Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості

Мета вивчення теми: зрозуміти і зробити своїм знанням сутність потреб, їх структуру і безмежність, що таке ресурси, їх структура, ринкова форма плати за них, їх обмеженість і економічна ефективність, виробничі можливості зростання економіки.

Головні проблеми теми

1. Потреби ,блага, їх корисність. Закон зростання потреб. Інтереси.

2. Ресурси, сучасна форма плати за них.

3. Економічна ефективність і межа виробничих можливостей.

4. Втрачені можливості і закон збільшення альтернативних витрат.

5. Невикористані ресурси та неефективність.

6. Теперішні альтернативи і майбутні можливості. Зростання можливостей економіки.

7. Застосування кривої виробничих можливостей в економічній практиці.

Джерела інформації з перелічених проблем для самостійного вивчення

Макконнел К.Р., Брю С.П. Економикс – М.:Республика ,1992. – Том 1, гл.2– С. 36-47.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект за редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа” – “Знання”, 1997. Розділ 6, с. 74-91.

Пол А.Самюелсон, Вільям Д. Нордгауз. Макроекономіка – Київ: “Основи”, 1995. Розділ 2, с. 52-62.

А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін Основи економічної теорії Київ :“Вища школа”. Розділ 1, с. 30-36.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки – Тернопіль: 1998. Розділ 1, параграфи 5, 6.

С. Дзюбик, О. Рибак. Основи економічної теорії. Київ : “Основи”, 1994, частина 1, розділ ІІ ,с. 15-28.

А. Пезенти. Очерки политической экономии капитализма. Москва: “Прогресс” , 1976, том 2 Приложение 1, часть первая, глава 1, с. 345-351.

Програмний зміст теми

I. Потреби, блага, їх корисність. Закон зростання потреб. Інтереси

Два фундаментальних факти створюють основу економічної теорії, обіймають всю проблему економії. Вся економічна діяльність людей і економічна теорія про цю діяльність ґрунтується на цих двох фактах. Перший факт: матеріальні потреби окремої людини, суспільства в цілому чи окремих його інститутів, є безмежні, невситимі. Другий факт: економічні ресурси (засоби для виробництва благ) - обмежені.

а) Необхідність. Що таке потреби людей? Найбільша цінність для людей – це життя. Підтримка, покращення, захист життя пробуджує в людей тривогу і усвідомлюється ними як необхідність чи бажання використати, спожити якісь речі чи послуги для цього.

Потреба – це будь-який стан незадоволення людини, з якого вона намагається вийти, чи стан задоволення, який людина намагається продовжити.

Цей стан незадоволеності (чи задоволеності) має різну ступінь інтенсивності. Але інтенсивність потреби кількісно визначити неможливо, так як кількість і інтенсивність потреб дуже мінливі і для кожного індивіда різні в різні відрізки часу.

Потреби як окремої людини, так і спільноти людей, як правило, мають різну ступінь інтенсивності. Тому їх можна класифікувати як потреби первинні і вторинні, породжені існуванням людини як біологічної істоти або породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти. Прикладом першої групи потреб – потреби в їжі, одязі, житлі. Прикладом другої групи потреб – освіта, інформація.

П отреби поділяються також на матеріальні та духовні. Класифікують потреби і за ступенем їх реалізації на абсолютні, дійсні і платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни (наприклад, України). Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін. За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• потреби домогосподарств, підприємств, суспільства.

В сукупності потреб виділяють економічні потреби. Задоволення їх обмежено рідкістю ресурсів для виробництва засобів їх задоволення.

б) Блага. Засобами задоволення потреб є блага. Блага – це матеріальні речі і послуги, які використовуються для задоволення потреб. Блага поділяють на економічні і неекономічні. Економічні блага є об'єктами економічної діяльності людини. Економічними благами визначаються лише ті, які можна одержати в кількості, обмеженій в порівнянні з потребами, що вони задовольняють.

Блага поділяють на довготермінові та короткотермінові. Останні можуть задовольнити потребу тільки один раз. Вони повністю використовуються в одному акті споживання.

Особливої уваги заслуговує поділ благ на взаємозамінюючі (субститути, чи замінники, чи конкуруючі в споживанні) і взаємодоповнюючі (компліментарні). Перші можуть замінити один одного в задоволенні одної і тієї ж потреби. Приклад: масло вершкове – маргарин. Другі в змозі задовольнити якісь потреби тільки у випадку, якщо вони використовуються разом. Приклад: автомобіль і бензин, фотоапарат і плівка.

Блага можна класифікувати як теперішні і майбутні. Перші знаходяться в безпосередньому розпорядженні економічного суб'єкта. Другі ж він зможе використати тільки в майбутньому.

