3. Педагогічні погляди о.В.Духновича.

Визначну освітню діяльність у першій половині та середині 19 століття проводив на Закарпатті Олександр Васильович Духнович. Працював після закінчення Ужгородської гімназії та духовної семінарії домашнім учителем, викладачем гімназії, священником, він поширив думку про про необхідність поширення освіти як основи духовного життя людини. Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіту та виховання. Дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі , залучення до навчання в них усіх дітей. Стояв на поглядах традиційного українського просвітительства, вважаючи, що за рахунок освіти можна поліпшити суспільство.

Великою заслугою педагога є написання ним підручників для народних шкіл. Такими є перший буквар на Закарпатті «Книжка читальна для початківців», підручник з географії «Краткий землепис для молодих русинов», «Сокращенную граматику письменного руського языка». Вершиною педагогічної творчості є перший підручник з теорії і практики навчання та виховання молоді «Народная педагогія».

Закликав до виховання, яке має враховувати природу дитини. Він закликав батьків, вчителів глибоко вивчати природні особливості дітей, виявляти сили, надані їм природою, сприяти всебічному розвиткові. Відстоюючи принцип природо відповідності, Духнович дбає про розвиок духовних і фізичних сил дитини.

Створив ідеал доброчинної людини, у якої повинні бути розвинені високі почуття обов’язку і загальнолюдської солідарності.

Школа має бути доступною для усіх і слугувати інтересам народу. Це є сповідування народності в освіті. Виступав за створення школи, з навчанням рідною мовою, з використанням усної народної творчості, народних звичаїв, матеріалів рідної історії. Усі справи народної освіти, на думку Духновича, повинні бути передані у руки народу шляхом організації місцевого шкільного самоврядування. Виступав за необхідність вивчення ремесел та сільськогосподарської праці з метою підготовки до практичного життя.

Принципи навчання:

• природовідповідність;

• доступність, посильність, цікаве викладання;

• реальність знань;

• наочності;

• активності в навчанні;

• ґрунтовності та міцності знань;

• виховуючий характер навчання;

Стадії засвоєння знань:

• сприймання;

• виявлення;

• закріплення;

• застосування.

Основною викладання є урок, тривалість якого залежить від завдання, пояснюючи до тих пір, поки дитина не зрозуміє.

Важливого значення у духовному, моральному вихованні надавав прикладу старших, особливо вчителю, переконанню, залученню до праці. Гуманізм, людяність, громадянськість – основа виховання особистості.

4. Життя та діяльність к.Д.Ушинського.

Народився в 1823 (1824) р. 2 березня в родині збіднілих дворян. Батько військовослужбовець. Вихованням сина займалася мати, яка померла, коли К.У. було всього 11 років. Навчався у Новгород -Сіверській гімназії, на юридичному факультеті Московського університеті. Працював у Ярославському юридичному ліцеї, з якого його було звільнено за демократичні думки. Потім служба у Міністерстві внутрішніх справ. Потім працював інспектором Гатчинського сирітського інституту. Згодом обіймав посаду інспектора класів Смольного інституту шляхетних дівчат.

У центрі уваги Ушинського було родинне виховання. На його думку – чим менша дитина, тим менше предметів вона має вивчати. Весь процес навчання мала пронизувати ідея народності. Такі демократичні думки, звичайно, не сподобалися керівництву, і педагог був змушений від’їхати за кордон на 5 років.

Ним сформульовано власну систему педагогічних поглядів. Говорив про зв'язок педагогіки з іншими науками: психологією, анатомією, фізіологією, філософією, історією та ін. Відстоював єдність теорії та практики, вимагав побудови навчання на основі вікових і психологічних особливостей дитини, відстоював принцип наочності, свідомості, послідовності, посильності, ґрунтовності. Був противником перевантаження дітей, тому і розробив методику повторення нового матеріалу.

Був прихильником класно-урочної системи, поєднував фронтальні та індивідуальні заняття. Пропонував різні види занять: повідомлення нових знань, виконання вправ, повторення вивченого матеріалу, письмові, графічні роботи, У центрі була самостійна робота учнів. Він був переконаний, що урок повинен мати цільову установку, отже вводить поняття мета уроку. Приділяючи велику увагу вихованню підійшов до принципу виховуючого характеру навчання.

Виділив активну і пасивну увагу.

Основу виховання має скласти народність, під якою він розуміє своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними і природними умовами. Критерієм народності є мова. Єдиної для всіх народів системи виховання не існує як в теорії так і на практиці. У кожного народу своя, особлива система виховання, а тому запозичення чужого не має сенсу.

