1919—1921 Рр. Оформив спектаклі Першого театру Української Радянської Республіки імені Тараса Шевченка, зокрема — «Гайдамаки» за Шевченком.

Біля Канева Канівський мотив

С вітлицький Григорій Петрович (27 вересня 1872 р., Київ — 28 липня 1948 р.) — перший народний художник УРСР, професор; музикант, скрипаль, композитор.

Народився 15 (27 вересня) 1872 року в Києві. Навчався в Київській рисувальній школі М. Мурашка (1889—1898 рр.) і в Петербурзькій академії мистецтв (1893—1901 рр.; учень І. Рєпіна і М. Кузнецова); працював у майстерні А. Куїнджі, з яким у нього склалися дружні взаємини.

З 1918 року у Києві, член АХЧУ, з 1929 року Українського Мистецького Об'єднання. Виставлявся у Товаристві акварелістів (з 1908 року) і Товаристві художників імені Киріака Костанді (з 1916 року).

З 1947 року викладав у Київському художньому інституті, професор з 1947 року. Помер у Києві 28 липня 1948 року. Похований на Лук`янівському цвинтарі (ділянка №25, ряд 1, місце 17). Надгробок — пірамідальна стела з чорного граніту.

У 1918—1920 роки працював переважно в техніці графіки: ілюстрував книжки, виконував портрети, плакати; згодом перейшов до актуальної тематики. Світлицькому притаманний малюнок дрібними роздільними мазками, наближений до французьких пуантилістів.

«Дорога до станції»

Автор картин:

• «Мелодія» (1900);

• «До міста» (1907);

• «Музиканти», (1912)

• «Ноктюрн» (1914);

• «Дорога до станції»;

• «Поїзд на станції» (1916);

• «Дачники»

• «Аграрне питання» (1919);

• «Місячна соната»

• «Місячна ніч в Україні»;

• «Зійшов місяць»;

• «Листя шелестить»;

• «Перехід богунців через Дніпро» (1928);

• «Колгосп у цвіту» (1935);

• «В. І. Ленін слухає «Апасіонату» Бетховена» (1938—1947);

• «П. І. Чайковський на Україні» (1939);

Іва́н Микола́йович Шульга́ (31 жовтня 1889 р., Михайлівка — 23 квітня 1956 р., Київ) — живописець, графік, плакатист. Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1946 р.). Почесний громадянин міста Скадовська (посмертно).

Народився 31 жовтня 1889 р. у с. Михайлівка, Краснянськой волости, Дніпровського повіту, Таврійської губернії, Російська імперія тепер Скадовський район, Херсонська область, Україна  — помер 23 квітня 1956 р. у м. Київ, похований у Харкові. Закінчив Одеське художнє училище (1906—1911 рр. ), де навчався у К. Костанді, Г. Ладиженського, та Петербурзьку академію мистецтв (1911—1917 рр.). Член Асоціації художників Червоної України з 1926 р., Харківської організації Спілки художників України з 1938 р.

Учасник республіканських, всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних і зарубіжних виставок з 1927 р. Історичні і побутові картини: «Трипільська трагедія», «Риболовецька артіль», «Херсонський елеватор», «Водяний спорт», «Зустріч Т. Шевченка з І. Сошенком» і «Т. Шевченко на пароплаві повертається з заслання» (1939 р.); портрети.

Персональні виставки: Харків — 1961,1989 рр.

Викладав у Харківському державному художньому інституті, працював у редакціях харківських газет і журналів (з 1922 р.).

П івденний вокзал у Харкові в минулому.

Радикальніший напрям творчості, що перегукувався з пошуками західних експресіоністів, кубістів та конструктивістів обрали В.Пальмов, В.Меллер, В.Єрмилов, А.Петрицький. А Петрицький (1895 -1964 рр.) створив унікальну галерею з 150 портретів своїх сучасників – української еліти 20-30 років. У роки репресій більшість цих картин зникли, бо опинилися в таборах ГУЛАГу , були розстріляні портретовані на них особи. Тоді ж були знищенні або потрапили до музейних підвалів і твори українського авангардного мистецтва. Частина цього унікального доробку, що вціліла, експонується в Національному художньому музеї в Києві. У 90-х рр.. вперше вийшли друком художні альбоми «Український авангард 1910-1930», «Портрети сучасників А.Петрицького.

На сучасному етапі українське мистецтво переживає велике піднесення. Для нього характерний розвиток всіх стилів і жанрів. Картини художників широко популяризуються серед населення шляхом організації всеукраїнських, обласних, групових і персональних виставок. Місце українських художників регламентується ринком і їх рейтингом у ринковій ієрархії. Визначальним напрямком сучасного українського живопису є утвердження національної самобутності у поєднанні зі світовим мистецьким досвідом.

Е ́мма Іва́нівна Андіє́вська (19 березня 1931 р., Сталіно, нині Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями. Емма Андієвська є авторкою двадцяти п'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1994 року, українського ПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.

Емма Андієвська створила понад 9000 картин. В цей список включені деякі з її картин, які потрапили до каталогів. Каталоги своїх картин малярка видала невеликими тиражами (2000 екзеплярів) на власні кошти. Ці каталоги не містять номеру ISBN та інших звичайних видавничих даних. Картини Емми Андієвської зазвичай підписані ініціалами авторки Е. А. на самій картині. На задньому боці творів міститься ім'я авторки та назва картини українською та іноді німецькою мовою.