Програмний зміст теми (мінімальний обсяг знань студента)
І. Світове господарство
А) Сутність світового господарства. Сучасна національна економіка більшості країн є відкритою. Вона пов`язана з економіками інших країн багаточисельними зв`язками по обміну товарами, послугами, інтелектуальним здобуттям. Вигоди такого обміну очевидні. Вони ґрунтуються на можливості кожної країни виробляти те, що в ній вміють виробляти краще, ніж в інших країнах. Це дає змогу людям цієї країни споживати більшу різноманітність товарів та послуг, ніж в умовах закритої економіки, і повніше задовольняти потреби.
Відкрита економіка країни ефективніша за замкнутоу. Прагнення до вищої ефективності спонукає суб`єктів національної економіки встановлювати певні економічні зв`язки з суб`єктами інших країн. Коли мережа економічних зв`язків з іншими країнами стає відчутною для національних економік спочатку створюється регіональне міждержавне господарство, а згодом, і світове господарство.
Світове господарство – сукупність національних економік країн, які знаходяться в стані сталих економічних стосунків на основі міжнародного поділу праці, що забезпечує кожній країні більшу економічну ефективність, ніж в умовах закритості.
Становлення міжнародних економічних зв`язків ґрунтується на міжнародному поділі праці, на розвитку підприємництва, невід'ємними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво. Товарне виробництво зумовлює існування тісних економічних зв`язків між країнами. Його середовище-ринок-визначає ефективність виробів, міжнародну ціну, яка встановлюється взаємодією попиту та пропозиції в умовах міжнародної конкуренції.
Б) Міжнародний поділ праці: спеціалізація і кооперація. Економічні засади розвитку світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі створення місцевого ринку, пов`язаного з першим великим суспільним поділом праці(землеробство, скотарство).
Другий великий суспільний поділ праці(виділення ремесла як самостійного виду діяльності) зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгівельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального.
Третій великий суспільний поділ праці(відокремлення торгівлі від землеробства та ремесла) сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові.
Удосконалення засобів праці за середньовіччя, виникнення нових галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей, великі географічні відкриття дали відчутний поштовх для подальшого розвитку світового ринку.
У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина ХІХ - початок ХХ ст.) історично завершується формування світового господарства. В подальшому йде процес його вдосконалення. Виникає змішана економіка, яка все більше переходить до соціально орієнтованого ринкового господарства, як на національному, так і на міжнародному рівні.
Всі ці процеси відбуваються на основі все більш глибокого міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперування країн. Змінюється співвідношення між різновидами міжнародного поділу праці: загальним (між великими сферами економіки різних країн - промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо), частковим(між галузями і в середині галузей великих сфер економіки, як міжфірмовим) і одиничним (в окремих підприємствах, фірмах багатонаціонального базування як між кооперованими спеціалізованими підприємствами).
Розвиток внутрішньо- і міжфірмового міжнародного поділу праці безпосередньо призводить до виникнення прямої виробничої кооперації суб`єктів економіки різних країн.
В) Інтернаціоналізація, інтеграція і глобалізація економічного життя.
Як вже говорилося, економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці.
Він визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов і зумовлює процес інтернаціоналізації виробництва і всього господарського життя.
Інтернаціоналізація економічного життя виявляє себе в такому рівні міжнародних економічних зв`язків, коли участь країн у міжнародному поділі праці стає передумовою її нормального розвитку.
Інтернаціоналізація економічного життя все більше і більше супроводжується економічною інтеграцією - взаємопроникненням економік різних країн, до такого рівня, коли національні економіки різних країн переплітаються, взаємодоповнюються і створюють економічну цілісність.
Виникають міжнародні структури, що координують діяльність інтегрованих країн у відповідності до узгоджених правил. Національні економіки стають частиною інтегрованої економіки.
Все це посилює економічну єдність світу. Світове господарство виходить на етап глобалізації економік більшості країн світу. Виникають глобальні інтереси світового співтовариства.
Необхідність спільного розв`язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних, є одним із факторів глобалізації економічних явищ і процесів.