Блага також поділяють на прямі і непрямі. Прямі блага безпосередньо споживаються людиною для задоволення якоїсь потреби (їжа, одяг, книга, велосипед). Непрямі (інструментні, чи виробничі) використовуються для виробництва прямого блага.

в) Корисність. Блага задовольняють людські потреби своїми якостями. Матеріальна річ, чи послуга стають благом тільки тоді, коли людина визнає їх корисними для себе.

Корисність якогось блага – є його здатність задовольнити одну чи декілька людських потреб.

Людський досвід показує, що в міру того, коли в одноразовому акті людина споживає все більше і більше якогось блага, потреба насичується, а корисність блага в цей відрізок часу зменшується і може досягти нуля і мінусових значень. Можна стверджувати, що існує закономірність: при споживанні послідовно частин якогось блага кожна додаткова одиниця блага має спадну корисність для споживача.

г) Закон зростання потреб. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують два процеси – зростання потреб і економію ресурсів для виробництва додаткових благ. Ці два процеси зливаються в один – процес зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства цей процес виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, повинно прагнути до всебічної економії ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ. На цій основі створюються умови для задоволення одних потреб і появи потреб більш високого порядку.

На індивідуальному рівні процес зростання соціально-економічної ефективності виявляється в тому, що кожна людина заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, а з другого, завжди намагається зберегти і примножити власні ресурси, перш за все свої трудові ресурси, забезпечити підвищення продуктивності ресурсів.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування потреб соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в них послуг, в тому числі і послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особливостей.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їх структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

Кожен крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні.

д) Інтереси. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреб. Інтерес виникає, коли задоволення потреб усвідомлюється як конкретна мета (необхідність працювати краще, щоб мати більшу заробітну плату; максимізація прибутку; привласнення товару і т.ін.).

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.

По-перше, економічні інтереси знаходять своє вирішення у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Економічні інтереси класифікуються насамперед за суб'єктами реалізації: особисті, групові, всього суспільства.

ІІ. Економічні ресурси, сучасна форма плати за них

Другим фундаментальним фактом економічного життя окремих людей і їх спільнот, як уже відзначалося, є обмеженість, рідкісність ресурсів.

Економічні ресурси – це всі природні, людські і вироблені людьми засоби, які використовуються для виробництва благ.

Найбільш розповсюджена класифікація ресурсів – це матеріальні ресурси (земля і капітал) і людські (праця і підприємницькі здібності).

У поняття “земля” входять всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі: орні землі, ліси, родовища мінералів і нафти, водні ресурси.

Поняття “капітал”, або “інвестиційні ресурси”, охоплює всі виготовлені засоби виробництва, тобто інструменти, машини, устаткування, виробниче обладнання, прилади, складські, транспортні споруди, збутова мережа. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називають інвестуванням.

Інвестиційні блага відрізняються від споживних благ тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші виконують це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Гроші у капітал не входять тому, що вони безпосередньо нічого не виробляють. Вони не є економічним ресурсом. В побуті застосовується поняття “грошовий капітал”. Це ті гроші, які призначені для купівлі засобів виробництва, тобто реального капіталу.

Праця – це термін, який позначає всі фізичні і розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві благ, за винятком здібності до підприємництва.

Підприємницькі здібності – особливий людський ресурс, що виконує чотири взаємопов'язані функції:

1. Підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів в єдиний процесі виробництва благ. Він є рушійною силою виробництва, яке обіцяє дати прибуток.

2. Підприємець приймає основні рішення у процесі ведення справи, рішення, які визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець – це новатор, який ініціює виробництво більш досконалих, чи нових продуктів, вдосконалення і застосування нових технологій, вдосконалює і запроваджує більш ефективні організаційні форми бізнесу.

4. Підприємець – це людина, яка йде на ризик, виконуючи попередні три функції. Він весь час знаходиться перед перспективою мати прибуток і його збільшувати, чи втрачати частину або весь прибуток і можливістю банкрутства.

Матеріальні і людські ресурси віддаються приватним підприємствам в обмін на гроші. Ці гроші складають доход власників ресурсів (домогосподарств). І в залежності від особливостей утворення цього доходу, він приймає свої особливі форми: заробітної плати, ренти, процента, прибутку. Доход, отриманий від надання землі, називається рентою; доход, отриманий від капіталу – процент. Доход від праці – заробітна плата. Доход від підприємництва – прибуток, який може мати й від’ємне значення , і тоді його називають збитком.

ІІІ. Економічна ефективність і межа виробничих можливостей

Основний напрямок економічної практики – скорочення витрат ресурсів на виробництво одиниці продукту. Економічна теорія шукає шляхи скорочення витрат. Це наука про ефективне використання рідкісних ресурсів.

Ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю благ.

Суспільство бажає отримати максимальну кількість благ, виготовлених з його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно має забезпечити і повну зайнятість наявних ресурсів,і повний обсяг виробництва благ.

