Радіоімунний аналіз (ріа).

Всю функцію щитоподібної залози можна визначити за допомогою радіоімунного аналізу:

1. тиреоїдині гормони — загальний тироксин (зТ4), вільний тироксин (вТ4), трийодтиронін (Т3), тиреоглобулін (ТГ);

2. гіпофізарний гормон — тиреотропний гормон (ТТГ);

3. антитиреоїдні антитіла — до тиреоглобуліну (АтТГ), до мікросомальної фракції (АтМС);

4. транспортні протеїни — тироксинзв'язуючий глобулін (ТЗГ).

Техніка проведення радіоімунних досліджень тиреоїдних гормонів практично така ж, як і визначення гормонів інших залоз ендокринної системи і біологічно активних сполук. Для визначення рівня тиреоїдних гормонів застосовують тест-набори різних фірм.

Оцінка результатів РІА проводиться за рівнем визначених вищеперерахованих гормонів. Для діагностики раку та оцінки його лікування, виявлення рецидиву, метастазів у післяопераційний період і після радіойодтерапії застосовують комплексне радіоімунне дослідження пухлинних маркерів: ТГ, РЕА, феритину, р2-МГ.

Серед численних радіонуклідних методик in vitro найоб'єктивнішими для оцінки функціонального стану щитоподібної залози та індивідуального тиреоїдного статусу є визначення рівнів Т4, Т3 і ТТГ в сироватці крові, а також АтТГ і АтМС при автоімунному тиреоїдиті.

Рнд прищитоподібних залоз.

Показання до проведення сцинтиграфії: підозра на аденому чи гіперплазію прищитоподібної залози.

Методика дослідження. Основними радіонуклідними методами дослідження прищитоподібних залоз є радіонуклідна візуалізація (сцинтиграфія) і радіоімунний аналіз паратгормону.

Радіонуклідна візуалізація прищитоподібних залоз. Метод ґрунтується на одержанні зображення просторового розподілу двох тропних РФП: ²⁰¹Тl-хлориду, що накопичується в паренхімі прищитоподібних залоз і щитоподібної залози, і ^99мТс-пертехнату, котрий депонується тільки в щитоподібній залозі.

Сцинтиграфію проводять за допомогою гамма-камери.

Внутрішньовенно вводять два РФП: ^99мТс-пертехнатат активністю 37 МБк і ^20ІТ1-хлорид — 55—75МБк. Через 30 хв після введення ^99мТс-пертехнатату проводять сцинтиграфію і отримують зображення щитоподібної залози, а через 4—6 год після введення ²⁰¹Тl-хлориду на сцинтиграмі отримують сумарне зображення прищитоподібних і щитоподібної залоз.

Оцінка результатів. Комп’ютерною обробкою сцинтиграфічного зображення методом субтракції виділяється сумарна сцинтиграма прищитоподібних залоз та щитоподібної залози, одержана за допомогою ²⁰¹Тl-хлориду. На підсумковому знімку методом субтракції отримують сцинтиграму прищитоподібних залоз. Найчастіше виявляють аденоми прищитоподібних залоз у вигляді осередків підвищеного поглинання РФП, які внаслідок надлишкової продукції паратгормону (гіперпаратиреоз) можуть викликати розвиток гіперпаращитоподібної остеодистрофії – хвороба Реклінгаузена. При гіпотиреозі спостерігається низький рівень паратгормону, гіпокальціємія, гіперфосфатемія.

Рівень гормонів прищитоподібних залоз (паратгормону і кальцитоніну) визначають за допомогою стандартних тест-наборів „Amersham”, „Імунотех”, „Палатом” та ін.

Крім радіонуклідної візуалізації, інформацію про стан прищитоподібних залоз можна одержати з допомогою УЗД, МРТ, КТ, ОФЕКТ та ПЕТ.

РНД наднирників.

Показання: диференціальна діагностика хвороби Іценка-Кушінга та гормонально активної пухлини надниркових залоз (кортикостероми); діагностика первинного гіперальдостеронінізму; рецидив гіперкортицизму після адреналектомії, виявлення залишкової функціональної наднирникової паренхіми та ектопічної тканини надниркових залоз.

Методики дослідження:

Візуалізація наднирників здійснюється сцинтиграфією (після блокади щитоподібної залози розчином Люголя протягом 10 діб). Хворому вводять в/в І¹³¹ 19-йодхолестеролу активністю 37 МБк і виконують сцинтиграфію протягом 4 – 8 діб.

Аналізуючи результати дослідження необхідно враховувати положення і розміри органу, інтенсивність накопичення РФП і розподіл його у функціонуючій тканині обох наднирників. Можливі варіанти змін зображення наднирників: розміри не змінені, середня інтенсивність накопичення РФП; двобічне збільшення зображення наднирників, підвищене включення РФП; збільшення одного з наднирників з підвищеною інтенсивністю включення РФП. За допомогою І¹³¹ 19-йодхолестеролу можна диференціювати пухлину кори наднирників від гіперплазії. Сцинтиграми наднирників (супрареносцинтиграми) див. мал..3.17.

Мал..3.17. Супрареносцинтиграми з ¹³¹І – 19-холестеролом.

а) норма; б) гіперплазія лівого наднирника; в) пухлина лівої наднирника.