22. Коран і Суна: джерела віровчення ісламу

Коран (араб. «al-Qur'aan», букв. — читання) — основа релігії ісламу, священна книга мусульман. Коран визначає звичаї й традиції, важливі моменти побуту життя і способу поведінки сотень мільйонів людей, які сповідують ісламську релігію. У Корані знаходимо регламентацію релігійних обрядів, моральних правил і приписів, правових норм й установлень. Тексти Корану проголошуються під час громадських і приватних зборів, молитв, на державних і сімейних святах, під час різних заходів громадського і приватного життя. Ще одна особливість Корану - він склався як діалог Муххамада з самим собою, діалог між Аллахом і Мухаммадом, між Аллахом і людьми. Сунна (араб. — звичай, приклад) — приклад життєвого шляху Мухаммада - пророка Аллаха, еталон і керівництво для життєдіяльності мусульманської громади і кожного мусульманина. Коран і Сунна сприймаються вірючими мусульманами як основа іслама і водночас два важливі «корені» мусульманського права.

Основний елемент Сунни — хадис (араб, новина, вістка, оповідь), повідомлення із життя Мухаммада, переказ про його слова і дії, які стосуються різних релігійно-правових аспектів життя мусульманина. По суті, Сунна править у системі мусульманського права як Судебник, який використовується у судовій практиці. Сунна вміщує різноманітний матеріал, який стосується релігійних, правових, морально-етичних аспектів життя мусульманської громади. Численні хадиси висвітлюють культово-обрядову сферу ісламу і догматичні принципи[6, c. 139].

23. Шаріат як мусульманська правова система

Мусульманський спосіб життя формувався вченням про правильний шлях (шаріат), яке ґрунтувалося на Корані й Сунні. Шаріат (араб, «шаріа» — правильний шлях до мети) — комплекс приписів та правил поведінки, морально-етичних норм, вчення про ісламський спосіб життя. Шаріат стосується питань догматики і етики, які формують переконання, релігійну совість, ментальність мусульманина. Конкретну соціальну нормативну регламентацію загальних положень шаріату дає фікх (араб. — глибоке розуміння, знання) — мусульманське право в широкому розумінні цього поняття — шлюбно-сімейне, адміністративне, кримінальне та інше законодавство. Часто шаріат і фікх вживають як синоніми. Головним джерелом мусульманського права є Коран і Сунна. Недостатність Корану у вирішенні конкретних правових питань доповнюється Сунною, основою якої є хадиси (араб. — повідомлення) — короткі оповіді про діяння і висловлювання Мухаммада. Поступки, висловлювання і навіть мовчання (замість відповіді чи пояснення) Мухаммада склали основу хадисів, які згодом у мусульманському праві стали використовуватися як своєрідний правовий прецедент для вирішення конкретних судових справ. Становлення ісламської юриспруденції відбувалося паралельно з фіксацією хадисів. Систематизація мусульманських священних переказів — хадисів — сприяла формуванню шаріату[3, c. 339].

24. Головні обрядові принципи та напрямки ісламу

Оскільки Коран і Сунна були доступні вузькому колу освічених мусульман, насамперед знавцям ісламської догматики, богословам і правознавцям, то для звичайних людей основні коранічні положення сформульовані у вигляді священних догматів, заповідей, які складають обов'язковий для кожного правовірного комплекс правил поведінки. До обрядових установлень ісламу належать: обрізання (хітан) для хлопчиків і в низці мусульманських країн також для дівчаток; шлюб (завадж) — чоловік може мати одночасно не більше ніж чотири жінки, до яких зобов'язаний ставитись однаково справедливо і виділяти кожній під час оформлення шлюбу (процедура відбувається як контракт у суді) особливе майно — махр; при цьому процедура розлучення досить проста для чоловіка (талак) і для жінки (фасх, хул); поховання (дафн, джаназа) в день смерті або наступного дня: тіло покійного обмивають, завертають у саван — кафан і у такому вигляді (без гроба) кладуть у могилу обличчям до Мекки; читається особлива молитва і сури із Корана; трауру необхідно дотримуватися без надмірного вираження горя. До заборон в їжі належать: вина; свинина; м'ясо хижих птахів, мертвечини, удавленини; кров і будь-яка тварина, «заколена не в ім'я Аллаха», тобто не за мусульманським звичаєм[3, c. 347].