6. Вигоди для корпорації

Наслідки випуску облігацій з варантами:

1. крім грошей, які корпорація отримає від початкового випуску облігацій, вона одержить ще й за акції, за які будуть платити інвестори при реалізації права своїх варантів;

2. корпорація виграє на продажі облігацій з більш низькою вартістю капіталу, ніж при прямому продажу облігацій;

3. дохід на акцію зменшиться не набагато, коли реалізується право варанту на ринку, тому що збільшується кількість акцій;

4. у балансі корпорації сума номіналу акцій і акціонерний капітал від продажу акцій понад номінал зросте;

5. при реалізації права варантів заборгованість залишається на балансі корпорації (це важливо).

Питання для самоконтролю та самопідготовки

1. Що таке «опціон»?

2. Опишіть як працюють опціони продавця і покупця.

3. Які фактори враховують найпоширеніші моделі оцінювання акційних опціонів?

4. Дайте визначення варанта.

5. Які форми варантів найвідоміші у практичній фінансовій діяльності?

6. Як визначається ціна варанта?

7. Дайте характеристику основним відмінностям між варантами і конвертованими облігаціями.

Література:

- Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – К., 2003. – С.282-284.

- Матюшенко І.Ю. Основи фінансового менеджменту. С.184-197.

Тема 14. Фінансові інвестиції корпорацій

1. Сутність і класифікація інвестицій корпорації.

2. Оцінка доцільності фінансових інвестицій, методи оцінки.

3. Формування портфеля цінних паперів та управління ним.

4. Моделі оптимізації портфеля.

1. Сутність і класифікація інвестицій корпорації.

Загалом інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Фінансові інвестиції можуть бути довгострокові і короткострокові.

Основні цілі здійснення фінансових інвестицій:

- одержання прибутку;

- поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т.ч. з метою його ліквідації;

- створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдінгів);

- поліпшення фінансово-господарських зв’язків з постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих) та споживачами готової продукції;

- диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегменту ринку;

- збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

2. Оцінка доцільності фінансових інвестицій, методи оцінки.

При прийнятті інвестиційних рішень порівнюються очікувані доходи від вкладання коштів у даний об’єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування.

Розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій:

- статистичний аналіз: усі показники, які характеризують об’єкт інвестування, розглядаються в короткостроковому періоді; при розрахунках використовуються величини, зафіксовані в певний проміжок часу (факт зміни вартості грошей у часі не враховується);

- динамічний аналіз: показники аналізуються в динаміці, з урахуванням зміни вартості грошей у часі за ряд періодів.

Методи оцінки фінансових інвестицій.

Метод дисконтування Cash-flow, або метод розрахунку внутрішньої (потенційної) вартості інвестицій.

Доцільність фінансових інвестицій визначається шляхом приведення до теперішньої вартості очікуваних чистих грошових потоків від здійснення інвестицій та зіставлення сумарної величини цих потоків із собівартістю інвестицій (грошових виплат на придбання інвестиції). Вартість інвестиції визначається за таким алгоритмом:

CF1 CF2 CF3 CFn

Cо = ──── + ──── + ───── + … + ───── - Eo , (14.1)

1 + r (1 + r) ² (1 + r) ³ (1 + r) ⁿ

де Со – вартість інвестицій; CF – чистий грошовий потік (Cash-flow) від здійснення інвестицій; Eo – собівартість інвестицій; r – коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування (r = р/100%; р – ставка дисконтування (ставка дохідності за найкращою (або середньою) з альтернативних можливостей вкладення коштів на ринку; складається з двох компонентів: фіксованої ставки за безризиковими вкладеннями та середньоринкової премії за ризик); n – період, протягом якого кошти вкладаються у фінансові інвестиції (кількість інтервалів, за які нараховуються доходи).

Керуючись критерієм прибутковості, рішення щодо інвестиційних вкладень може бути прийняте, якщо вартість інвестиції є не менше нуля (Со > 0). Тоді рентабельність інвестицій дорівнюватиме або перевищуватиме ставку рентабельності за альтернативними вкладеннями на ринку. При наявності багатьох альтернативних вкладень перевага надається тому фінансовому інструменту, вартість якого є найвищою.

Метод ефективної ставки відсотку застосовується для оцінки фінансових вкладень з фіксованою ставкою дохідності (облігації, привілейовані акції, депозитні сертифікати тощо). При цьому може використовуватись як статистичний, так і динамічний підхід.

За статистичного підходу вигідність інвестицій визначається на основі порівняння ефективної ставки відсотку за кількома альтернативними об’єктами інвестування. Перевага віддається тим інвестиціям, які характеризуються вищою рентабельністю.

Якщо погашення інвестицій здійснюється в кінці періоду і вони придбані з дисконтом, тобто, за ціною, нижчою, ніж ціна погашення, доцільно використати такий алгоритм розрахунку ефективної ставки відсотку (Re):

i - d/n

Re = ──── х 100%, (14.2)

Ke

де d – дисконт, виражений у відсотках (Кн –Ке); і – фіксована відсоткова ставка; Ке – курс емісії (собівартість інвестицій), %; Кн – курс погашення інвестицій, %.

У разі, якщо інвестиції придбані з премією, тобто, за ціною, вищою, ніж ціна їх погашення, то формула набуде такого вигляду:

i + g/n

Re = ──── х 100%, (14.3)

Ke

де g – премія, з якою придбані інвестиції (Ке –Кн).

