W. Shakespeare «Sonnet lxvi».

Сонет LXVI

Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,

Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,

А капосне ніщо блищить у пишнім строю,

А вірність щирая, знай, б’ється з клеветою.

Як славу має й честь огида і облуда,

А чистоту он там сквернить насилля дике,

Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,

А власть над всіма зла, як на очах полуда.

Перед надсилою художество німіє,

А дурень мудрому відмірює права,

І правда спутана, безпомічна дуріє,

А добрий в найми йде, а ледар ужива –

Умер би! Ні, держусь тривогою одною:

Як я умру, й любов умре зі мною.

Переклад: І. Франко.

Сонет LXVI

З усього стомлен, кличу безрух – Смерть,

Бо видіти заслугу жебраком,

І врамлення ніщоти в пишну щерть,

І чисту віру, викляту гуртом,

І злото честі, зміщене в ганьбу,

І грубе скурвлення дівочих цнот,

І доскональства скривджену судьбу,

І моці від кульгавих влад розсот,

І вміння, скуте мусом німоти,

І дурість докторовану чола,

І прямоту з прозванням глупоти,

І бранця-Благо в стіп державця-Зла:

З усього стомлен, я в ніщо б пішов,

Будь не всамотнив тим мою любов.

Переклад: І. Костецький.

Сонет LXVI

Я кличу смерть – дивитися набридло

На жебри і приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот.

На честь фальшиву, на дівочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишноті,

На правду, що підлоті навдогоду

В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п’ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині!?

Переклад: Д. Павличко.

Сонет LXVI

Утомлений всім тим, я хочу вмерти,

Коли жебрак надармо жде Заслуг,

І бідного потреб Нічим не стерти,

Про чисту Вірність вже заник і слух,

І Гідність золота ганьбою вкрита,

І грубіян дівочу Честь пом’яв,

І права Досконалість перебита,

І Силу на кульгавість світ зміняв,

Уста мистецтву Влада затулила,

Безглуздя лічить Вмілости талан,

Звичайна Правда простоту зганьбила,

Добро в полоні – Зло для нього пан;

Я втомлений всім тим, на смерть готов –

Та як залишу в самоті любов?

Переклад: О. Тарнавський.

Сонет LXVI

Волаю смерті, зморений украй, –

Бо доки ж цим триклятим злидням бути!

Нікчеми ниці розпинають край,

Довіру щиру зраджено й забуто,

А Гідність чисту втоптано у грязь.

Високу Честь збезчещено без ліку,

Сконала Досконалість від образ,

А Міць калічать правлячі каліки,

Мистецтву влада заклепала рот,

Бездарності Майстерність підлягла,

У дурнях – Правда, скорене Добро –

Попихачем у керівного Зла.

І вмер би я: знеміг у боротьбі,

Та як без мене бути тут тобі?

Переклад: Ю. Кочержинський.

Сонет LXVI

Я кличу смерть, нестерпне вже буття,

Коли достоїнство на жебрах стріну,

І орденом оздоблене сміття,

І справжню вірність, продану злочинно,

І почесть на негідному чолі,

І честь дівочу, стоптану жорстоко,

І досконалість, віддану хулі,

І силу, що кульгає з кожним кроком,

І слово, що йому заткали рот,

І дурноту, що учить, безталанна,

І правду, вивернуту назворот,

І доброту на службі в злого пана:

Огірчений усім, я б геть пішов,

Та як лишу тебе, моя любов?

Переклад: С. Гординський.

Сонет LXVI

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості ганебний суд,

І злу – добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці.

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя.

Переклад: Д. Паламарчук.

Сонет LXVI

Я смерть прикликáю, бо втомлений жити,

І бачити гідного в злиднях що скніє,

Хоч шану найбільшу мав би відчути,

І зрадили віру, що попелом тліє.

У світі безчестя під наглядом править,

Наївність дівочу навчають лихого,

І досконалість ганьбою вкривають,

Нéлюдом сильний стає для слабкого.

Мистецтво і слово пригноблює влада,

Правлять цієї невігласи миті,

Правда і щирість віднині є вада,

Панує бо Зло над Добром в цьому світі.

І втомлений жити давно б я загинув,

Та думка жахає, щоб тебе я покинув.

Переклад: К. Готті.

In the practice of translation Ukrainian translators very often returned to the poems of Percy Bysshe Shelley who is the major English Romantic poet and the finest lyric poet in the English language. He is most famous for such classic verse work as «Ozymandias». Several Ukrainian translations of this verse are represented below.

Ozymandias

I met a traveler from an antique land,

Who said – «Two vast and trunkless legs of stone

Stand in the desert… Near them, on the sand,

Half sunk a shattered visage lies, whose frown,

And wrinkled lip, and sneer of cold command,

Tell that its sculptor well those passions read

Which yet survive, stamped on these lifeless things,

The hand that mocked them, and the heart that fed;

And on the pedestal, these words appear:

My name is Ozymandias, King of Kings,

Look on my Works, ye Mighty, and despair!

Nothing beside remains. Round the decay

Of that colossal Wreck, Boundless and bare

The lone and level sands stretch far away».

P.B. Shelley «Ozymandias».