Питання для самоконтролю

1. Які проблеми є фундаментальними для ринкової економіки?

2. Як ринкова економіка розв’язує проблему, що виробляти для суспільства?

3. Як розраховується загальний доход, загальні витрати?

4. Як розраховуються нормальний і чистий (економічний) прибуток?

5. Як ринкова економіка розв’язує проблему організації виробництва товарів та послуг?

6. Як ринкова система розподіляє вироблені продукти?

7. Як ринкова система забезпечує високу адаптивність?

8. Яку роль виконує конкуренція у функціонуванні ринкових механізмів?

9. Які існують переваги ринкової економіки досконалої конкуренції?

10. Назвіть недоліки ринкової економіки досконалої конкуренції.

Тема 6. Домогосподарства, ділові підприємства і закордон

Мета вивчення теми: вияснити сутність, первинну роль і значення домогосподарств і ділових підприємств як суб’єктів приватного сектору

Головні проблеми теми

1. Сутність домогосподарства. Домогосподарство – суб’єкт постачання ресурсів і одержання доходу.

2. Домогосподарство – суб’єкт витрачання доходу.

3. Диференціація доходів домогосподарств. Крива Лоренца.

4. Сутність підприємств. Класифікація підприємств за розмірами і їх функції.

5. Класифікація підприємств за формами власності.

6. Закордон як суб’єкт економічної діяльності.

Джерела інформації з перелічених проблем та послідовність їх самостійного вивчення

Макконнелл К. Р., Брю С. П. Экономикс: принципы, проблемы, политика. М.:Республіка, 1992, том 1, глава 7. С. 105-115; Том 2, глава 37,с 276-285.

Менкью Н. Грегори. Принципы экономикс. Санкт – Петербург – Москва – Харьков – Минск , 1999. Гл. 1. Принцип 8, с. 38-39.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. За редакцією докторів економічних наук, професорів Климка Г. Н., Нестеренка В. П. Розділ 20, с. 259-273; розділ 21, с. 273-286.

Ковальчук В. М. Загальна теорія економіки. Тернопіль : “Астон”, 1998, гл. 11,с. 115-125; гл. 12,с. 125-137.

Програмний зміст теми

В попередній темі були з’ясовані найхарактерніші риси ринкової економіки і розв’язання фундаментальних економічних проблем. Зроблено висновок, що ринковий механізм розподіляє ресурси у відповідності до структури потреб і формує економічну базу свободи людей. Головними суб’єктами економічної діяльності, що забезпечують дію ринкового механізму, є домогосподарства і підприємства.

Третім суб’єктом економіки є закордон. Четвертим – держава. Економічні функції держави будуть розглядатися у наступній темі. В цій темі з’ясовується суть і роль перших трьох суб’єктів.

І. Сутність домогосподарств. Домогосподарства як одержувачі доходів

А) Сутність домогосподарств.

У “Стратегії подолання бідності в Україні”, що затверджена указом Президента України від 15 серпня 2001р., так визначається сутність домогосподарства:

“Домогосподарство – сукупність осіб, які проживають в одному житловому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо)”.

Поняття “домогосподарство і сім’я” дуже близькі, в більшості випадків вони співпадають. Домогосподарство може складатися і з однієї людини.

З економічної точки зору домогосподарство створюється добровільно для задоволення потреб його членів. Воно є носієм цих потреб. Його основна функція – споживання.

Друга функція домогосподарств – постачання економічних ресурсів виробникам. Домогосподарства є власниками ресурсів.

В ринковій економіці в умовах спеціалізації домогосподарства продають економічні ресурси і одержують грошовий доход. Його використовують для купівлі споживчих благ.

Таким чином, домогосподарства виконують подвійну роль:

• вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів;

• вони є основною витрачальною групою свого доходу, а тому утворюють попит на споживчі блага.

Б) Домогосподарства як одержувачі доходів.

