VI. Валютні курси і міжнародна фінансова система

Економічні операції у межах країни є досить простими. І той, хто продає, і той хто купує, використовують національну грошову одиницю. Але щоб купити якийсь товар чи послугу, що вироблені в іншій країні, треба мати гроші цієї країни, а доходи населення країни отримує в своїй національній валюті. У міжнародних економічних відносинах виникає проблема обміну грошей своєї країни на гроші іноземних країн. Цей обмін здійснюється в певних співвідношеннях. Які співвідношення встановлює валютний ринок?

Валютний ринок – це ринок, на якому торгують валютами різних країн. Саме тут визначаються співвідношення обміну грошей однієї країни на гроші інших країн.

Визначення ціни валюти однієї країни через грошову одиницю іншої називають валютним курсом.

Масштаби, стійкість дефіциту чи активу платіжного балансу країни, характер заходів, що застосовує країна для подолання незбалансованості, залежить від систем валютних курсів, що застосовує держава і яка прийнята міжнародною спільнотою.

Існує два полярно протилежних варіанта систем валютних курсів:

1. система гнучких чи плаваючих валютних курсів, за яких курси обміну національних валют однієї на іншу визначаються попитом та пропозицією;

2. система жорстко фіксованих валютних курсів. Її суть в тому, що змінам валютних курсів, як наслідку коливань попиту та пропозиції, перешкоджає державне втручання в функціонування ринків національних валют.

Вільно плаваючі валютні курси

В ільно плаваючі валютні курси визначаються безперешкодною грою попиту та пропозиції. Розглянемо це на графіку (мал. 8-4) для двох країн А і Б. По назві країни назвемо і її валюту.

Розглянемо курс або ціну, за якої гроші країни А можуть бути обмінені на гроші країни Б. Як показано на малюнку 8-4, попит на гроші Б падає, а пропозиція грошей Б – зростає. Чому?

Спадаючий попит на гроші Б, відображений прямою DD, вказує на те, що коли гроші Б стануть менш дорогими для країни А, то і товари країни Б стануть дешевими для країни А. Це примушує країну А розширювати попит на товари країни Б і, відповідно, на гроші Б. Пропозиція грошей Б (SS) падає, тому що в міру того як ціна грошей Б, що виражена в грошах А, піднімається (це означає, що ціна грошей А, що виражена в грошах Б, падає), у країни Б з'являється схильність купувати більше товарів країни А.

Попит країни А на гроші країни Б падає, тому що в міру того як гроші Б стають менш дорогими, всі види товарів країни Б стають дешевими для країни А. Пропозиція грошей Б країні А зростає, так як за більш високої ціні грошей Б в грошах А країна Б захоче купити більше товарів країни А. Перетин кривих попиту і пропозиції визначає валютний паритет, чи рівноважний валютний курс. На графіку 8-4 це 3 грошових одиниці країни А за 1 грошову одиницю країни Б.

Існує закономірність: якщо грошова одиниця країни А відносно грошової одиниці країни Б дешевшає, то грошова одиниця країни Б відносно грошової одиниці А дорожчає. І навпаки.

Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що в підсумку зникають дефіцити і активи платіжних балансів.

Фіксовані валютні курси. На іншому полюсі знаходяться країни, які фіксують чи “закріплюють” свої валютні курси, намагаючись подолати недоліки системи гнучких валютних курсів.

Дію цієї системи розглянемо на прикладі. Припустимо, що країни А і Б прийняли рішення підтримувати валютний курс: 3 одиниці грошей А = 1 одиниці грошей Б.

Основна проблема в тому, що встановлення жорсткого співвідношення (3:1) двох грошових одиниць не забезпечує стабільність відносно попиту та пропозиції грошей Б. Так як попит і пропозиція з часом змінюються, держава для стабілізації валютного курсу вимушена прямо чи опосередковано втручатися в функціонування валютного ринку. Розглянемо малюнок 8-5.

П рипустимо, що попит на гроші Б піднявся з ДД до Д₁Д₁. Дефіцит платіжного балансу країни А зріс на величину ав. Це тому, що уряд країни А підтримує валютний курс на рівні 3 гр. од. А за 1 гр. од. Б (3=1). Країна А повинна якимось чином компенсувати нестачу в неї грошових одиниць країни Б. Існує декілька способів зміни попиту чи пропозиції, чи того і іншого так, щоб відповідні криві перехрещувалися, як і раніше, в точці а (курс 3А=1Б): 1) використання резервів; 2) певна торгова політика; 3) валютний контроль; 4) внутрішнє макроекономічне регулювання.

a

в

D1

S

S1

D

1. Використання резервів. Найбільш поширений засіб закріплення валютного курсу – маніпулювання ринком з допомогою офіційних резервів. Це запаси іноземної валюти, якими володіє держава. В якості резервів використовується і золото. Уряд країни А може продати якусь кількість золота країні Б і збільшити кількість грошей Б на величину дефіциту. Це змістить криву пропозиції (SS) вправо до точки “в” і таким чином підтримає офіційно встановлений курс.

2. Торгівельна політика. Держава може запровадити прямий контроль торгівельних і фінансових потоків. Може стримуватися імпорт (тим самим знижується попит на гроші країни Б) і заохочуватися експорт (тим самим збільшується пропозиція грошей країни Б). Головна проблема застосування цих заходів в тому, що скорочується світова торгівля, деформується її структура і торгівельні зв'язки.