Недоліком використання цього методу оцінки є те, що він не враховує чинник зміни вартості грошових потоків у часі.

Метод визначення внутрішньої норми прибутковості, IRR при оцінці інвестицій передбачає розрахунок відносного показника – ставки дохідності, за якої вартість інвестицій дорівнює нулю (теперішня вартість усіх грошових видатків на здійснення інвестицій дорівнює теперішній вартості всіх грошових надходжень від цієї інвестиції). Ця ставка відповідає мінімальній ставці рентабельності, за якої пріоритет може надаватися альтернативним вкладенням на ринку.

Згідно цього методу перевага повинна віддаватися тому об’єкту інвестицій, внутрішня норма прибутковості за яким є більшою, ніж середня ставка дохідності за альтернативними вкладеннями на ринку капіталів.

Для розрахунку внутрішньої норми прибутковості у формулу 14.1 замість Со підставимо нуль, а замість r – коефіцієнт, який характеризує внутрішню ставку доходності (re), оскільки саме за нульової внутрішньої вартості інвестицій їх норма дохідності дорівнює середній ставці дохідності за альтернативними вкладеннями. Методом передбачено, що шукану відсоткову ставку можна розрахувати на основі зіставлення вартості інвестицій за двох пробних варіантів ставок дисконтування (re1, re2), які підбираються таким чином, що в інтервалі між re1 та re2 вартість інвестиції змінює своє значення з «+» на «-», і навпаки. Отримаємо алгоритм, який рекомендується використовувати для розрахунку внутрішньої норми прибутковості.

re2 - re1

re = re1 – Cо1 х ───── , (14.4)

Cо2 - Cо1

де Cо1; Cо2 – внутрішня вартість інвестицій за різних варіантів ставки дисконтування.

Якщо re > r, то інвестиції в аналізований об’єкт вигідні.

У практиці фінансового менеджменту в країнах з розвиненими ринковими інституціями даний метод оцінки інвестицій на сьогоднішній день є найуживанішим.

Ризик зміни відсоткових ставок і дюрація

Найважливішим інструментом оцінки ризику зміни відсоткових ставок та його нейтралізації є розрахунок показника дюрації. Дюрація характеризує середньозважений період, протягом якого інвестор може амортизувати собівартість інвестиції, тобто отримати початкову суму фінансових вкладень.

Чим ближче цей показник до планового періоду вкладання коштів, тим меншим є ризик зміни відсоткових ставок.

3.Формування портфеля цінних паперів та управління ним.

Корпорація в своїй діяльності може залучати грошові ресурси не лише за рахунок випуску власних цінних паперів, а й вкладенням коштів в інші цінні папери, намагаючись отримати від цього додаткових прибуток. В результаті у корпорації створюється так званий портфель цінних паперів. Він може нараховувати не один десяток різних цінних паперів, тому виникає необхідність управління портфелем цінних паперів.

Заходи щодо управління портфелем цінних паперів:

• планування складу портфеля;

• аналіз складу портфеля;

• регулювання складу портфеля;

• підтримка його ліквідності;

• отримання доходу.

В наших умовах підприємство при формуванні портфеля цінних паперів має на меті наступне:

1. Зберегти капітал за допомогою цінних паперів зі зростаючою курсовою вартістю.

2. Придбати цінні папери, які можуть замінити готівку: векселі, ощадні сертифікати, облігації.

3. Розширення сфер впливу через вкладення коштів у цінні папери фінансово-промислових груп, кредитні установи, інвестиційні фонди (вплив на емітента здійснюється при значній частці цінних паперів).

4. Спекулятивна гра на курсових різницях цінних паперів.

Існують два способи управління портфелем цінних паперів: активний і пасивний.

Прихильники активного управління притримуються точки зору, що наявність портфеля цінних паперів – явище динамічне, тимчасове, тому оперативно відслідковуються і купуються високодохідні цінні папери. Такі управляючі легко розстаються з низькоприбутковими та ненадійними цінними паперами.

Пасивне управління націлене на створення довгострокового портфеля цінних паперів з визначеним рівнем ризику та визначеним прибутком.

Для визначення найбільш ефективного набору цінних паперів здійснюється моніторинг. При цьому існує цілий ряд показників, які дозволяють здійснити аналіз емітента (рентабельність, обсяг продаж, ціни на акції, рівень дивіденду цінних паперів).

Загальний розрахунок прибутковості портфеля цінних паперів.

Р_п = d₁p₁ + d₂p₂ +...+d_np_n,

де d - доля цінних паперів, р – дохідність по цінних паперах.

Формування портфеля цінних паперів пов’язане з ризиком. Розрізняють специфічний та системний ризик.

Системний ризик випливає зі стану економіки та ринку, і визначається рівнем інфляції, змінами оподаткування, політичними обставинами, тобто цей ризик майже непередбачуваний. Разом з тим, в розвинених країнах розраховують системний ризик за допомогою  - коефіцієнта. Існують спеціальні організації, які розраховують  - коефіцієнт, встановлюючи рейтинг цінних паперів. _{коефіцієнт} = доходність даного цінного паперу / доходність ринку цінних паперів.

Якщо коефіцієнт дорівнює 1, цінні папери мають середній ступінь ризику, більше одиниці - ризикові, менше одиниці – з пониженим ризиком.