Живопис хуі-хуііі ст.Ст.

У другій половині ХУІ ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають і нові жанри – портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того періоду майже не збереглися.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку ХУІІ ст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: П’ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Федір Сенькович і Лаврентій Пухало. В кінці ХУІІ ст. їх традиції продовжить Іван Руткович.

Іван Рутко́вич — визначний галицький іконописець кін. ХУІІ — поч. ХУІІІ ст., працював переважно у Жовклі. З творчості Р. відомі збережені цілістю або частково іконостаси у дерев'яних церквах: у Волиці Деревлянській, у Волі Висоцькій, у ц. Різдва Христового у Жовклі (1697 — 1699рр.), на поч. ХІХ ст. перенесений до церкви Собору Пресвятої Богородиці у Скваряві Новій, нині у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Іконостаси Рутковича визначили тип західноукраїнського іконостасу кінця ХУІІ ст. та першої половини ХУІІІ ст. з додатковим рядом євангельських сцен, а жовківський іконостас був вершинним етапом розвитку укр. класичного іконостасу ХУІІ ст.

Окремі донаторські ікони Pуткевича: «Моління» (1682р.) у Троїцькій церкві в Потиличі, «Моління» (1683р.; тепер у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького), «Народження Марії» з Вижлова (1683р.)(ікона втрачена), Христос Вседержитель із с. Солова (1693р.; тепер в Музеї народної архітектури і побуту "Шевченківський Гай" у Львові) та ін. — виконані у традиційній манері. Іван Руткович, зберігаючи багатовікові українсько-візантійські іконописні традиції — велику емоційну впливовість колориту і музику лінійних ритмів, зумів обережно і з тактом використати нові західноєвропейські елементи, почерпнуті переважно з голландської гравюри.

М оління (деісіс)" із донаторами. 1683 (фрагмент)

"Різдво Христове" кін.17 -поч.18 ст

Портретний живопис другої половини ХУІ ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Найяскравіше він виявився у такому жанрі як парусна ( жанр портретного живопису , що використовував прийоми іконопису). Серед відомих портреті, виконаних у реалістичному ренесансному дусі, - зображення Петра Могили, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи.

П.Могила



Б.Хмельницкий

 

Іван Мазепа

В українському малярстві з кінця ХУІІ – початку ХУІІІ ст. ст. поширюється стиль бароко. Він відзначався високою технікою, традиціями староукраїнського живопису з його власними основами й давньоруськими традиціями, звучністю колориту, використанням іконографічних канонів, прагненням до сталих форм, до строгої внутрішньої замкнутості.

В основі козацького портрета лежала потреба піднесення суспільного престижу, що поєднувалося з гуманістичним уявленням про гідність людини та її становою приналежністю. Портрет відзначався проникненням у внутрішній психологічний світ людини, показував її характер, вдачу, якості. Уся увага зосереджувалась на обличчі. Одяг не відвертав уваги глядача. Прикладом є класичний «козак-бандурист» чи козак Мамай у народному малярстві.

Мамай або Козак Мамай (козак-мамай, козак-бродяга) — ідеалізований образ козака і українців загалом в Україні в часи Козаччини. Захисник українського народу, степовик, мандрівник, воїн, мудрець, казкар і характерник в одній особі. Його образи можна було зустріти в багатьох хатах, поряд з образами святих (іконами). З іменем (назвою) тісно пов'язаний стародавнє поняття «мамаювати» (мандрувати, козакувати, вести козачий спосіб життя), «ходити на мамая» (іти навмання, куди очі дивляться).

Козак Мамай, якого схожий на росіянина чорт спокушає до випивки. (Українське народне мистецтво ХІХ ст.)

Оповіді про козака Мамая можна зустріти серед народних легенд, переказів, примовок. Та чи не найкраще його образ відтворений у народному живописі: в оксамитному жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах; кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо «оселедцем», довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки — перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався в народній уяві.

Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з кобзою, що є символом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб — його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу — вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

Такі картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами часто з написом: «Я козак Мамай, мене не займай». Це свідчило про доброту, незалежність та веселу вдачу хазяїв господи. Згадані малюнки, що дійшли до нашого часу, не тільки вдало прикрашали домівку, а й розповідали про смаки та світогляд хазяїв.

Напис на одній зі стародавніх картин з козаком-мамаєм:

«Не завидую нікому — ні панам, ані царю. Богу своєму святому я за все благодарю! Хотя титлом і не славен, та жизнь весело веду, У ділах своїх ісправен, я вовік не пропаду».

Колекції

Колекцію картин «Козак Мамай» зберігає та експонує Український центр народної культури «Музей Івана Гончара».