З точки зору створення всієї маси доходу суспільства, вирішальне значення мають механізми, через які доходи формуються: через здачу в оренду землі – це рента або орендна плата; через реалізацію капіталу – це процент; через продаж послуг праці – заробітну плату; використання підприємницьких здібностей – прибуток. Потік доходу по цим каналам називають функціональним розподілом доходу.

Такий розподіл доходу є пов’язаним зі способом, яким грошовий доход приймає певні форми: заробітної плати, ренти, процента, прибутоку. В цьому разі розподіл доходу відбувається в зв’язку з виконанням його одержувачем певної економічної функції.

Другий спосіб розподілу доходу – особистий розподіл – є пов’язаним з формуванням доходу кожного домогосподарства. Доход окремого домогосподарства може складатися із вище зазначених форм: заробітної плати, ренти, процента, прибутоку, в яких отримують його члени домогосподарства.

Найбільшим джерелом доходу домогосподарств є заробітна плата. В економічно розвинених країнах ця частина складає більше 70% всього доходу. В Україні станом на 2001 рік це близько 57% доходу населення.

ІІ. Домогосподарства – суб’єкт витрачання доходу

Одержаний домогосподарствами доход розпадається на три частини: 1. Одна частина надходить державі у вигляді податку на особистий доход і використовується державою для створення суспільних благ і задоволення ними потреб суспільства. Суспільні блага ринковий сектор не виробляє 2. Друга частина направляється на особисте споживання в поточному періоді.

3. Третя частина залишається у домогосподарстві як особисті

заощадження у вигляді готівки, банківських рахунків, придбання страхових полісів, акцій, облігацій та інших фінансових активів для споживання у майбутньому.

Перша частина доходу вилучається державою у формі податків на основі законів держави. Відносно податків домогосподарства не мають прийнятних альтернатив. Треба платити встановлену законом суму. Це, безумовно. скорочує купівельну спроможність домогосподарств, їх попит на індивідуальні товари та послуги. Рівень задоволення ними власних потреб зменшується. Але домогосподарства додатково задовольняють свої потреби в суспільних благах.

Третя частина доходу залежить від рішень, які приймає домогосподарство. Але тут існує закономірність. Суть закономірності: чим більший доход, тим більшу долю доходу домогосподарство заощаджує.

Друга частина доходу-найбільша. Ця частина загального доходу домогосподарств повертається у виробничий сектор економіки у формі видатків на особисте споживання. Існує закономірність: чим більше загальний доход домогосподарства, тим менша доля його йде на поточне споживання, але абсолютна величина споживання збільшується. Видатки споживачів класифікуються так: 1) видатки на товари довгострокового використання, 2) видатки на товари короткострокового вжитку, 3) видатки на послуги. До товарів довгострокового користування віднесено всі товари, термін використання яких більше одного року. До товарів короткострокового користування віднесено всі товари, що слугують споживачеві менше одного року, як правило, щоденного вжитку.

Послуги – це роботи, які виконують лікарі, юристи, викладачі, перукарі для споживачів. Існує закономірність зміни витрат доходу на споживання: збільшення витрат на послуги відносно товарів; збільшуються витрати на товари довгострокового використання і зменшується доля доходу, що йде на купівлю товарів короткострокового споживання.

ІІІ. Диференціація доходів домогосподарств. Крива Лоренца

В попередній темі відзначалося, що ринкові механізми розподіляють вироблені товари та послуги у відповідності до величини доходу, який домогосподарство отримує за продані ресурси.

Ринкова система – безпристрасний механізм. Він не має сумління, не пристосовується до моральних норм.

Розподіл доходу і його диференціація між господарствами в ринковій економіці визначається низкою об’єктивних факторів:

1. Люди мають різні здібності. Природжені таланти дають змогу зробити більший внесок у виробництво сукупного продукту і одержати більший доход, ніж інші люди.

