Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра фінансів та банківської справи

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Фінанси корпорацій»

для студентів спеціальності 7.050104 «Фінанси»

заочної форми навчання

та слухачів центру післядипломної освіти

Укладач: Л.О. Птащенко, к.е.н.

Полтава 2006

Лекція 1.

Фінанси та корпоративний сектор економіки. Загальні поняття

1. Фінансова система. Елементи фінансової системи.

2. Корпоративні утворення та їх роль в національній економіці. Поняття, види господарських товариств. Значення акціонерної форми господарювання та переваги при залученні зовнішніх фінансових ресурсів.

3. Переваги та недоліки корпоративної форми організації підприємництва.

4. Зарубіжний досвід розвитку фінансових відносин в корпораціях.

5. Проблеми формування фінансів корпорацій в Україні.

1. Фінансова система. Елементи фінансової системи.

Термін “фінанси” походить від латинського “financia”, що означає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси – це грошові кошти, грошові обороти. Фінанси виникли в період становлення державності.

В умовах розвитку ринкової економіки термін “фінанси” став використовуватись в значенні “грошові доходи”, “грошові платежі”, грошовий обіг”. Поряд з державними фінансами розвиваються фінанси недержавних підприємств, банківських установ, формуються фінанси громадян.

Отже, фінанси – це діяльність суб’єктів, пов’язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб’єктів фінансових відносин належать державні органи управління, підприємства і установи, громадяни, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації. Цілі, які ставлять перед собою ті чи інші суб’єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб’єктами та інших факторів.

Предметом фінансів є діяльність суб’єктів, що пов’язана з проведенням мобілізації, розподілу і використанням фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих параметрів передбачає проведення операцій та використання визначених важелів.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку: забезпечують залучення суб’єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і НП, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю.

Фінансові ресурси як об’єкти фінансових відносин – це сукупність фондів, які приймають участь в забезпеченні діяльності суб’єктів і здійснюють обіг в грошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи інших суб’єктів і використовуються для вирішення поставлених задач.

Обіг фінансових ресурсів відображається в змінах фінансових активів та зобов’язань. Фінансові активи – це активи, які використовуються суб’єктами в процесі проведення фінансових операцій. Згідно Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг” до фінансових активів відносяться кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують права власності чи відносин позики. До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземній валютах, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення та ін.

Фінанси посідають важливе місце в структурі корпорацій. Виходячи із сукупності операцій, які здійснюються в корпораціях, стає можливим використати підхід Анрі Файоля, який виокремлює шість груп таких операцій. Фінансові операції поставлені на третє місце після технічних та комерційних операцій і перед страховими, обліковими та адміністративними операціями. Відіграючи роль основного елементу формування і використання фінансових ресурсів, фінанси корпорації охоплюють практично весь спектр відносин у корпорації.

2. Корпоративні утворення та їх роль в національній економіці. Поняття, види господарських товариств. Значення акціонерної форми господарювання та переваги при залученні зовнішніх фінансових ресурсів.

Корпоративні утворення створюються на основі договору між юридичними і фізичними особами шляхом об¢єднання їх майна і підприємницької діяльності в цілях отримання прибутку.

Корпорація – засноване на пайовій участі в капіталі об’єднання, юридичні права якого відособлені від прав і зобов’язань цього учасника. Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці ХІХ століття і була зумовлена якісними зрушеннями в продуктивних силах суспільства. Вона стала саме тією формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого, обмежила рівень ризику, що надзвичайно зріс у зв’язку з масштабними фінансовими вкладеннями.

У сучасній ринковій економіці саме корпорації відіграють ключову роль. Маючи скромну частку в структурі організаційних форм (20-25%), корпорації дають 80-90% господарських оборотів.

Існують різні типи корпоративних об’єднань. Найпоширеніша з них – акціонерне товариство, що мобілізує капітал шляхом випуску цінних паперів: акцій та облігацій. Держателі акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним, у той час як держателі облігацій, які одержують фіксований прибуток, виступають лише в ролі кредиторів і не беруть участі в управлінні.

