Архітектура XVII-XVIII ст.Ст.

Домінуючим стилем цього періоду був – Бароко. Споруди стилю бароко (чудернацький, дивний) відзначаються динамічністю композицій, декоративною пишністю, контрастами масштабів і ритмів, світла й тіні. Цей стиль панував на території України у XVII-XVIII ст. В Україні його ще називають козацьким бароко, оскільки гетьмани часто були головними меценатами в архітектурі.

Прикладом раннього бароко є львівський Бернардинський костьол (1600 – 1630 рр., арх. Римлянин П. і А. Прихильний), ансамбль св. Юра (укр. арх. Б.Меретин) у Львові, Андріївська церква у Києві (1746–1753 рр.) – проект В.Растреллі, забудова І.Мічуріна, Маріїнський палац (1752–1755 рр.), Георгієвський собор Видубицького монастиря (1696–1701 рр.), браму Заборовського в ансамблі Софіївського собору Києва (1746–1748 рр., арх. Шедель Г.), Троїцький собор у Чернігові, кам'яна Богоявленська церква (1690–1693 рр.), Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври (1731–1745 рр., арх. Шедель).

Архикафедра́льний собо́р Свято́го Ю́ра у Львові

Греко-католицький собор Галицької митрополії, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744–1762 рр.). Вважається головною святинею українських греко-католиків. З 1998 р. Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Власне собор є частиною комплексу: барокового собору (1745–1770 рр.) з дзвіницею (дзвін з 1341 р.), рококової з класицистичними портиками митрополичої палати (1761–1762 рр.), будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір'я з двома брамами в подвір'ї (1771 р.) та мурів, що обводять капітульні будинки і владичий сад (1772 р.).

Багатовікову архітектурну історію Святоюрського монастиря умовно можна поділити на два великі періоди відповідно до історії його головної споруди. Перший період, що тривав майже півтисячоліття — від початків чернечої оселі приблизно до середини XVIII ст., – завершився руйнацією старого храму. Другий період розпочався з будівництва нового собору, яке згодом стало новою точкою відліку в цілеспрямованому формуванні майбутнього ансамблю. Завершився він у XIX ст., коли з'явилася остання з існуючих нині будівель.

А ндріївська церква

Андріївська церква – барокова церква Св. Андрія у Києві. Збудована в 1744–1767 рр. (за іншими даними 1749–1754) за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Керівник будівництва – І. Мічурін; інтер'єр (різьблення, ліпнина, живопис) – О. Антропов, Г. Левицький, І. Вишняков, П. Борисполець та інші. Однокупольний храм з п'ятиглавим завершенням має форму хреста (31,5-22,7 м), в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордеру. До храму з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з 8 кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви. Навколо церкви – балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра Внутрішне оздоблення церкви, розроблене Б. Растреллі, ближче до стилю рококо. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П. Ржевського та інших. Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який 1754–1761 рр. виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков. Антропову належать картини «Зішестя святого духа на апостолів», «Нагорні проповіді Христа» (прикрашають кафедру), композиція «Таємна вечеря» (у вівтарі) та ін. У церкві є полотна «Вибір віри князем Володимиром» (невідомого автора) і «Проповідь апостола Андрія скіфам» (бл. 1847 р., укр. художника П.Т. Бориспольця); живопис у вівтарній частині церкви на зворотній стіні іконостаса створили художники І. Роменський й І. Чайковський. На будівництво церкви витратили 23 500 штук цегли, 28 970 пудів цвяхів; на позолоту верхів – 1590 книжок і 20 аркушів листового золота. У 1978–1979 рр. провели чергову реставрацію храму. З 1968 року Андріївська церква була філією заповідника «Софійський музей». З 1990-х рр. перебуває в користуванні УАПЦ.

М аріїнський палац

Маріїнський палац у Києві зведений у 1750–1755 рр. за зразком палацу, який проектував Б. Растреллі для Гетьмана Розумовського. Головний фасад Маріїнського палацу «дивиться» на Маріїнський парк, закладений 1874 р. в пейзажному стилі. Алеї цього парку – звивисті, наче «вписані» в ландшафт. З протилежного боку палацу – Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі старовинного Регулярного саду (заснованого ще Петром I). Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір`я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об`ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

У центральній частині палацу міститься великий Білий зал, поєднаний з вестибюлем високими арочними прорізами. З двох боків до нього примикають Зелена вітальня та Бенкетний зал. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів.

Інтер`єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білого та Бенкетного залів, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінуючій ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.

Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868–1870 рр. після великої пожежі, що знищила дерев`яний другий поверх і всі парадні приміщення.