2. Основні типи дивідендної політики.

Головною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками та майбутнім її зростанням, яке максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечить його стратегічний розвиток.

Отже, дивідендна політика – це складова частина загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається та капіталізується з метою максимізації ринкової вартості корпорації.

Існує три принципові підходи до формування дивідендної політики – «консервативний», «помірний» та «агресивний».

Початковим етапом формування дивідендної політики є вивчення і оцінка факторів, які визначають цю політику.

1. Фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства. До числа основних факторів цієї групи належать:

а) стадія життєвого циклу корпорації (на ранніх стадіях життєвого циклу корпорація вимушена більше коштів інвестувати на розвиток, обмежуючи виплату дивідендів);

б) необхідність розширення акціонерною компанією власних інвестиційних програм (в період активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на розширене відтворення основних засобів та нематеріальних активів, потреба в капіталізації прибутку зростає);

в) ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності (окремі підготовлені проекти вимагають прискореної реалізації з метою забезпечення ефективної експлуатації, що вимагає концентрації власних фінансових ресурсів в ці періоди).

2. Фактори, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел:

а) достатність резервів власного капіталу, сформованих в попередніх періодах;

б) вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

в) вартість залучення додаткового позичкового капіталу;

г) доступність кредитів на фінансовому ринку;

д) рівень кредитоспроможності корпорації, який визначається її поточним фінансовим станом.

3. Фактори, пов’язані з об’єктивними обмеженнями:

а) рівень оподаткування дивідендів;

б) рівень оподаткування майна підприємства;

в) досягнутий ефект фінансового левериджу, обумовлений співвідношенням використовуваного власного і позичкового капіталу, яке склалося;

г) фактичний розмір отриманого прибутку і коефіцієнту рентабельності власного капіталу.

4. Інші фактори:

а) кон’юнктурний цикл товарного ринку;

б) рівень дивідендних виплат корпорації-конкурента;

в) терміновість платежів по раніше отриманих кредитах;

г) можливість втрати контролю над управлінням компанією.

Оцінка даних факторів дозволяє визначити вибір того чи іншого типу дивідендної політики на найближчий перспективний період.

Механізм розподілу прибутку корпорації у відповідності з обраним типом дивідендної політики передбачає таку послідовність дій:

І – від суми чистого прибутку віднімаються обов’язкові відрахування в резервний та інші обов’язкові фонди спеціального призначення, які формуються за рахунок прибутку.

ІІ – частина прибутку, що залишилась, розподіляється на частини, одна з яких капіталізується, а інша – споживається.

ІІІ – сформований за рахунок прибутку фонд споживання розподіляється на фонд дивідендних виплат та фонд споживання персоналу корпорації.

Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію здійснюється за формулою:

ФДВ - ВП

РДВпа = ───────── ,

Кпа

де РДВпа – рівень дивідендних виплат на одну акцію,

ФДВ – фонд дивідендних виплат, сформований у відповідності з обраним типом дивідендної політики;

ВП – фонд виплати дивідендів власникам привілейованих акцій;

Кпа – кількість простих акцій, емітованих корпорацією.

Основними формами виплати дивідендів є:

• виплата грошима (чеками),

• виплата акціями,

• автоматичне реінвестування (акціонеру надається право вибору: отримати дивіденди грошима, або реінвестувати їх у додаткові акції),

• викуп акцій компанією (На суму дивідендного фонду корпорація скуповує на фондовому ринку частину акцій, що вільно обертаються. Це дозволяє автоматично збільшити розмір прибутку на одну акцію, яка залишилась, і підвищити коефіцієнт дивідендних виплат в майбутньому періоді. Така форма використання дивідендів потребує згоди акціонерів.).

Для оцінки ефективності дивідендної політики використовують такі показники:

а) коефіцієнт дивідендних виплат –

ФДВ Да

Кдв = ───── або Кдв = ──── ,

ЧП ЧПа

де Кдв – коефіцієнт дивідендних виплат;

ФДВ – фонд дивідендних виплат;

ЧП – сума чистого прибутку корпорації;

Да – сума дивідендів, що виплачується на одну акцію;

ЧПа – сума чистого прибутку, яка доводиться на одну акцію.

б) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу по акції:

РЦа

Кц/д = ─── ,

Да

де Кц/д – коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції;

РЦа – ринкова вартість однієї акції;

Да – сума дивідендів, виплачених на одну акцію.

Питання для самоконтролю та самопідготовки

1. Перелічіть основні етапи управління емісією акцій.

2. Що включає аналіз кон’юнктури фондового ринку?

3. Які основні цілі переслідує корпорація при здійсненні додаткової емісії?

4. Яким чином визначається номінал, види і кількість емісійних акцій?

5. По яких параметрах здійснюється оцінка вартості залучуваного акціонерного капіталу?

6. В чому полягає головна мета розробки дивідендної політики?

7. Дайте визначення дивідендної політики та схарактеризуйте принципові підходи до формування дивідендної політики.

8. Які фактори визначають дивідендну політику?

9. Визначте послідовність дій корпорації при розподілі прибутку у відповідності з обраним типом дивідендної політики.

10. За якою моделлю здійснюється визначення рівня дивідендних виплат?

11. Які основні форми виплати дивідендів?

12. Які показники використовуються для оцінки ефективності дивідендної політики?