II. Політекономія як складова загальної економічної теорії

Тривалий час в навчальних закладах СРСР вивчався предмет під назвою “політична економія”. Ця наука досліджувала економічні відносини (основу яких складають відносини власності) і економічні закони з точки зору класового розшарування суспільства і зміни соціально-економічних формацій – від первіснообщинної до комуністичної. Ця теорія була надто ідеологізована і відштовхувалася не від життя, а від догм класиків марксизму-ленінізму. Вона показала свою неспроможність допомогти суб’єктам економічної діяльності досягати ефективного господарювання.

В ХХ сторіччі у найбільш економічно розвинених країнах пріоритет віддавався предмету під назвою “економікс”. Ця наука вивчає ринкову поведінку людей при використанні обмежених ресурсів виробництва, що породжує (за умов приватної власності) економічну конкуренцію між ними. Вирішальну роль у механізмі функціонування економіки відіграє ринок, який через взаємодію попиту, пропозиції і ціни стихійно і об’єктивно регулює економічне життя.

Сучасна “економікс” виділяє два рівня дослідження економічної дійсності суспільства: макроекономічний (на рівні національної економіки як цілого), мікроекономічний (на рівні галузі та окремого суб’єкта господарської діяльності). Перехід від радянської командно-адміністративної економічної системи (що виявила себе неефективною) до ринкової викликає необхідність розглядати економічну діяльність людей і їх об’єднань всебічніше: не тільки на рівнях макроекономіки і мікроекономіки, а і в рамках всієї економіки світу, на глобальному рівні; в період, коли вже сформувалася ринкова економічна система і коли вона ще формується, коли відбувається перехід від менш ефективної до ринкової економіки змішаного типу (з втручанням держави). Замість політекономії і економікc формується загальна економічна теорія, що включає в себе економікс і деякі напрацювання політичної економії.

В нашому навчальному закладі загальна економічна теорія вивчається в рамках трьох основних курсів: “Політекономія”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”. Змістом курсу “Політекономія” є загальноекономічні закономірності, які формують вступну частину загальної економічної теорії.

III. Методологія загальної економічної теорії

Методологія з’ясовує, на якій науковій базі, за допомогою яких наукових способів і прийомів досліджуються економічні явища і процеси. При цьому використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні.

Одним з найважливіших прийомів дослідження в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. Як результат виявляється те, що є загальним для явищ і процесів, конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою суспільного життя.

Абстрактне мислення з властивими йому прийомами діалектичної логіки (дослідження явищ і процесів у всій різноманітності їх форм і в усій їх суперечливості) охоплює методи аналізу і синтезу.

У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, що дає змогу зрозуміти його структуру, характерні риси складових предмета, вплив і місце цих складових на властивості досліджуваного.

У процесі синтезу об’єкт дослідження розглядається в єдності, цілісності певних сполучених, пов’язаних між собою явищ, предметів дійсності.

Розвиток економічної науки відбувається в три етапи. Спочатку накопичуються факти, що мають відношення до певної проблеми. Цей етап називають описовою чи емпіричною економічною наукою. Шляхом аналізу і синтезу у фактах виявляють загальне, сутнісне і формулюють принципи, закони, складають моделі сутнісних ознак дійсності. З’являється економічна теорія. Це другий етап.

В дослідженні економічної дійсності науковий процес може йти як від фактів до теорії, так і від наукових гіпотез до перевірки їх фактами. Це означає, що в дослідженні економічного життя застосовуються індуктивний і дедуктивний методи. Індукція – це виведення принципів і законів з фактів. Дедукція – це підтвердження гіпотези накопиченням фактів.

Третій етап. На основі сформульованих економічних принципів, законів, економічних моделей розробляються нормативи економічної діяльності, використання яких забезпечує досягнення певної економічної мети. Цей останній етап називають прикладною економічною наукою чи економічною політикою.

Теоретичну економічну науку називають позитивною. Вона вивчає те, що є. А нормативна відповідає на питання що повинно бути. Позитивна наука досліджує фактичний стан економіки. Нормативна – визначає, які умови чи аспекти економіки бажані чи небажані. Більшість розбіжностей і суперечностей між економістами мають нормативний характер.

Економічні знання дає не тільки загальна економічна теорія, а й ціла мережа самостійних, більш конкретних економічних наук з особливими завданнями, предметами і логічними прийомами. Конкретні економічні науки виробляють систему правил, необхідних для конкретної діяльності, а тому відносяться не до області загальної теорії, а до мистецтва в господарській практиці.

Найважливіше завдання загальної економічної теорії – бути основою, каркасом не лише всієї системи економічних наук, але й учбових дисциплін, що робить її основою вищої економічної освіти.

Вона є методологічним фундаментом цілого комплексу економічних наук:

• галузевих (економіка промисловості, будівництва, торгівлі, сільського господарства тощо);

• функціональних (фінанси, бухгалтерський облік, аудит, банківська справа, страхова справа, прогнозування, маркетинг, менеджмент тощо);

• інформаційно-аналітичних (статистика, економічний аналіз, економіко-математичні моделі);

• міжгалузевих (економічна географія, демографія, історія народного господарства, історія економічних вчень, економічна політика тощо).

Водночас загальна економічна теорія – одна із наук про суспільство поряд з історією, філософією, соціологією, правом та іншими. Її призначення – розкриття однієї сторони соціальних явищ – економічної.