Питання для самоконтролю

1. Чому сучасні граматисти називають іменник основною, ядерною частиною мови?

2. Схарактеризуйте загальнокатегоріальне значення іменника.

3. Чим відрізняються власні назви від загальних?

4. Як розрізняються назви істот і неістот? Доведіть граматичну природу їх розмежування.

5. Умотивуйте роль контексту в реалізації конкретних і абстрактних значень іменників.

6. Схарактеризуйте граматичні і словотворчі ознаки збірних та одиничних іменників.

7. Назвіть семантичні групи речовинних іменників.

Змістовий модуль № 2 Теоретичний блок

Тема: Категорії роду і числа іменників

План

1. Рід як граматична категорія.

2. Іменники семантико- і формально-граматичного роду, способи їх вираження.

3. Родові ознаки незмінюваних іменників.

4. Рід абревіатур.

5. Граматична категорія числа.

6. Одиничні та множинні іменники в українській мові.

Термінологічний мінімум: категорія роду, спільний та парний рід, невідмінювані іменники, категорія числа.

Література

Основна

1. Безпояско О. К. Граматика української мови. Морфологія : підручник / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Либідь, 1993. – С. 52-97.

2. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська; За ред. І. Р.Вихованця. – К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. – С. 85-103.

3. Горпинич В. О. Морфологія української мови : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Володимир Олександрович Горпинич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – С. 51-69.

4. Сучасна українська літературна мова : підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.]. – К. : Вища шк., 2002. – С. 295-310.

5. Сучасна українська літературна мова : підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.]. – К. : Вища шк., 2005. – С. 206-213.

Додаткова

1. Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Синтаксис / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, С. І. Чернов. – К. : Вища шк., 1989. – С. 35-43.

2. Сучасна українська мова : підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева]. – К. : Либідь, 2005. – С. 147-151.

3. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова : Модульний курс : навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Вища шк., 2007. – С. 383-389.

4. Ющук І. П. Українська мова : підручник / Іван Пилипович Ющук. – К. : Либідь, 2006. – С. 299-310.

Категорія роду іменника – категорія незалежна, постійна граматична ознака, яка маркує предметність, бо не зумовлена іншими словами в реченні (теплий дощ, моє щастя, була весна).

На основі синтаксичних, морфологічних і семантичних (значеннєвих) ознак виділяються грамеми чоловічого, жіночого і середнього родів. Але ці грамеми не охоплюють усіх іменників мови. Чистина з них не вкладається в цю трирядну систему і тому класифікується окремо. Це так звані іменники спільного та парного роду.

До чоловічого роду належать: іменники на твердий приголосний багаж, латиш, палац; іменники з основою на м’який приголосний з нульовим закінченням: лебідь, хлопець; іменники з закінченням -а, -я, що означають істот чоловічої статі: воєвода, слуга, Петя, Коля; іменники з закінченням -о, що означають істот чоловічої статі: вуйко, дядько, незнайко; іменники із закінченням -о після пестливого суфікса -еньк-, що утворилися від слів чоловічого роду і означають істот чоловічої статі або персоніфіковані назви осіб: батенько, татусенько, чумаченько; іменники з закінченням -о, після суфікса -енк-о, що означають осіб чоловічої статі, утворені від слів чоловічого, жіночого і спільного роду: безбатченко, чередниченко; іменники із закінченням -о, після пестливого суфікса -оньк-о, що утворилися від слів чоловічого роду, означають істот чоловічої статі або персоніфіковані назви предметів: сусідонько, соколонько; іменники з закінченням -е зі згрубіло-збільшуваним суфіксом -ищ-е, що означають істот чоловічої статі, утворені від іменників чоловічого роду: парубище, коропище, солдатище.

До іменників жіночого роду належать: іменники на -а, -я: весна, сівба, ворожба, Світлана, Надія; іменники з основою на м’який приголосний з нульвим закінченням у називному відмінку: кефаль, медаль, карамель; іменники з основами на ж, ч, ш з нульовим закінченням у називному відмінку, що означають істот і неістот: суміш, здобич, велич; деякі іменники з основами на кінцеві тверді приголосні р, в, ф з нульовим закінченням у називному відмінку: кров, любов; іменник мати.