Повна зайнятість означає повне використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Відсутнє безробіття, капітал не простоює, земля не гуляє.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси треба розподілити на виробництво кожного блага так, щоб одержати максимальну сукупну корисність. Повний обсяг виробництва передбачає застосування найкращих, найпередовіших із наявних технологій. Оскільки ресурси рідкісні, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмежений випуск благ. В кожний відрізок часу існує певна межа виробничих можливостей.

Для з'ясування межі виробничих можливостей зробимо деякі припущення. Припустимо, що економіка функціонує в умовах:

• повної зайнятості і досягає повного обсягу виробництва;

• наявні ресурси (чинники виробництва) постійні як за кількістю так і за якістю;

• технологія виробництва – незмінна в межах часу нашого аналізу;

• економіка виробляє всього два блага.

Відомо, що блага поділяються на блага безпосереднього споживання і інвестиційні блага. Тому і ресурси для їх виробництва поділяються відповідним чином. При повній зайнятості ресурсів і повному обсязі виробництва суспільство не може збільшити виробництво споживчих благ (таке збільшення повніше задовольнило б потреби в поточному періоді), не скорочуючи виробництво інвестиційних благ (таке скорочення негативно вплинуло б на споживання в майбутньому). Суспільство кожен раз повинно вибирати, в якій комбінації (кількісному співвідношенні) виробляти споживчі і інвестиційні блага. Суспільство може направити всі ресурси на виробництво споживчих благ і таким чином буде забезпечено максимально можливе задоволення потреб в теперішньому періоді. Але це мінімізує споживання в майбутньому. Чи навпаки, суспільство спрямує всі ресурси на виробництво інвестиційних благ. Це мінімізує споживання в поточному періоді, але створить максимально можливі умови для виробництва споживчих товарів в майбутньому. Між цими двома альтернативами існує безліч інших.

Таблиця 2 - 1. Можливості виробництва споживчих та інвестиційних

товарів

Деякі варіанти можливостей (комбінацій)	Альтернативні можливості виробництва
	Споживчі товари	Інвестиційні товари
А	0	20
Б	9	16
В	17	12
Г	24	8
Д	28	4
Е	30	0

Ця таблиця демонструє п'ять можливих комбінацій. Між ними існує безліч інших комбінацій. Кожна комбінація не може повторюватися при незмінних умовах. Використавши значення таблиці, можна накреслити графік, крива якого буде демонструвати всі можливі комбінації виробництва цих благ. Ця крива називається кривою виробничих можливостей (КВМ). Вона відображає межу виробничих можливостей (МВМ).

Межа виробничих можливостей – це ряд показників максимального виробництва благ у всіх можливих співвідношеннях (комбінаціях) в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.

I V. Втрачені можливості і закон збільшення альтернативних витрат

Економіка є ефективною у разі, якщо суспільство не може збільшити виробництво якихось одних благ, не зменшуючи виробництво інших. Ця ситуація виникає в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.

Кількість одних благ, від виробництва яких треба відмовиться для збільшення виробництва інших за умов повної зайнятості і повного обсягу виробництва називають альтернативними витратами.

Наприклад: в таблиці і на малюнку 2-1 перехід від виробництва благ в комбінації Б до комбінацію В призведе до збільшення виробництва споживчих благ на 8 одиниць, але і до зменшення виробництва інвестиційних товарів на 4 одиниці. Це закономірність. Сутність її: якщо суспільство хоче мати більшу кількість будь-якого блага, то, звичайно, необхідно платити за нього додаткову ціну, виражену в інших благах, якими воно жертвує. І ці жертви є зростаючими. На малюнку 2-1 збільшення виробництва інвестиційних товарів від комбінації Д до Г примушує зменшити виробництво споживчих товарів на 2 одиниці, а ще одне збільшення виробництва інвестиційних товарів на ту ж величину, на 4 одиниці (від Г до В) примушує відмовитися від виробництва споживчих товарів вже на 3 одиниці. Від В до Б збільшення інвестиційних благ на 4 одиниці приведе до зменшення споживчих благ на 4 одиниці.

Це явище пояснюється тим, що одні і ті самі ресурси мають різну продуктивність при використанні їх для виробництва різних благ. Якщо суспільство нарощує виробництво інвестиційних товарів, то на кожну додаткову їх одиницю застосовуються все менш продуктивні ресурси, що вилучені з виробництва споживчих товарів. А тому їх потрібно все більше і більше. Цю закономірність назвали законом зростання альтернативних витрат.

Сутність закону зростання альтернативних витрат виражається в тім, що в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва збільшення виробництва на кожну додаткову одиницю якогось одного продукту примушує скорочувати виробництво якихось інших продуктів на все більшу і більшу величину.