Законом України “Про господарські товариства” передбачено такі основні види господарських товариств:

- акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій;

- товариство з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів;

- товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника;

- повне товариство – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

- командитне товариство – товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

Інші типи корпоративних об’єднань:

- S-корпорації, що являють собою поєднання якостей корпорації і партнерства. Як і в акціонерному товаристві, держателі акцій S-корпорації, кількість яких законодавчо обмежується, несуть обмежену відповідальність, уникаючи в той же час подвійного оподаткування;

- холдінги – держателі акцій інших корпорацій, виступають своєрідною формою регулювання всього корпоративного співтовариства;

- професійні корпорації – своєрідна форма акціонерного товариства закритого типу.

Світовий досвід переконливо демонструє переваги використання акціонерних товариств, які є основною правовою та організаційною формою корпоративних утворень у системі світового господарства, і внаслідок застосування та розвитку яких розвинуті країни зберігають високу продуктивність та ефективність суспільного виробництва, високий життєвий рівень населення та стабільність політичної системи.

АТ – створена кількома особами (або однією особою) господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (Господарський кодекс України).

Ми визначаємо, що акціонерне товариство – це створений з метою здійснення прибуткової діяльності, яка не суперечить чинному законодавству, кількома особами (або однією особою) суб’єкт господарювання, статутний фонд якого поділений на акції рівного номіналу, і який несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а власники акцій несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

За даними звітів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України було зареєстровано у 2003 р. як юридичні особи 34925 акціонерних товариств, з них 12039 – відкриті акціонерні товариства та 22886 – закриті.

Акціонерні відносини мають ряд переваг, зокрема:

• перспективи збільшення стартових інвестицій,

• наявність права власності,

• можливість одержання дивідендів від інвестування,

• ліквідність акцій, тобто можливість власника продати їх через фондову біржу або товариству через торговця цінними паперами,

• можливість управління підприємством через корпоративне володіння акціями,

• зацікавленість як дрібних, так і корпоративних власників в результатах діяльності товариства.

В порівнянні з іншими формами підприємництва акціонерна форма власності та господарювання є найбільш відкритою, піддається державному регулюванню та контролю, що дуже важливо, особливо стосовно підприємств природних монополій, об’єднань, корпорацій, інших утворень монопольного типу.

В Україні акціонування може стати важливим фактором оновлення основних фондів підприємств та цілих галузей народногосподарського комплексу, вдосконаленням управління та виробництва. Крім того, універсальність його застосування являється однією з переваг, так як можливе у будь-якій сфері економіки. Тим більше, що зменшується інвестування в основний капітал з боку держави. Про це свідчить щорічне зниження питомої державних інвестицій в загальному обсязі інвестування.

Очікувати збільшення залучення іноземного капіталу також не доводиться, оскільки щорічно до 70% іноземних інвестицій використовуються в індустріально розвинених країнах. Крім того, іноземного інвестора стримує недосконалість законодавства та політична нестабільність в Україні.

3. Проблеми формування корпорацій.

Деякі підприємства після приватизації знаходяться в такому тяжкому стані, що не можуть ні провести реформування за рахунок своїх прибутків, ні залучити зовнішніх інвесторів. Перед ними виникають такі можливості:

1. Власники всередині підприємства досягнуть важкої, але необхідної в гострій ситуації угоди про термінову і радикальну реструктуризацію підприємства власними силами. Реструктуризація приведе до того, що підприємство обере із своєї продукції найперспективніші та рентабельніші вироби і зосередиться на їх виробництві. Адміністрація прийме рішення щодо продажу всіх непотрібних основних фондів і скорочення чисельності працівників до рівня, необхідного для випуску тільки цих виробів.

2. Підприємство буде доведене кредиторами до подачі ним заяви про порушення справи про банкрутство і стане добиватися реструктуризації своїх активів таким чином, щоб мати можливість продовжувати роботу.

3. Адміністрація та працівники відкладатимуть прийняття правильного рішення до тих пір, поки єдиним варіантом не залишиться банкрутство і повна ліквідація справи.

4. Вирішення питання щодо приєднання до більш успішно працюючої компанії, злиття, складання угод з іншими суб’єктами господарювання по утворенню кластерів тощо. Зрозуміло, що на такі дії необхідно погодження антимонопольних органів та бажання мажоритарних власників.

Практично кожне підприємство після приватизації вже опинилося або опиниться в одній з описаних вище ситуацій. Знаючи, до чого проблема власності трудових колективів може привести в масштабах всієї України, можна уявити собі, що в багатьох середніх та великих підприємствах на фондових ринках країни цей вид власності буде займати дуже незначне місце. Ймовірно, що на багатьох підприємствах за нею збережеться від 5 до 30%.