3. Інструментальне господарство

Інструментальне господарство – су­купність відділів та цехів, що займаються проектуванням, придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням технічного оснащення підприємства а також його обліком, зберіганням та видачею в цехи і на робочі місця.

Необхідність створення інструментального господарства зумовлена цілим рядом причин:

1) величезна номенклатура оснащень, пристроїв та інструментів;

2) високі вимоги до точності інструментальних пристроїв;

3) великі витрати інструментів у виробництві;

4) нестабільність інструменту в умовах НТП;

5) висока кваліфікація працівників інструментального цеху тощо.

Задачі інструментального господарства:

• безперебійне постачання інструментами всіх підрозділів;

• контроль за правильною експлуатацією інструментів, зменшення їх витрачання;

• зменшення витрат на виготовлення та ремонт;

• підтримка мінімально необхідних запасів на складі.

Структура інструментального господарства

Директор

Заступник по виробництву

Головний інженер

Заступник по закупкам та забезпеченню

4. Енергетичне господарство

У енергетичному господарстві підприємств використо­вуються всі види енергоресурсів, які характерні для енерге­тичного балансу економіки в цілому.

Різні види енергії використовуються на підприємствах як рушійна сила в технологічних процесах, для опалення, освітлення, вентиляції, господарсько-побутових потреб то­що.

Першочерговим завданням енергогосподарства є вибір такого енергоносія, який би найбільше відповідав технології виробництва даного підприємства, тобто забезпечував би найбільший ККД свого використання та найбільш економне виробництво продукції. Його потрібно визначати в момент за­снування чи реорганізації підприємства шляхом порівняльно­го аналізу частках витрат (норм витрат) технологічного пали­ва та енергії.

Суттєвими завданнями енергозабезпечення є:

• безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії при найбільш раціональних нормах її витрат;

• запровадження новітньої енергетичної техніки та макси­мальне використання потужностей енергоустановок;

• зростання енергоозброєності праці, підвищення на цій основі її продуктивності та зниження собівартості енер­гетичної продукції;

• організація техоглядів та забезпечення дотримання пра­вил експлуатації, ремонту і обслуговування енергетично­го обладнання на технологічних дільницях;

• спостереження, аналіз та контроль факторів, що вплива­ють на відхилення реальних (фактичних) витрат енергії від запланованих.

В системі енергогосподарства виділяють п'ять його складових частин:

1) енергосиловий цех (електростанції, підстанції тощо);

2) тепловий цех (котельні, тепломережі тощо);

3) газовий цех (газогенераторні мережі, кисневі станції тощо);

4) зв'язок (автоматичні телефонні станції, сигналізація тощо);

5) енергоремонтний цех, що виконує ремонт енергетично­го обладнання.

Виробнича структура енергогосподарства підприємства значною мірою визначає його організаційно-управлінську структуру.

Керівництво енергетичним господарством на великих підприємствах здійснює управління головного енергетика, на середніх — відділ головного енергетика, на малих — енергомеханічний відділ, очолюваний головним механіком. До складу управління (відділу) головного енергетика входять різні бюро (групи): енергокористування, енергообладнання, аналізу та планового ремонту, нормування, електрична та теплова лабо­раторії тощо.

Головний енергетик здійснює безпосереднє аміністративно-технічне керівництво відділом головного енергетика і енергоцехами, технічне і методичне керівництво службами цехових енер­гетиків, нагляд за експлуатацією обладнання та використанням енергоресурсів. Заступники головного енергетика здійснюють безпосереднє технічне та оперативне керівництво відповідними енергоцехами та персоналом енергослужб виробничих цехів.