3. Валютний контроль. В умовах валютного контролю уряд країни А намагається подолати проблему нестачі грошей Б вимогою продажу йому всіх грошей країни Б, що отримали експортери країни А. Потім уряд розподілить ці гроші Б між різними імпортерами, яким потребуються гроші країни Б в розмірі хв. Таким чином уряд країни А обмежить імпорт своєї країни тією кількістю іноземної валюти, яка надійшла в країну завдяки експорту.

4. Внутрішнє макроекономічне регулювання. Останнім засобом підтримки стабільності валютного курсу є таке використання внутрішньої податкової чи грошової політики, яка усуває нестачу іноземної валюти. Наприклад, обмежувальні податкові і грошові заходи зменшують національний доход країни А відносно національного доходу країни Б. Так як масштаби імпорту безпосередньо залежать від рівня національного доходу, це призведе до скорочення попиту на імпортні товари, а тому і на іноземну валюту.

Міжнародна фінансова система. Розглянувши принципи, які лежать в основі валютних курсів, можна перейти до знайомства з основними валютними системами.

Валютна система – це набір правил, домовленостей та інституцій, через які здійснюються платежі по операціях, що виходять за межі національних кордонів.

Можна виділити три основні валютні системи: 1) валютна система золотого стандарту; 2) система вільно плаваючих курсів, в якій валютні курси коливаються відповідно до попиту та пропозиції, щоб зрівнювати валютний ринок; 3) система регульованих плаваючих валютних курсів.

Система золотого стандарту. Історично однією з найважливіших систем встановлення валютних курсів був золотий стандарт. Ця система домінувала у своїй чистій формі протягом 1880-1913 рр. У цій системі країни виражали вартість своєї валюти через фіксовану кількість золота. Кожна країна карбує золоті монети з державним штемпелем для гарантії її чистоти і ваги. Оскільки золоті монети стають засобом обміну – грішми, то зовнішня торгівля не відрізняється від внутрішньої.

Система золотого стандарту має два недоліки:

Головний недолік в тому, що погоджуючись з фіксованим валютним курсом (золотим стандартом), країна повинна пристосуватися на макроекономічному рівні до зростання безробіття, скорочення доходів, з одного боку, і інфляції – з іншого. В умовах використання золотого стандарту грошова політика держави в значній мірі визначається змінами попиту та пропозиції іноземної валюти.

Золотий стандарт може діяти тільки до тих пір, поки один із учасників не вичерпає свої золоті запаси.

Після цього країна не може виконувати вимоги про фіксовані валютні курси. Вона вимушена застосувати девальвацію.

“Велика депресія 30 років” сповістила про банкрутство системи золотого стандарту. Країни почали широко застосовувати торгівельні бар'єри. До кінця другої світової війни (середина 40 років) світова торгівля і світова грошова система зруйнувалися.

Бреттон-Вудська система. Започаткована в 1944 році в місті Бреттон-Вудс, штаб Нью-Хемпшір (США). Було вирішено, що треба створити таку валютну систему, яка забезпечить стабільність валютних курсів країн світу, і стане можливим уникнути руйнівних девальвацій.

Бреттон-Вудська система встановила паритет для кожної валюти як до долара США, так і до золота. Паритет долара як ключової і резервної валюти підтримувався лише до золота. Воно початково мало ціну 35 дол. за унцію (28,3 грама). Співвідношення між валютами закріплювалося міжнародною угодою.

Коли одна з валют опинялася в межах 10% відхилення, цій країні дозволялося самій змінювати вартість своєї валюти для корегування розбалансованості платіжного балансу. Більш значні зміни валютних курсів вимагали дозволу Ради директорів Міжнародного валютного фонду (був створений в Бреттон-Вудсі).

В цій системі долар переводився в золото за пред'явленням. Долар став розглядатися як повноцінний замінник золота. Проблема з золотом як світовими грошима полягала в кількості золота, а кількість золота - від видобутку його. Ріст золотих запасів відставав від зростаючих масштабів міжнародної торгівлі і фінансів. Тому долар набував зростаючої ролі як резервна валюта. А платіжний баланс США, в основному, мав від'ємне сальдо. США потрібно було скоротити чи ліквідувати дефіцит платіжного балансу для збереження статусу долара як світової валюти. Але в результаті здійснення цього уповільнюється розвиток міжнародної торгівлі і фінансів. Ця проблема стала головною на початку 70-х років. 15 серпня 1971 року тодішній президент США Р. Ніксон призупинив конвертованість долара в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долара. Тепер вже ринкові сили почали визначати міжнародну вартість долара. Бресттон-Вудська валютна система розвалилася.

Сучасна система валютних курсів. З 70-х років і по теперішній час функціонує так звана система керованих плаваючих валютних курсів. Суть її в тому, що:

- з одного боку, домовилися, що зона дії умов економічних відносин між країнами потребує постійних змін валютних курсів для недопущення стійких від'ємних чи плюсових сальд платіжних балансів. Валютні курси мають можливість плавати;

- з іншого боку, відбуваються короткострокові зміни валютних курсів, що може бути пов'язано із спекулятивними операціями купівлі-продажу країни. Їх долають шляхом купівлі і продажу іноземної валюти. Це здійснюють центральні банки.

Але на практиці існуюча валютна система є більш складною. Провідні валюти економічно розвинених країн (США, Канади, Японії, Великобританії) коливаються чи плавають у відповідності зі зміною умов попиту та пропозиції. Деякі країни прив'язують свої валюти до більш стійких і надійних валют інших країн. Ця система ще не виявила себе в повній мірі.