2. Різна працьовитість людей і відповідальність за результати своєї діяльності. Люди можуть мати значні здібності до праці, зокрема, підприємницької діяльності, але не повністю застосовувати за лінощів, нездатності організовувати себе, низької відповідальності за свої дії, що призводить до скорочення реального доходу відносно потенційно можливого.

3. Освіта та навчання. Люди значно відрізняються один від одного за рівнем одержаної освіти і своєї здатності заробляти. В певній мірі це залежить від вільного вибору, від рішень і дій кожного. Це залежить і від різних умов життя кожної людини, від поточних доходів домогосподарств в періоді, коли наступив час навчатися.

4. Професійні смаки і здатність ризикувати. Доходи не однакові з-за вибраної професії, вони вимагають тривалої підготовки, складні за виконанням, потребують приймати ризиковані рішення чи йти на ризик при виконанні своїх обов’язків (охорона громадського порядку, служба в збройних силах, верхолази, водолази та ін.). Люди, які мають підприємницькі здібності, але не спроможні ризикувати, підприємництвом займатися не будуть. Хто здатен ризикувати. як правило, одержує більші доходи відносно інших.

5. Наявність приватної власності. Між особами, які є приватними власниками, існує значна диференціація за доходами. Велика кількість домогосподарств не має приватної власності на матеріальні ресурси. Інші мають в приватній власності засоби виробництва, але різну кількість, різні за якістю, по-різному придатні для виробництва товарів чи послуг, що користуються значним попитом. Саме доходи від власності визначають місце домогосподарств на самій верхівці піраміди доходів. Право спадкоємства і те, що “багатство породжує багатство”, посилює роль, яку грає нерівність приватної власності на засоби виробництва в збільшенні нерівності в доходах.

6. Панування на ринку. Досягнення монопольного положення на будь- якому ринку (товарів та послуг, праці, інших ресурсів, грошей) дає змогу значно підвищувати ціни на свої продукти і знижувати ціни на ті товари та ресурси, що закуповуються в інших. В цьому випадку має місце монопольний прибуток.

7. Вдача, зв’язки, нещастя і дискримінація. Все це впливає на те, що різні домогосподарства мають доходи різної величини.

Диференціація доходів відображається кривою Лоренца (мал. 6-1).

“ Доля сімей” розташована на вісі абсцис, а “доля доходу” – на вісі ординат.

Теоретична можливість абсолютно рівного розподілу доходу відображає бісектриса. Вона вказує на те, що будь-який відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. 20 % сімей отримує 20% доходу, 40% сімей отримує 40 % доходу і т.д.

Розрив між лінією, що визначає абсолютну рівність і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів. Чим більший цей розрив, тим більша ступінь нерівності доходів. Теоретично обґрунтовано і практично підтверджено, що рівність в розподілі доходів призводять до економічної неефективності, а значна нерівність породжує проблему бідності і нестабільності суспільства.

Бідність – неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. У 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7% населення, вкрай бідних – 14,7%. Тому держава розробляє програму подолання бідності.

Основні напрямки роботи з подолання бідності такі:

• підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;

• збільшення доходів від трудової діяльності;

• соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрати доходу;

• застосування консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

• соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;

• поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення.

ІV. Сутність підприємств. Класифікація підприємств за розмірами(підприємство, фірму і галузь)

а) Сутність підприємства. Підприємства є другим основним компонентом національної економіки. Треба розрізняти підприємство,

фірму і галузь.

Підприємство – це самостійний господарський суб’єкт у вигляді заводу, фабрики, ферми, копальні, крамниці, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Фірма – це певна ділова організація, яка володіє одним або багатьма підприємствами і веде на них господарську діяльність.

Галузь – сукупність підприємств і фірм, що виробляють однакову чи подібну продукцію.

Основою фірми і галузі є підприємство.

Підприємство – це основна ланка господарства країни. Від рівня діяльності підприємств залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, його життєвий рівень, тобто ефективність господарювання.