Проте, економічній єдності світу властиві певні суперечності: тенденція до об`єднання в рамках усієї світової економіки не завжди узгоджується з регіональною інтеграцією. Вона може призвести до певної відокремленості, замкненості окремих інтеграційних угрупувань.
У цілому ж загальносвітова інтеграція зумовлює формування взаємозалежного, взаємопов`язаного, суперечливого, але значною мірою цілісного світового господарства.
Г) Види міжнародних економічних зв`язків.
У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя економічні зв`язки між країнами здійснюються в різних формах: а)міжнародна торгівля споживчими товарами; б)вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність; в)міжнародна міграція робочої сили; г)науково-технічні зв`язки; д)міжнародні валютні відносини та інші.
Міжнародна торгівля (у вузькому розумінні), що виникла в глибоку давнину, є першою історичною формою економічних зв`язків між різними народами. Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є необхідністю.
Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни розвивають спеціалізацію, підвищують продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшують обсяг виробництва.
Вивіз капіталу і міжнародна інвестиційна діяльність. Вивіз капіталу - це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Він може здійснюватися фірмами, або державою чи міжнародними фінансовими організаціями у вигляді позик світового банку, міжнародного валютного фонду та інших.
Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій.
Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ними.
Міжнародна міграція робочої сили – це стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші. До чинників, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, належать: безробіття, низький життєвий рівень, різниця в соціально-економічних умовах продажу послуг праці, високий ступінь відносного перенаселення в країнах з уповільненими темпами розвитку та нагромадження капіталу, з одного боку, та наявність потреби в додатковій, як правило, дешевій робочій силі в країнах з більш інтенсивними темпами нагромадження капіталу, з іншого.
Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах такі:
Значно і постійно збільшуються її масштаби.
Основним напрямком міжнародної міграції робочої сили стала міграція з країн, що розвиваються та переходять до ринку, в розвинені країни.
Певних масштабів набуває взаємна міграція між розвиненими країнами.
Значно підвищилася міграція в розвинені країни висококваліфікованих фахівців.
Значно збільшилася нелегальна міграція.
Процес міжнародної міграції робочої сили, з одного боку, - фактор суспільного розвитку людства, зростання глобальної ефективності світового господарства. З іншого, цей процес розвивається нерівномірно і не на користь країнам, що розвиваються і переходять до ринку.
Науково-технічні зв`язки.
Основні характеристики розвитку науково-технічних зв`язків в сучасних умовах такі:
Обмін науково-технічними знаннями знаходить вираз у передаванні ліцензій, патентів і так званих секретів виробництво – ноу-хау, тобто новітньої технології виробництва, довгострокова оренда устаткування – лізинг; інженерно – конструкторські послуги при проектуванні і будівництві об`єктів за кордоном – інжиніринг; консультування з питань організації та управління виробництвом і збутом продукції, ведення міжнародного маркетингу – консалтінг; підготовка персоналу, надання послуг через міжнародні комп`ютерні “банки даних” (наприклад, Інтернет).
Велика нерівномірність здійснення цих зв`язків у світовому господарстві, що ґрунтується на нерівномірності науково /–/ технічних розробок і фінансовому стані країни.
Розширення міжнародних науково-технічних зв`язків супроводжується розвитком конкуренції в пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу.
Міжнародні валютні відносини. На основі різноманітних форм міжнародних економічних зв`язків у світовому господарстві складаються і розвиваються валютні відносини, що обслуговують світові ринки товарів, послуг, капіталів, робочої сили, науково-технічних досягнень. Їх еволюція пов`язана із зростанням міжнародного поділу праці, обсягів світового виробництва і обміну.
ІІ. Міжнародна торгівля: сутність,основні елементи, джерела
Міжнародна торгівля в широкому розумінні охоплює всі види міжнародних економічних зв`язків. Вони здійснюються у формі купівлі-продажу.
Міжнародна торгівля відрізняється від внутрішньої торгівлі двома особливостями:
Міжнародна торгівля – це обмін між різними країнами. Інколи виникають бар`єри у торгівлі, які пов`язані з тим, що на окремі групи товарів встановлюються заборони, мита або квоти. Таку практику називають протекціонізмом.
