25 Листопада 1936 органи нквс заарештували Михайла Львовича Бойчука, а 13 липня 1937 в Києві разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли.
Софію Налепинську-Бойчук стратили 11 грудня 1937 також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.
Сучасників М. Бойчука дивувала його свідома відмова від участі у виставках. Він же не бачив у цьому потреби, вважаючи, що призначення фресок монументалістів — громадські будівлі й широкі майдани, де вони «експонуються» постійно. Чи міг Михайло Львович передбачити, що ці його монументальні твори радянського часу (буквально всі до одного) будуть знищені, а недоброзичливці казатимуть потім, що з нього ніякий митець, бо в нього немає творів.
Bci фрески були терміново заштукатурені після арешту художника. Вже 1952 року згідно з наказом № 2115 Комітету в справах мистецтв фрески були вилучені з Національного музею Львова і знищені. В підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР серед «ідейно шкідливих» експонатів загинуло і 14 творів М.Бойчука: «Милосердя», «Сон», «Богородиця з дитям», «Біля криниці», «Письменниця» та інші. Проте вдалося зберегти деякі твори Михайла Бойчука завдяки львівській художниці Ярославі Музиці, яка з 1914 року (коли М.Бойчук вимушено залишив Львів, покинувши картини в своїй майстерні) зберігала твори митця та його невеликий, але значної наукової вартості архів. З погляду монументаліста те, що ми можемо бачити зараз у натурі, — лише ескізи, підготовчі начерки до іншого — більшого й барвистішого.
Але працю Михайла Бойчука не можна міряти лише кількістю творів (чи створених, чи лише збережених). Крім творів живопису, графіки він виступив як новатор-монументаліст, що створив свою школу в монументальному малярстві, колектив однодумців і послідовників (над розписом приміщень 4 поверхів Луцьких казарм у Києві 1919 р. працювали близько 200 художників).
С
едля́р
Васи́ль Феофанович
(12
квітня
1899
р. — 12
липня
1937
р.), митець-монументаліст
родом зі села Жоржівка
(Полтавщина).
Навчався у Київ
в Художньому Училищі (1916—1917
рр.) і в Київському Інституті Пластичних
Мистецтв, учень і послідовник М.
Бойчука;
чл. АРМУ;
викладач Межигірського Художнього
Керамічного Інституту (1923—1928
рр.), Технологічного Інституту Кераміки
і Скла в Межигір'ї (1928—1930
рр.) та Київ. Художнього Інституту
(1930—1936
рр. р.). Розстріляний 12 липня 1937 року.
Реабілітований 1 лютого 1958 р.
Седляр працював у ділянках монументального і станкового малярства, станкової ти книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. Брав участь у стінописах Межигірського Художнього Керамічного Технікуму (1924), Червонозаводського театру в місті Харків (1933—1935 рр.) та ін. Всі ці розписи знищені. Збереглися картини Седляра:
«У школі лікнепу» (темпера; 1929 р.),
«Портрет Оксани Павленко» (1926—1927 рр.),
«На току»,
«Розстріл» (пошкоджено, 1927 р.),
ескізи тощо.
Особливістю портретів Седляра є орієнтація на фресковий монументальний розпис з узагальненістю форм і площинністю. Графіка тушшю схожа на керамічні розписи (ілюстрації до «Кобзаря» Т. Шевченка разом з В. Вайсблатом (Ол. Гер) 1931і 1933 рр.). Седляр працював й у мист. кераміці: фаянс, майоліка (1924—1929 рр.), виготовляв картони для тематичних килимів (1936 р.). Також зробив ілюстрації до книжок В. Маяковського, Г. Шкурупія, І. Франка, А. Головка та інш. Седляр автор статей на мистецькі теми у журналах «Нове Мистецтво», «Критика», «Авангард», вид. АХРР і АРМУ у 1926—1930 рр..
У 2009 році київські видавництва «Дух і Літера» та «Оранта» випустили нове видання «Кобзаря» Т. Шевченка зі всіма (в тому числі, з 18 кольоровими) ілюстраціями Василя Седляра (ініціатор перевидання та післямова — Артур Рудзицький, редактор — Степан Захаркін, коментарі — Євген Нахлік).
Перша персональна виставка творів Василя Седляра була проведена 11-20 вересня 2009 року у Національному музеї образотворчого мистецтва України.
Ілюстрація до "Козаря"
Портрет Олени Павленко. (1926-1927 рр.)
На току. (Початок 1930-х рр.)
Сахновська Олена (1902—1958 рр.) — радянський графік, народилась у Києві; тут училася в ксилографічній майстерні С. Налепинської-Бойчук (1921 — 24 рр.) і в Київському художньому інституті в І. Плещинського (1927 — 29 рр.); з 1925 чл. АРМУ. В умовах переслідування укр. митців на початку 1930-их pp. виїхала до Москви (1934 р.), де й померла.
Працювала в галузі станкової і книжкової графіки, до 1936 р. в деревориті, з 1937 р. в техніці літографії. Її перші більші дереворити: «Слухають радіо», «Читають газету», «Повернення з фронту» (всі 1927 р.) ще під впливом школи Налепинської, але в них уже відчутна творча індивідуальність С. У серії «Жінка в (революції» (1930-32 рр.) С. застосувала прийоми різночасності подій. У московський період створений дереворит «Тарас Шевченко» на тлі героїв його творів (1934 р.), серія «Донбас» (1934-35 рр.) та ін. З літографій відомі її пейзажні цикли «Горьківські місця в Україні» (1939 — 41 рр.), «Київ. 1944» (1944 р.), «Старий Львів» (1946 р.), «Підмосков'я» (1946 р.), «Нова Москва» (1947 р.), малюнки для дитячих іграшок (1948-57 рр.) та інші.
У книжковий графіці створила власну стильову манеру, базовану на традиції української книжкової графіки 16 — 18 ст. С. ілюструвала твори М. Гоголя — «Ніч проти Різдва» (1928), «Вій», у гротесковому плані «Ревізора» (1929) та ін. У дереворитах до «Лісової пісні» Лесі Українки (1930) пластично зображена єдність людини з природою. З сов. письм. С. ілюструвала твори П. Панча, О. Копиленка, І. Микитенка (1934) та ін. С. майстер екслібрисів у дереворитах і офортах (див. С. Сильванський «Олена Сахновська. Книжковий знак», 1934). Твори С. експонувалися на виставках сучасної укр. графіки у Львові 1932, укр. графіки в Берліні 1983, Римі і Неаполі 1934, на виставках у Києві й Харкові.
Костянти́н Микола́йович Єле́ва (17 травня 1897 р., Київ — 19 листопада 1950 р., Київ) — український художник. Учень Михайла Бойчука.
Закінчив 1922 р. Київський художній інститут (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Від 1949 р. його професор. Згадує О. Кравченко, який 1921—1924 рр. навчався в Київському художньо-індустріальному технікумі:
« |
Я навчався на малярському відділі. Рисунок викладав у нас молодий ще тоді Костянтин Єлева, учень Михайла Бойчука. Єлева був характерним «бойчукістом». Вчив нас конструктивно рисувати будь-який предмет, шукаючи, передусім, певний, найпростіший модуль форми. Конструювати спершу загальну пластичну схему предмета, яку легко пізніше конкретизувати. Вчив також будувати форму прямими лініями, що окреслюють її основні площини. Були це перші в моєму житті уроки «бойчукізму». |
» |
Живописні роботи:
«Страйк зірвано» (1927),
«Портрет друкарки» (1927).