Мета виховання: формування гармонійно розвиненої особистості: розумово, фізично, морально. Засобами морального виховання він вважав: переключення, особистий приклад, заохочення, покарання, попереджувальні заходи щодо поведінки. Особливе місце належить трудовому вихованню.

Відстоював релігійний елемент у вихованні, надаючи перевагу християнству.

Педагогічна наука і мистецтво виховання. Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що науку про навчання та вихован­ня— педагогіку — він розглядав у тісному взаємозв'язку з таки­ми науками, як філософія, історія, психологія, анатомія і фізі­ологія людини та ін., а також з педагогічною практикою. Педагогічна наука може розвиватись тільки тоді, вказував Ушинський, коли вона збагачуватиметься передовим педагогіч­ним досвідом. Він вимагав єдності педагогічної теорії і практики, взаємного їх збагачення, оскільки в педагогічній справі немає нічого гір­шого, як відрив школи від життя, теорії від практики і прак­тики від теорії. Щоб правильно навчати і виховувати людей, треба знати історію людства та історію виховання (історію пе­дагогіки), всебічно знати їх самих, їх природу, задатки і психіку. Тільки при додержанні таких умов педагогіка буде наукою, а вихователі оволодіють мистецтвом виховання. «Якщо педаго­гіка,— писав Ушинський,— хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна насамперед знати її також у всіх відношеннях».

Велика заслуга Ушинського полягає в тому, що педагогіку він розглядав у тісному зв'язку з психологією, часто підводив психо­логічні основи у розв'язанні педагогічних проблем. Це мало осо­бливо велике значення, оскільки за тих часів панували ідеї мета­фізичної та емпіричної психології.

У розвитку педагогіки і психології велике значення мала праця Ушинського «Людина як предмет виховання», в якій до­кладно розглянуто багато важливих питань: розвиток почуттів, сприймання, пам'яті, уваги, уявлення, мислення, емоцій, мови тощо. Виступаючи проти представників буржуазної психології 1 педагогіки (Гербарта, Бенеке та ін.), які однобічно, абстрактно, з метафізичних позицій трактували психіку людини, він, навпаки, психічне життя людини, зокрема дитини, розглядав у русі, в зв'язку з розвитком суспільства.

Як педагог і психолог Ушинський великого значення надавав розвитку активності дітей у процесі навчання та виховання, вка­зував на методи і способи психічного їх розвитку, правильний режим життя, виховання волі та інтересів, набування трудових навичок, умінь і звичок, подолання труднощів тощо. Високо оцінюючи значення трудового народу в історії суспільства, він вважав, що й виховання підростаючого покоління повинно від­буватися в його інтересах з обов'язковим врахуванням специфіч­них особливостей кожного народу. Тільки з сукупності практики і теорії виховання в різних народів може створитись загально­людська педагогічна система виховання, як наука і мистецтво.

Ушинський зазначав, що всяка практична діяльність, спря­мована на задоволення духовних потреб людини, є великим ми­стецтвом, а педагогіка як наука є вищим мистецтвом, оскільки вона задовольняє найбільшу з потреб людини і людства в ці­лому — їх прагнення до вдосконалення.

Ідея народності виховання. Однією з найважливіших соці­альних і педагогічних проблем Ушинський вважав ідею народ­ності виховання, яку він трактував досить широко. Термін «на­родність» він розумів, як історію'того чи іншого народу, його історичний розвиток, географічні й природні умови, в яких живе народ, економічні, соціальні, культурні, національні та інші особливості народів. Спільною особливістю всіх народів Ушин­ський вважав виховання людей. У статті «Про народність у су­спільному вихованні» він дав високу оцінку всім народам Ро­сії, народність вважав основою виховання підростаючого поко­ління в дусі патріотизму, любові до батьківщини та свого народу.

Моральне виховання. Моральне виховання Ушинський роз­глядав як складову частину гармонійного розвитку людини, як важливий засіб патріотичного виховання та підготовки людини до життя. Для Росії XIX ст., зазначав він, питання морального виховання дітей і молоді Мали особливо велике значення, навіть більше за фізичне і розумове, оскільки в ньому було найбільше хиб і здійснювалося воно не в інтересах народу.

Моральне виховання людей треба починати з малих років і здійснювати постійно і систематично. Мета його — розвивати в дітей кращі риси і почуття: патріотизм і гуманізм, любов до праці і дисциплінованість, чесність і правдивість, почуття обо­в'язку і відповідальності, власної гідності і громадського обо­в'язку, скромність, твердість волі і характеру та ін. Найважливі­шим завданням морального виховання дітей і молоді, на його думку, має бути виховання у них палкої любові до батьківщини і народу.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тіль­ки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства вза­галі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування дома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного прилад­дя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них умін­ня долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не пере­втомлювались, діставали насолоду від фізичної праці.