Міжнародна торгівля – це валютні курси. Більшість країн мають свої власні грошові одиниці і їх купівельну спроможність необхідно порівнювати для еквівалентного обміну товарами і ресурсами.
Основними елементами міжнародної торгівлі є експорт, імпорт, чистий експорт, торговий баланс, активне сальдо торгового балансу, пасивне сальдо торгового балансу, нетто-баланс.
Експорт – товари і послуги, що виробляються всередині країни і продаються за кордоном.
Імпорт – товари та послуги, які виробляються за межами країни і продаються всередині країни.
Чистий експорт – різниця між вартістю експорту і вартістю імпорту. Його також називають торгівельним балансом.
Активне сальдо торгового балансу – перевищення експорту над імпортом.
Пасивне сальдо торгового балансу (зовнішньоторговий дефіцит) – коли показник чистого експорту має від`ємне значення, країна продає за кордон менше, ніж купує.
Нетто-баланс – чистий експорт дорівнює нулю, країна вивозить товарів та послуг стільки ж, скільки і ввозить.
На показники експорту, імпорту, чистого експорту впливають наступні фактори:
переваги споживачів, що склалися відносно вітчизняних і закордонних товарів та послуг;
ціни на товари всередині країни і за її межами;
значення обмінного курсу вітчизняної валюти відносно закордонної;
витрати на транспортування товарів з країни в країну;
зовнішньоторгова політика держави.
Джерелами міжнародної торгівлі є: 1) відмінності в умовах виробництва; 2) зменшення витрат; 3) відмінності у смаках.
ІІІ. Абсолютна і порівняльна перевага - основний принцип міжнародної торгівлі.
Зовнішня торгівля дає вигоду країнам, які беруть у ній участь. А. Сміт у своїй роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) сформулював теорію абсолютної переваги, довів, що країни зацікавлені в розвитку зовнішньої торгівлі, оскільки мають вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є. В свою чергу, Д. Рікардо в роботі “Початки політичної економії і оподаткування” (1817р.) обґрунтував теорію порівняльної переваги.
Розглянемо ці переваги.
Під абсолютною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з меншими витратами, в порівнянні з будь-якою іншою країною.
Наприклад, дві країни - Білорусь і Україна виробляють два товари (картоплю і пшеницю).Нехай Білорусь на одиницю затрат виробляє 40т. картоплі, або 20т пшениці, чи будь-яку комбінацію цих продуктів у зазначених межах. А Україна при аналогічних затратах може виробити 20т. картоплі, або 50т. пшениці, чи будь-яку комбінацію в цих межах. В такому випадку максимальні обсяги виробництва цих продуктів будуть задані кривими виробничих можливостей. Якщо припустити, що альтернативні витрати в країнах постійні (закон зростання альтернативних витрат не діє), то криві виробничих можливостей будуть мати форму прямих ліній(На мал. 8-1 і 8-2 суцільні лінії). В умовах відсутності зовнішньої торгівлі лінії виробничих можливостей будуть співпадати з лініями споживання. Кожна країна може споживати тільки ті товари і лише ту їх кількість, яку вона виробляє, а відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами.
У нашому прикладі ці ціни будуть такими:
в Білорусі: 1 т. картоплі = 0,5 т. пшениці, або 1 т. пшениці = 2 т. картоплі;
в Україні: 1 т. картоплі = 2,5 т. пшениці, або 1 т. пшениці = 0,4 т. картоплі.
Ці ціни свідчать про те, що в Білорусі виробник картоплі при реалізації 1т на внутрішньому ринку може отримати лише 0,5т. пшениці, а в Україні цей товар (картопля) - дорожче (2,5т. пшениці). І навпаки, в Білорусі - пшениця дорожча (2т. картоплі), а в Україні - дешевша (0,4т. картоплі). Таким чином, враховуючи відмінності у співвідношенні витрат Білорусі буде вигідно спеціалізуватися на виробництві картоплі і експортувати картоплю та імпортувати пшеницю, Україні – навпаки.
