Архітектура іі пол. XVIII – поч. XX ст. Ст.

В європейській архітектурі цього часу панують такі стилі – класицизм, неовізантійський напрям та ін. В основі класицизму панують форми античної архітектури як ідеального (класичного) естетичного еталона, симетрично–осьова композиція будівель, геометрично чітке й зручне планування приміщень, широке застосування ордера та ін.

Провідним напрямом архітектури було містобудування. Виникають нові міста, що забудовуються відповідно до принципів регулярного планування: Катеринослав (1784 р. – тепер Дніпропетровськ), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1784 р.), Херсон (1778 р.), Одеса (1794 р.).

Класичними прикладами архітектури цього періоду в Україні є: палац К.Розумовського у Батурині (1799 – 1803 рр.) на Чернігівщині за проектом російського архітектора Ч. Камерона; Український драматичний театр ім. І.Франка (1898 р., арх. Г.Шлейфер, Е. Братман); Оперний театр (1897–1901 рр., арх. В.Шретер); у візантійсько–російському стилі збудовано Володимирський собор м. Києва (1852–1896 рр., арх. І.Шторм, П. Спарро, О.Беретті, В. Ніколаєв); Український драматичний театр ім. М.Заньковецької (1836–1842 рр. арх. Пихаль Л., І.Зальцман); Політехнічний інститут (1872–1877 рр., арх. Ю.Захаревич).

До найвідоміших паркових ансамблів належать "Софіївка" в м. Умань (Черкаська обл.) та "Олександрія" в м. Біла Церква.

П алац К. Розумовського у Батурині

Ансамбль складався з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу. Палац будували у 1799–1803 рр у стилі класицизму. Ця триповерхова будівля-рідкісний в Україні зразок палладіанста, адже Камерон був палким прихильником творчості Андреа Палладіо. В ансамблі палацу Розумовського архітектор виявив здібності талановитого інтерпретатора палладіанства як течії в архітектурі.

Палац триповерховий. Один фасад прикрашено лоджією, другий-балконом. Бічні фасади мають напівротонди, що значно збагатили силуети палацу. В інтер'єри напівротонди відкриваються овальними залами. Палац мав восьмиколонний портик грецького іонічного ордера заввишки у два поверхи. До ансамблю входили два двоповерхові флігелі. Усередині палац було оздоблено штучним мармуром, прикрашено грандіозними ліпленими карнизами з гідравлічного гіпсу, паркетом.

В олодимирський собор

У 1852 р. Філарет, митрополит Московський, запропонував збудувати у Києві храм на честь майбутнього дев'ятисотріччя Хрещення Русі київським князем Володимиром. Громадяни з усіх частин Російської імперії почали масово жертвувати кошти на храм і в 1859 р. загальна сума пожертв досягла 100 000 російських рублів. Спорудження храму розпочалося в 1862 р., а закінчилося в 1882 р.. На урочистому осячуванні собору, що відбулося 20 серпня 1896 р., був присутнім імператор Микола II з дружиною Олександрою Федорівною.

Собор побудовано у російському псевдовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. Штром і П. І. Спарро; пізніше його переробив архітектор О. В. Беретті. В споруджені собору брали участь архітектори Ю. Бернгардт, К. Я. Маєвський, В. М. Ніколаєв.

Собор у плані – традиційний давньоруський шестистопний триапсидний храм, але увінчаний сімома банями. Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885–1896 російські художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, українські – В. Д. Замирайло, С.П. Костенко, М. К. Пимоненко, польські – П. О. Сведомський, В.О. Котарбінський, М.О. Врубель під загальним керівництвом професора А.В. Прахова.

В. Васнецову належить розпис головної нави собору, в якій, крім релігійних сюжетів, велике місце займали історичні композиції – «Хрещення Русі», «Хрещення Володимира», портрети канонізованих святих: Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, княгині Ольги та ін. М. Нестеров виконав іконостаси в бокових навах, 2 композиції – «Різдво» і «Воскресіння» – на стінах хорів і «Богоявлення» в хрещальні. П. Сведомському належать композиції «Таємна вечеря», «В'їзд до Єрусалима», «Суд Пілата», В. Котарбинському – «Вознесіння» та ін. Орнамент, що вкриває вільний простір, виконали українські майстри, крім правої нави, яку розписав М. Врубель.

У країнський драматичний театр ім. М.Заньковецької

У 1833 р. граф Австро-Угорщини Станіслав Скарбек розпочав будівництво нового театру для Львова власним коштом. Його було запроектовано у стилі віденського – класицизму. В театральній будівлі планувалося розташувати готель на 300 номерів, крамниці, кав'ярні, помешкання для акторів. Під час будівництва у вологий ґрунт було вбито 16 000 дубових паль. Зараз саме завдяки їм будівля театру є найдорожчим будинком у Львові. 28 березня 1842 р. його було відкрито. Це – одна із найбільших у Європі театральних будівель, що поступалася (на момент відкриття) лише спорудам міланського «Ла Скала» та придворного театру у Дрездені. А незабаром граф Скарбек отримав привілей на його утримання строком на 50 років.

Театр зайняв площу 95,45х76,25 м. В ньому було 1460 місць, 54 ложі, оркестрова яма вміщувала 40 музикантів. Інтер'єри нового театру були виконані в кремовому кольорі з білими та срібними орнаментами та біло-голубими драпіровками. Готель у театральному будинку так і не було відкрито.

Внутрішньому декорові не поступався і зовнішній вигляд споруди. Від моменту прибуття увагу відвідувачів одразу ж привертав портал із шістьма іонійськими колонами великого ордеру, під який згідно з передбачливо проведеними обрахунками могла в’їхати навіть трійка коней. На дашку прибудови стояла квадрига коней покровителя мистецтв Аполлона. На жаль, у 1847 р. під час сильної зливи вона впала на землю. Сьогодні з минулого пишного декору порталу збереглась лише літера «W» гербу «Абданк», до якого належав граф Станіслав Скарбек.

На час завершення будівництва театр був дуже сучасною інженерною спорудою. Архітектори розробили для нього спеціальну систему опалення, що дозволяла за допомогою кількох печей обігріти приміщення амфітеатру. Не забули і про вентиляцію. Добре продумано засоби протипожежної безпеки. Функціональність допоміжних приміщень театру оцінили навіть депутати Галицького Сейму, котрі винаймали їх до часу, аж поки постала спеціально споруджена для них будівля. До численних приміщень будівничі додали й стайню, розраховану на 36 коней.

Деякі із застосованих архітектурних нововведень мають унікальний характер. Наприклад, купол над амфітеатром зали для глядачів. Виготовлення цієї складної конструкції з дерева та соломи приписують майстрові Михайлові Бублову на прізвище Керсак з Дуб’я. Вже в 40-х рр. ХХ ст. її посилили металевими елементами. До початку Другої світової війни вишуканості залу додавала люстра віденської фабрики «Демуза».