3. Недоліки та труднощі у формуванні сез

Останнім часом виникає питання, чи є майбутнє у вільних спе­ціальних економічних зон? Досвід їх створення та функціонування свідчить, що попередні результати діяльності не повністю задовольня­ють покладених надій. Протягом 5-7 років роботи в умовах спеціаль­них економічних зон підприємствами залучено тільки 22-26% заплано­ваного обсягу інвестицій. Надані пільги з оподаткування значно пере­вищили надходження до бюджету, які мали бути в результаті реалізації інвестиційних проектів. Існують випадки, коли для розвитку крупних підприємств не залучено жодних іноземних інвестицій (наприклад, підприємство «Азов» на Донеччині). У СЕЗ «Славутич» іноземні ін­вестиції в загальній кошторисній сумі становлять менше як 2%, в СЕЗ «Миколаїв» — 2,5%. Не завжди залучені інвестиції використовують­ся за призначенням, через території вільних економічних зон можуть спрямовуватися вантажопотоки, що не мають відношення до розвитку виробництва в цій зоні. Використовуючи пільги, надані спеціальним економічним зонам, відмічається ввезення в Україну харчових про­дуктів. Зони використовують як території полегшеного входу імпорту із зниженим оподаткуванням.Нова система господарської діяльності в умовах спеціальних економічних зон та надання підприємствам пільгового інвестування є новою для України. Окремі позитивні результати не дають можли­вості об'єктивно оцінити їх ефективність. Для визначення остаточ­них результатів необхідно детально та уважно вивчити попередні результати, досягнуті на території усіх регіонів України, узагальни­ти позитивний досвід, виявити недоліки організаційно-правового, економічного та соціального змісту враховуючи еволюційний ха­рактер соціально-економічних процесів. Важливим є вивчення не­гативного впливу на розвиток підприємства існуючий недостатньо високий рівень підготовки кадрів, рівень їх кваліфікації та уміння працювати в нових умовах. Впровадження нових методів підпри­ємницької діяльності на основі пільгового інвестування має здій­снюватися в умовах підвищеної ролі та впливу органів місцевого самоврядування.

1. Сутність та типи малих міст

До категорії малих міст належать міста з чисельністю населення до 50 тис. чоловік. Такі міста посідають особливе місце в історично­му розвитку України. У них формувалася національна культура, вони є основою прогресу та створення великих виробничих і містобудівних комплексів, гарантом стабільності держави і суспільства.

Малі міста є найчисленнішою за кількісним складом групою міст, значна частина їх — це адміністративні центри районів. З малими міс­тами безпосередньо пов'язане життя майже 22 млн. міських та сіль­ських жителів. Ці міста відіграють важливу роль у формуванні посе­ленської мережі, розвитку і розміщення продуктивних сил України.

Відповідно до затвердженої Законом України «Генеральної схеми планування території України» виділяються такі типи малих міст:

• міста, що прилягають до центрів систем розселення;

• міста, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали;

• міста, що мають значні природний та історико-культурний потен­ціали;

• міста — центри сільськогосподарських районів;

• монофункціональні міста.

За питомою вагою населення, зайнятого в різних сферах економіч­ної діяльності, виділені такі категорії малих міст:

• міста з переважно промисловими функціями;

• транспортні вузли;

• санаторно-курортні та рекреаційні центри;

• історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри-

• адміністративні центри районів;

• господарські центри місцевого значення;

• центри низових локальних систем розселення, що виконують функції з надання соціально-культурних, комунально-побутових та інших послуг населенню.

В 2003 р. в Україні нараховувалося 351 мале місто (3/4 загальної кількості міст України), в яких проживало майже 13 % населення краї­ни (близько 19% міського населення). 15 міст налічувалося з чисель­ністю населення до 5 тис. чоловік, 66 міст — від 5 тис. до 10 тис. чо­ловік, 160 міст — від 10 тис. до 20 тис. чоловік, 109 міст — від 20 тис. до 50 тис. чоловікКількість малих міст, що налічується на території окремих регіонів, приблизно однакова - 61-75 малих міст або 17,4+21,4% загальної кількості. Найбільша кількість малих міст розташовано, у Львівські області — 39, Донецькій — 35, Луганській — 26, Київській — 19, Тер­нопільській та Вінницькій — по 17 малих міст.

Кількість населення малих міст окремих регіонів характеризуєть­ся такими даними. На територіях Подільського, Поліського та Степо­вого регіонів в малих містах проживає по 1,2 млн. чоловік, що складає 10-15% загальної чисельності населення регіону. В Донбаському ре­гіоні в малих містах проживає 1,45 млн. чоловік, або 14,3% населення регіону. Карпатський регіон характеризується такими даними: 0,9 млн. чоловік, або 13,8 % населення регіону; в Криму відповідно — 0,25 млн. чоловік, що складає 10,8% чисельності населення цього регіону.