До середнього роду належать: 1) іменники із закінченням -о у називному відмінку: село, небо, дерево, диво, пиво, печиво, сяйво; 2) іменники на -о після пестливого суфікса -еньк-о, що утворилися від слів середнього роду: вушенько від вухо (сер. р.), плеченько – від плече (сер. р.), личенько – від лице (сер. р.); 3) іменники із закінченням -о після пестливого суфікса -оньк-о, що утворилися від слів середнього роду: крилонько від крило (сер. р.). лишенько – від лихо (сер. р.), словонько – від слово (сер. р.); 4) іменники з закінченням -о після зневажливого суфікса -иськ-о, утворені від слів сер. і жін. роду, а також іменники на -иськ-о зі значенням місця або конкретного предмета: ручисько, плечисько, дівчисько, чудовисько; 5) іменники із закінченням -е у називному відмінку: поле, горе, море, серце, Євангеліє; 6) іменники із закінченням -е у називному відмінку після зменшено-пестливого суфікса -ц-: деревце, слівце, човенце; 7) іменники із закінченням -е після суфікса -ищ-е зі значенням місця: базарище, вапнище, гульбище; 8) іменники з закінченням -а, -я у називному відмінку: знання, сузір'я, листя; лоша, ведмежа, дівча, курча; 9) іменники з закінченням -е після суфікса -ищ-е із значенням збільшеності, що утворені від слів середнього роду: гніздище (від гніздо), дівчище (від дівча), плечище (від плече), шатрище (від шатро).

Невідмінювані іменники мають лише значення роду і позбавлені морфологічних форм його вияву. Вони поділяються на родові групи за лексичним значенням (тобто за семантичними ознаками).

Іменники парного роду. Трирядна система категорії роду не охоплює всіх іменників мови. За її межами залишилися іменники, що мають форму тільки множини: ножиці, ворота, двері, сани, вершки, канікули, іменини, Суми, Ромни, Прилуки, Альпи, Кордільєри, Карпати та ін. Вони, як й інші слова множинної форми, не мають засобів вияву категорії роду. Всі іменники тільки множинної форми належать до категорії неістот. Оскільки багато іменників цього типу означають предмети, що складаються з двох частин (окуляри, брюки, ножиці, ворота, сани), то їх рід умовно називають парним.

Іменники спільного роду. У науковій літературі виділяють грамему – «спільний рід». До нього відносять іменники, в яких рід семантично не розрізняється (староста, базіка, каліка), морфологічні засоби його вираження є неоднозначними (закінчення -а мають іменники і чоловічого і жіночого родів), а синтаксичні засоби вияву категорії роду залежать від позамовних факторів (статі особи).

Рід незмінних іменників та абревіатур

У них є свої особливості у визначенні належності до того чи того роду, зокрема: 1) географічні назви: Онтаріо, Міссісіпі, Перу, Туапсе – їх рід визначається за родовим словом: повноводна (ріка) Міссісіпі, високогірна (держава) Перу, глибоке (озеро) Онтаріо, мальовниче (місто) Туапсе; 2) імена і прізвища осіб – їх рід виявляє прив’язаність до статі: Наталі, Ожешко (жін. рід), Луї, Гейне – (чол. рід); 3) назви осіб за професією – чол. рід: аташе, імпресаріо, рефері; 4) назви тварин – чол. рід: шимпанзе, кенгуру (але цеце (муха) – жін. роду);5) іменники-назви неістот – зазвичай середнього роду: бюро, пюре, попурі. Виняток: назви вітрів (торнадо, сіроко, грего), сортів винограду (аліготе, кабарне, арараті, джані), танців (па-де-де, па-де- труа) – чол. р., назви мов (гінді, урду, комі, банту, фіджі, есперанто) та окремих рослин (кольрабі) – жін. р.

До незмінюваних імеників належить і частина абревіатур (ініціальних, буквених, звукових). Їх рід визначається за стрижневим словом: НЛО – чол. р., ГЕС – жін. р.

Граматична категорія числа – це відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів (журнал – журнали, книга – книги, нове таксі – нові таксі).

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини (грамема однини і грамема множини): дорога – дороги, село – села, будинок – будинки.

Іменники, що вживаються тільки в однині: а) з абстрактним значенням: ходьба, ніжність, дружба, гостинність; б) збірні: селянство, комашня, зілля, рідня, гарбузиння; в) речовинні: масло, сіль, узвар, мед, жито, морква, золото, руда; г) власні назви: Микола, Київ, Дніпро, Кавказ.

Іменники, що вживаються лише у множині. Це назви: будівель, їхніх частин, окремих споруд: сіни, ворота, сходи; предметів упряжі, засобів пересування: сани; предметів, що складаються з парних частин: окуляри, кліщі; речовин, залишків речовин: вершки, дріжджі, висівки; процесів, дій з відтінком тривалості, повторювання: проводи, перегони; обрядів, урочистих подій: заручини, оглядини, іменини; понять, пов’язаних із грішми: кошти, фінанси; абстрактних понять: ресурси, аліменти, джунглі; ігор: шахи, жмурки, шашки; географічні: Альпи, Суми.

Частина цих іменників здатна поєднуватися зі збірними числівниками (двоє дверей), іменниками з кількісним значенням (купа грошей, відро помиїв). Можливі описові конструкції: дві пари окулярів.