендаційний, спрямований характер.

Як інструмент регіонального управління, індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори — це параметри, які харак­теризують стан і напрями розвитку економіки, розроблені органами де­ржавного управління в ході формування соціально-економічної політики. Індикатори відображають види та напрями державного впливу на еконо­мічні та соціальні процеси з метою досягнення вказаних параметрів.

В якості індикаторів використовують показники, які характеризу­ють структуру, динаміку, ефективність економіки, стан фінансів, гро­шовий обіг, зайнятість та якість життя населення.

2. За змістом планових рішень та в залежності від термінів, на які розробляється план, розрізняють:

• стратегічне планування;

• поточне (тактичне) планування.

Стратегічне планування — це процес здійснення сукупності сис­тематизованих і взаємопов'язаних заходів щодо визначення довгостро­кової мети, напрям діяльності окремих галузей економіки. Суть стра­тегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку економіки, визначенні шляхів розвитку тої чи іншої галузі та термінів досягнення довгострокової мети. Стратегічне планування здійснюєть­ся в процесі розробки довгострокових та середньострокових планів.

Перспективне планування охоплює період в 5, 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію науково-технічного, економічного та соціального розвитку. Перспективний план розроб­ляють на основі попереднього прогнозування. Прогнозування — цс процес передбачення, побудований на ймовірнісних, науково обґрун­тованих судженнях про перспективу розвитку регіону чи певної галузі економіки в майбутньому. На етапі прогнозування виявляють альтерна­тивні варіанти розвитку певної соціально-економічної системи і обґрун­товують вибір найбільш оптимального. В такому розумінні прогнозу­вання є одним з етапів перспективного планування, може виступати як самостійна функція управління.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. Показники першого року розробляють більш детально, обґрун­товують низку заходів, спрямованих на раціональне використання всіх видів ресурсів, розвиток виробництва, покращення роботи організацій та установ соціального спрямування, отримання максимальних со­ціально-економічних результатів.

Поточне (тактичне) планування передбачає розробку програм еко­номічної та соціальної діяльності, направлених на виконання завдань стра­тегічного плану при забезпеченні раціонального використання всіх видів ресурсів та забезпечення високих якісних характеристик діяльності.