Тема 3. Характеристика міжбюджетних відносин в Україні та напрями їх вдосконалення

1. Сутність та характеристика основних концепцій внутрішніх міжбюджетних відносин.

2.Механізм та інструменти міжбюджетних відносин в Україні.

3.Напрями вдосконалення міжбюджетних відносин.

1. Сутність та характеристика основних концепцій внутрішніх міжбюджетних відносин.

В ієрархічній структурі державної влади в Україні виділяють її центральний і місцеві рівні. При цьому місцева влада має наступні рівні управління: область - район – село. Відповідним чином сформована і бюджетна система, яка включає у свій склад центральний (державний) і систему місцевих бюджетів. Призначенням бюджетів є фінансове забезпечення виконання органами державної влади закріплених за ними функцій загального управління. Чітке визначене законами розмежування функцій загального управління між окремими ланками державної влади є попередньою, обов’язковою умовою для формування державного бюджету та системи місцевих бюджетів і визначення схеми та процедур між бюджетних взаємовідносин.

На сьогодні такого чіткого розмежування функцій між окремими ланками державної влади ще не проведено. Значна частина функцій державного управління в тій чи іншій мірі дублюється в різних за рівнями органах державної влади. Відповідно дублюються і статті витрат в бюджетах різних органів державної влади. Насамперед, соціальний захист населення одночасно фінансується з державного бюджету України, з обласних бюджетів, з міських бюджетів, міст республіканського і обласного підпорядкування, з районних бюджетів та бюджетів та бюджетів сіл і селищ. За подібним принципом фінансуються шляхове господарство, соціально-культурн6а сфера, освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, молодіжні програми. У 1994 році навіть оборона країни фінансувалася з усіх рівнів бюджетів, крім сільських і селищних.

Така багатоканальна схема фінансування бюджетних галузей є неефективною. При такій системі важко налагодити контроль за цільовим використанням бюджетних коштів. Важко також визначити і забезпечити дотримання міжнародних стандартів щодо рівня фінансування тих чи інших бюджетних потреб. Наприклад, визначити і реалізувати нормативи мінімальної бюджетно забезпеченості потреб охорони здоров’я, освіти, розвитку науки, комунального господарства та інше.

У зв’язку з цим бюджетні витрати на душу населення по окремих регіонах України коливаються в широкому діапазоні величини – від 300 грн. до 600 грн. на 1 чоловіка.

Новий зміст міжбюджетних відносин в Україні розпочався у зв’язку з розвитком місцевого самоврядування, яке розширило межі збагатило зміст поняття „суспільна влада”, сформувало таке поняття як „публічна влада”. Під публічною владою розуміють об’єднання власне територіальних громад та органів місцевого самоврядування. Поділ публічної влади на вертикалі реалізується в поділі функцій та завдань, які забезпечують державна влада та місцеве самоврядування. З поділом функцій та завдань між державою та місцевим самоврядуванням пов’язане поняття внутрішні міжурядові фінансові відносини або міжбюджетні відносини.

Міжбюджетні відносини – це фінансові відносини, що складаються між різними рівнями публічної влади по вертикалі. Міжбюджетні фінансові відносини виникають у процесі спільної, партнерської діяльності різних рівнів влади, у процесі виконання покладених на них Конституцією та законами функцій загального управління.

У статті 81 Бюджетного кодексу України зазначено, що міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовим ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Поняття міжбюджетні відносини не може розглядатися абстрактно. Його треба розглядати у контексті певних історичних умов, у зв’язку із соціально-економічною системою держави, з її політичною системою, з державним та адміністративно-територіальним устроєм країни. Міжбюджетні відносини – головний елемент відносин між органами державної влади та органами місцевого самоврядування в унітарних державах.

Основою міжбюджетних відносин є розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, проведене відповідно до розподілу повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування.

Схеми міжбюджетних відносин залежать від устрою держави – унітарного чи федеративного. В унітарних державах використовується дворівнева система міжбюджетних відносин: між центральним урядом з одного боку та регіональними органами державної влади і органами місцевого самоврядування з іншого боку.