На території окремих областей кількість малих міст та їх населен­ня визначаються складними природно-географічними, економічними та історичними факторами. Найбільш характерними в цьому відношенні є такі області в Рівненській області, наприклад, в малих містах прожи­ває 0,2 млн. чоловік або 18,5 % населення області; в Київській відповід­но — 0,4 млн. чоловік або 23,6% населення області; в Хмельницькій — 0,3 млн. чоловік або 19,7% населення області у Вінницькій — 0,3 млн. чоловік або 17,3 % населення області; в Дніпропетровській — 0,3 млн. чоловік або 8,7 % населення області; в Одеській — 0,25 млн. чоловік або 10,2% населення області; у Львівській — 0,5 млн. чоловік або 18,9% населення області; у Донецькій — 0,7 млн. чоловік або 14% населення області; у Луганській — 0,5 млн. чоловік або 19,1 % населення області; у Харківській — 0,3 млн. чоловік або 10,6% населення області.

Наведені дані свідчать про важливість вивчення проблеми таких населених пунктів, як малі міста.

Найбільш поширеними в Україні є малі міста, які належать до ка­тегорії центрів низових локальних систем розселення та господарських центрів місцевого значення (майже 50% загальної кількості).

Близько 25 % малих міст належить до міст з відносно розвинутою економічною базою — міста з переважно промисловими функціями. Го­ловною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення середнього по Україні рівня зайнятості населення в галузях матеріаль­ного виробництва. Значна частина цих міст — це монофункціональні міста, галузями спеціалізації яких є гірничодобувна промисловість, енергетика, обробна, хімічна та нафтопереробна промисловість, пе­рероблення сільськогосподарської сировини. До таких міст належать транспортні центри, лікувально-оздоровчі центри.

На сучасному етапі в малих містах склалася складна економічна та соціальна ситуація, передусім у сфері формування і функціонування ринку праці. Особливістю економічного становища малих міст є те, що більшість із них створилася на основі одного-двох підприємств, була сформована вузько направлена спеціалізація промислового виробниц­тва. Від роботи таких підприємств повністю залежить економічний стан людей. Спад виробництва, дестабілізація соціально-економічного та фінансового стану в Україні послабили економічну базу малих міст. При проведенні економічних реформ недостатньо врахована специфіка малих міст, що призвело до безробіття в значних масштабах. Виконан­ня соціально-економічних і культурних програм розвитку територіаль­них громад цих міст не забезпечено фінансовими ресурсами.

Прикладом надзвичайно складного соціально-економічного стану можна розглядати малі міста Донбаського регіону. В результаті реструкту­ризації вугільної промисловості, що почалась в 1993 p., чисельність зай­нятих працівників в крупних шахтарських містах скоротилася на 40-50%. В складному становищі опинилися такі міста з моногалузевою промисло­вою структурою, як Дзержинськ, Димитров, Ждановка, Кіровське, Но-воградівка, Селідово, Снєжноє, Торез, Вугледар, Шахтерськ та ін. Госпо­дарський комплекс цих міст повністю базується на вугільній промисловості. Паливна промисловість складає 50-90% загального обсягу промисловості.

Закриття шахт приводить до вивільнення робітників, які не можуть знайти роботу. Значно виріс рівень офіційного безробіття, а приховане безробіття значно вище. До служби зайнятості звертається значна частина жінок — біля 70 % загальної кількості. Створені в минулі часи підприємс­тва легкої промисловості, де зайняті головним чином жінки, не працюють у зв'язку із низькою конкурентноздатністю продукції, що випускають. В занедбаному стані знаходяться житловий комплекс, дитячі садки, лі­карні, поліклініки, клуби, бібліотеки та інші об'єкти соціальної сфери.

Найбільш гострими загальними проблемами розвитку малих міст є: одностороння спеціалізація підприємств і недостатня завантаженість їх потужностей; недостатні економічні можливості містоутворюючих під­приємству'обмеженість вибору професій^нерозвинутість сфери обслугову­вання, шо ускладнює ситуацію у сфері зайнятості населення та породжує демографічні проблеми малих міст. IcHyeJ незадовільний стан житлово-комунального господарства, недостатньо розвинута система водо-, енер-ГО-, теплопостачання та каналізаційних мереж. У багатьох малих містах об'єкти систем водо-, енерго-, теплопостачання знаходяться в аварійно­му стані. Дорожнє господарство не покращується, що стримує розвиток транспортних міжміських, міжрегіональних зв'язків та зв'язків із сільсь-, кими населеними пунктами в зоні впливу малого міста. Будівництво жиг-1 ла та об'єктів інфраструктури, благоустрій міст практично не ведеться. ^

Недостатній розвиток, а в деяких випадках занепад промислово­го виробництва, негативно впливає на професійно-кваліфікаційну під­готовку кадрів, обмежена можливість населення в одержанні освіти. В малих містах існує низький рівень розвитку соціальної інфраструк­тури, сфери соціальних послуг (освіти, медичного обслуговування, культури). Незадовільно вирішуються питання стосовно раціонально­го використання земельних, водних, інших природних ресурсів, недо­статній рівень інженерного захисту територій від виявів небезпечних екзогенних геологічних процесів.

Незважаючи на те, що Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено роль міст у системі адміністративно-територіального устрою як самостійних адміністратив­но-територіальних одиниць, носіїв місцевого самоврядування, суб'єктів економічної та фінансової діяльності, місцевим органам влади не вдаєть­ся забезпечити малі міста необхідними фінансовими ресурсами.