Озимандіас

З країв далеких путник повертає

І каже: «Велет кам’яний стоїть

В пустині; ніг вже ані рук немає,

І збоку голова в піску лежить.

Так на лиці гордúй безмірно вид,

Залізна воля і погорда злая,

Що топче скутий невільнúцький світ, –

Усе те в рисах кам’яних триває.

А всподі напис вкований в граніт:

«Я Озимандіас, цар всіх царів, –

Глядіть, раби, на мене і тремтіть!»

Нічого більш. Мертвá, суха, німая

Пустиня грає хвилями пісків

І звільна, стиха камінь заливає».

Переклад: І. Франко.

Озимандія

Стрів подорожнього я з дальньої країни.

Казав він: двоє ніг без тулуба стирчать,

Камінні, й побіч них, в піску, – лице камінне.

У стертих рисах ще лишилася печать

Жорстокості, страшна зневага й лють зухвала.

Як добре відтворить зумів те все різьбар

У брилі, що його в віках перетривала.

І серце, де палав цих пристрастей пожар.

Помітні ще й слова пихаті та недобрі:

«Я – Озимандія, я над царями цар.

Дивуйтеся мені, могутні і хоробрі,

Жахайтесь і тремтіть: оце мої діла!»

Навколо порожньо. І тільки ген під обрій

Пустеля смугою німих пісків лягла.

Переклад: Г. Кочур.

Озимандія

Я стрів мандрівця – і слова лунали

Про давній край: «Дві кам’яні ноги

Стоять самі. Пустеля навкруги.

Лише лице, надщерблене, запале

В пісок, являє глузування суть.

Воно вістить: умів різьбар читати

І владу, й глум, що в камені живуть,

Що ними серце хтось натлив, багатий.

Ще п’єдестал зберіг потугу слів:

«Я Озимандія. Я цар царів!

Поглянь на труд мій, вічносте, й корися!»

Навколо пусто. Мандрівні піски

В руїни дмуть. Ні дому, ні узлісся –

Порожній простір віє крізь віки».

Переклад: Яр Славутич.

Озимандія

Я стрів мандрівника з країн чужих,

І він сказав: серед пісків пустині

Уламки статуї лежать донині –

Без торсу дві ноги, а біля них

Обличчя стерте; в складці уст німих

Презирства вираз гордий і камінний

І розказу холодного печать.

Різьбяр умів ті пристрасті читать,

Що в мертвім камені перетривали

І майстра, що потрапив їх віддать,

І серце владаря, що їх плекало.

Зберіг нам дивний камінь кілька слів:

«Я – Озимандія, я – цар царів.

І це – діла мої. Тремтіть, хоробрі!»

Навколо – пусто все, і в далечинь

Ген-ген заходять аж під самий обрій

Безмежно золоті піски пустинь.

Переклад: О. Бургардт.

Озимандія

Я стрів мандрівника – й такі слова

Він мовив: «Статуя серед пустині

Стоїть розбита, поряд – голова

Пощерблена, і з уст її донині

Не стерся усміх владної гордині.

Як видно, добре скульптору були

Ті риси знані, що пережили

І руку майстра, й серце, що до зброї

Та ґвалту прагло. Нижче – кілька слів:

«Я – Озимандія, я – цар царів,

А це – діла мої. Тремтіть, герої!»

Навколо – пустка та руїни тінь,

Німі уламки статуї старої

Та безконечна мертва далечінь».

Переклад: В. Мисик.

Озимандис

Я чув від тих, хто їздив за моря:

– В пустелі біля двох уламків ніг

Лежить в піску гранітний лик царя,

Чий усміх злий та брів недобрий збіг

Засвідчують, що примхи владаря

Прадавній скульптор добре розумів,

Сміявся з них, відбивши в правді рис,

І написом на підмурку довів

Свій глум, свою зневагу і відчай:

«Тут цар царів лежить – Озимандис, -

Гляди, мудрець, на твір мій і ридай!»

І більш ні слова. А округ руїн

Простерся німо неозорий край

Піками запорошених рівнин.

Переклад: С. Караванський.