Основними ознаками підприємства є:

• закінчений цикл відтворення, тобто його продукція може в умовах поділу праці набувати форми товару (вироблятися для продажу);

• одержання прибутку;

• наявність свого трудового колективу.

Підприємство без господарських зв’язків не може обійтися. Потрібні постачальники сировини, матеріалів, напівфабрикатів, потрібна організація для збуту готової продукції.

В умовах ринкової економіки підприємство набуває нової якості: самостійний вибір діяльності, висока відповідальність за результати виробництва, ефективне господарювання, наявність рушійної сили у вигляді вільної конкуренції, що примушує уважно стежити за досягненнями науково-технічного прогресу, передовою технологією, неухильно поліпшувати якість продукції, задовольняти потреби споживача.

б) Малі, середні і великі підприємства. Класифікація підприємств є різною. Це залежить від вибору критерію цієї класифікації. Нас цікавить перш за все те, що пов’язано з ефективністю економіки. З точки зору вибору такого обсягу виробництва, який забезпечує найменші витрати на одиницю продукту, підприємства поділяються на малі, середні і великі. Це пов’язано з тим, що просте збільшення розміру підприємства не обов’язково призведе до збільшення його ефективності (причини цього явища будуть розглядатися в курсі “Макроекономіка”). Є тільки один розмір підприємства, що оптимізує виробництво, забезпечує найбільший прибуток на одиницю продукту. В різних галузях ці оптимальні розміри різні. В одних галузях – це маленькі підприємства, в інших – середні або великі. Кожній галузі притаманна різна ступінь концентрації виробництва.

Поділ підприємств на малі, середні та великі здійснюється в залежності від кількості зайнятих, відповідно і від обсягів виробничої діяльності. Як правило, малою фірмою вважається фірма з кількістю працівників менше 100 осіб, середньою – від 100 до 500 осіб. А великою – фірма з числом працівників більше 500 осіб. Малі підприємства відіграють особливу роль в економіці.

Основні економічні функції малих підприємств такі:

• малі підприємства цементують, об’єднують економіку країн, роблять її цілісністю;

• створюють конкурентні умови функціонування економіки;

• надають економіці гнучкість, високу ступінь адаптивності відносно відповідних змін;

• в значній мірі через малі підприємства відбувається селекція підприємницьких здібностей;

• використовують місцеві ресурси, які не використовують середні і великі підприємства.

В країнах з високоефективною економікою малі підприємства використовують значну частку робочої сили.

Середні підприємства, на відміну від малих, не такі чисельні. Зараз спостерігається тенденція до скорочення середніх підприємств в країнах розвиненого ринку. Їх ознаками є:

• менша гнучкість і чисельність відносно малих;

• вони охоплюють окремі високотехнологічні сегменти ринку;

• висока ступінь спеціалізації;

• вони більш стійкі, ніж дрібні.

Роль середніх фірм в економіці неоднозначна внаслідок їх проміжного становища: по-перше, вони не є серйозними конкурентами для великих підприємств; по-друге, вони мають тенденцію до монополізації; по-третє, середні підприємства є постійним джерелом наступної концентрації капіталу.

Великі підприємства, як правило, асоціюються із монополіями. Однак, це не зовсім точно, адже і великі фірми мають різні масштаби діяльності.

Переваги великого підприємства:

• тільки для великого підприємства доступне масове виробництво, що знижує витрати на одиницю продукції;

• великі фірми є провідниками науково-технічного прогресу, вони освоюють нові виробництва, галузі і технології, інвестують наукові дослідження, що недоступні малим і середнім підприємствам;

• їм властиве стале, міцне становище, що сприяє стійкості усієї економіки;

• великі підприємства майже ніколи не ліквідуються фізично, вони лише змінюють власника;

• великі фірми здійснюють значну економію ресурсів через досягнення значних масштабів виробництва.