У федеративних державах реалізується трирівнева схема державного управління: центральний уряд, уряд об’єкта федерації (штат, земля) і виконавчі органи місцевого самоврядування.

Сучасна практика організації внутрішніх мім бюджетних фінансових відносин базується на концепціях бюджетного унітаризму і бюджетного федералізму. Після прийняття в Європейській хартії про місцеве самоврядування в Західній Європі останнім часом набуває поширення концепція субсидіарності.

Бюджетний федералізм – це форма організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин, що базується на чіткому розмежуванні видатків різних рівнів влади і наділенні цих рівні влади фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну доходну базу. Крім того, організація внутрішніх міжурядових фінансових відносин базується на договірно-правових нормах. Кожна федеративна країна має індивідуальну, властиву для неї модель бюджетного федералізму, що сформувалася у певних історичних і політичних умовах. На сьогодні можна виділити дві основні моделі бюджетного федералізму: децентралізовану і кооперативну.

Децентралізована модель бюджетного федералізму характеризується значною фінансовою автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв’язків між різними рівнями влади. Для цієї моделі характерним є те, що центральна влада мало займається проблемами фінансового вирівнювання. При такій моделі місцева влада покладається в основному на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму використовується в США.

Кооперативні моделі бюджетного федералізму характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою центральної влади в питаннях подолання фінансових дисбалансів на різних рівнях управління. При таких моделях бюджетного федералізму центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг в межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для таких європейських країн як Австрія, Швеція.

Бюджетний унітаризм – це така форма внутрішніх між бюджетних відносин , основні принципи яких визначаються центральною владою. Місцевій та регіональній владі при цьому відводиться пасивна роль. В рамках бюджетного унітаризму центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг по всій території країни, вирівнює фінансові дисбаланси регіонів. В останні роки в багатьох унітарних країнах у сфері внутрішніх фінансових відносин почали застосовувати окремі принципи бюджетного федералізму. Це стосується розмежування між різними рівнями влади видатків та компетенції щодо їх здійснення. Розширюється фінансова автономія регіональної та місцевої влади.

Таким чином, економічна і фінансова децентралізація нині характерна для більшості унітарних країн. Це призводить до формування нового змішаного типу внутрішніх фінансових відносин, що поєднують у собі принципи як бюджетного унітаризму, так і бюджетного федералізму.

Субсидіарність – принцип побудови міжурядових фінансових взаємовідносин. Це відповідність завдань та функцій, що покладаються на той чи інший рівень влади об’єктивним можливостям найбільш ефективного забезпечення їх. Як концепція міжбюджетних відносин проявляється в реалізації наступних принципів:

1.Термін означає допомогу. Принцип субсидіарності означає обов’язок вищої державної влади надавати фінансову допомогу органам влади місцевого рівня. причому така допомога має сприяти фінансовій автономії місцевої влади та розширенню її повноважень, а не підпорядкуванню місцевої влади центральній.

2.Принцип передбачає втручання влади вищого рівня у фінансові справи влади нижчого рівня в тому випадку, коли влада нижчого рівня продемонструвала свою нездатність вирішувати задачі загального управління чи при неефективному нецільовому використанні фінансових ресурсів, наданих у вигляді субсидій.

3.Принцип розподілу повноважень між різними рівнями влади в усіх сферах діяльності і, зокрема, у фінансовій сфері мають бути розподілені між різними ланками влади. При цьому центральна влада не може вилучати у місцевої влади ці повноваження і привласнювати їх собі.

4.Принцип співробітництва (партнерства) різних рівнів влади. В умовах, коли кожен рівень влади має власні повноваження у фінансовій сфері, фінансові відносини між різними рівнями влади повинні будуватися лише на засадах співробітництва і партнерства.

5.Принцип делегованого управління. Згідно з цим принципом центральна влада може делегувати частину своїх повноважень місцевій владі. У свою чергу, місцева влада може делегувати окремі свої повноваження органам влади вищого рівня на основі угоди. Таке взаємне делегування повноважень у фінансовій сфері робить фінансові взаємовідносини різних рівнів влади досить гнучкими, але водночас і складними.