Для того щоб торгівля була взаємовигідною, ціна товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги того ж товару в країні - експортеров, і нижчою ніж у країні - імпортеров. Для нашого прикладу світова ціна на картоплю повинна встановлюватись в межах:
0,5т. пшениці < 1т. картоплі <2,5т. пшениці.
Якщо світова ціна встановиться на рівні: 1 т. картоплі = 1 т. пшениці, то в умовах спеціалізації максимальні обсяги споживання картоплі і пшениці будуть визначатися лініями торгівельних відносин (на мал. 8-1, 8-2-пунктирні
лінії). Вигода, яку отримують країни від зовнішньої торгівлі, полягатиме у прирості споживання. В цьому випадку обидві країни зможуть збільшити обсяг споживання і картоплі, і пшениці (наприклад, з точки А до точки А′ для Білорусі з точки Б до точки Б ` для України).
Абсолютну перевагу і вигоди від зовнішньої торгівлі можна проілюструвати за допомогою малюнків (8-1 і 8-2), а також таблиці (8-1).
Принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального правила, яким є порівняльна перевага.
Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами. Навіть тоді, коли країна не має абсолютної переваги у виробництві жодного товару, торгівля залишається взаємовигідною для кожної із сторін.
Для ілюстрації змінимо умовний приклад. Нехай Білорусь на одиницю витрат знову ж таки виробляє 40т. картоплі або 20т. пшениці, а Україна при аналогічних витратах виробляє 42. картоплі і 50т. пшениці. Тепер Україна має абсолютну перевагу і по картоплі, і по пшениці.
Але до тих пір, коли у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами будуть зберігатися відмінності, кожна країна матиме порівняльну перевагу. Це означає, що завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим при наявному співвідношенні витрат, ніж виробництво інших товарів.
У нашому прикладі, незважаючи на те, що в Білорусі виробництво обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж в Україні, картопля виявляється відносно дешевшою:
1т. картоплі=0,5т. пшениці, а в Україні 1т. картоплі=1,2т. пшениці.
Отже, у виробництві картоплі Білорусь має порівняльну перевагу і може її експортувати в обмін на пшеницю. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими.
Аналіз цифрового прикладу, приведеного на малюнках і таблицях, дає змогу зробити висновок, що використання зовнішньої торгівлі призводить до того, що:
Рівень добробуту (обсяг споживання товарів) в обох країнах зростає, оскільки лінія споживчих можливостей, яка за умови вільної торгівлі збігається з лінією торгівельних можливостей, розширюється.
Зростають обсяги виробництва обох товарів у загальному світовому масштабі:
приріст виробництва картоплі становить: 40-(16+20)=+4,
а приріст виробництва пшениці: 50-(12+26)=+12.
Вигоди від зовнішньої торгівлі зумовлюються тим, що співвідношення витрат(нахил ліній виробничих можливостей), за відсутності торгівлі у різних країнах, є різним.
Виграш
країн від зовнішньої торгівлі можна
продемонструвати за допомогою малюнків(8-3
і 8-4), а також таблиці (8-2).
EMBED Excel.Sheet.8
Зовнішньоторговельні потоки визначаються відносними витратами, незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві певного товару, чи ні.
Весь аналіз дії принципу порівняльної переваги здійснено за умови незмінності альтернативних витрат. Але раніше стверджувалося, що існує закон зростання альтернативних витрат. Його дія впливає на рівень спеціалізації у виробництві товарів країнами.
В міру збільшення виробництва спеціалізованого продукту будуть зростати альтернативні витрати. Це призведе до того, що при досягненні певного обсягу спеціалізації альтернативні витрати виробництва зрівняються з альтернативними витратами в іншій країні з якою вона торгує, і подальше нарощування виробництва спеціалізованого продукту втратить сенс. Дія закону зростання альтернативних витрат встановлює межу спеціалізації. По цій причині часто продукція, що вироблена всередині країни, напряму конкурує з аналогічною чи точно такою ж імпортною продукцією.