4. Повноваження апеляційного суду

 

Повноваженнями апеляційного суду є сукупність прав та обов'язків даного суду щодо перевірки законності та обґрунтованості судових постанов (рішень) суду першої інстанції, що не набрали законної сили, та нового розгляду справи по суті.

Щодо повноважень апеляційного суду, то слід розрізняти дві їх групи, які можуть мати місце при перевірці рішення чи ухвали суду першої інстанції. Одна складова повноважень, яка передбачена у ч.1 ст.307 ЦГІК, стосується рішення суду першої інстанції, а у ч. 2 ст. 307 ЦПК йдеться про повноважен­ня, які стосуються ухвали суду.

Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішен­ня суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1)           постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2)           скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3)           змінити рішення;

4)           постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення зая­ви без розгляду;

5)           постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зупинемося на аналізі кожного повноваження. Так, апе­ляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін (п.1), якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Законода­вець у ЦПК не розкриває поняття «формальне міркування», тому можна припустити, що міркування можуть стосуватися вимог до встановленої форми рішення. Наприклад, якщо у рі­шенні неправильно зазначено свідка або інші несуттєві обста­вини, то такі помилки не можуть вважатися підставою для ска­сування рішення. Якщо у законі встановлено, що рішення су­ду має бути підписане суддею та секретарем, які розглядали справу, то така вимога є формальною, коли рішення взагалі не підписане. Але ця вимога до форми судового рішення стає іс­тотною, якщо рішення підписане не тим суддею, який розгля­дав справу, як це передбачено ст. 311 ЦПК і призводить до ска­сування рішення суду і направлення справи на новий розгляд.

У частині 2 ст. 308 ЦПК також не розкрито й інші понят­тя - «правильне по суті» і «справедливе» рішення. Ці терміни  можна сприймати як задоволення вимог позивача або запере­чень відповідача, коли допущені судом першої інстанції фор­мальні помилки істотно не впливають на остаточний висновок суду, який є таким, що відповідає обставинам справи.

Згідно з п. 2 повноважень апеляційного суду, то підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення но­вого рішення або зміни рішення є:

1)           неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)           недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3)           невідповідність висновків суду обставинам справи;

4)           порушення або неправильне застосування норм мате­ріального або процесуального права.

Важко встановити, що спричинило неповне з'ясування обс­тавин справи чи їх недоведеність, але в основі запропонованих підстав лежать процесуальні дії суду першої інстанції, який досліджував подані сторонами докази і на цій підставі вирішу­вав питання про правову кваліфікацію правовідносин. У бага­тьох правових ситуаціях особи, які брали участь у справі, на­магаються покласти відповідальність на суд за неповне з'ясу­вання обставин, що мають значення для справи. Але суд згід­но з принципом змагальності лише сприяє особам у процесі доказування, але не повинен брати на себе ініціативу у цьому процесі. Слід підкреслити складність розмежування тих обс­тавин, що мають значення для справи, але неповне з'ясування яких має призводити до скасування рішення суду у повному обсязі. Повнота з'ясування судом обставин справи залежить не тільки від суду, а й від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Щодо достатності доказів, то під достатністю слід розуміти мінімально необхідний перелік доказів, які ви­користовуються для доведення тієї чи іншої обставини.

Судова практика

При розгляді цивільної справи на клопотання однієї із сто­рін було призначено експертизу і потім інша сторона вияви­ла бажання поставити запитання експерту. Протягом го­дини експерт відповідав на запитання сторони і жодного зауваження з боку цієї сторони не було висловлено, не було заяв­лено й клопотання про призначення повторної або додатко­вої експертизи, але в апеляційній скарзі ця сторона вислови­ла зауваження з приводу того, що експерт у висновку не від­повів на всі запитання. Тобто у такому разі має місце штуч­не посилання на недоведеність обставин, що мають значення для справи. Якщо суд визнав, що дослідження певної обстави­ни потребує спеціальних знань, оскільки призначив експер­тизу, то можна стверджувати, що висновок експерта є дос­татнім та необхідним доказом, а всі інші докази щодо такої обставини будуть неналежними.

Отже, суд може сприймати доказ як достатній і в тому разі, коли особи, які беруть участь у справі, в своїх поясненнях та у виступі в дебатах не заперечують проти доказів протилежної сторони і проти встановлення такого факту на підставі пода­них доказів.

Щодо невідповідності висновків суду обставинам справи (п.3), то цю підставу слід розглядати як відсутність логічного зв'язку між поданими доказами та тими обставинами, на підтвердження яких вони були подані суду.

Щодо порушення або неправильного застосування норм ма­теріального або процесуального права, то норми матеріально­го права вважаються порушеними або неправильно застосова­ними, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці пра­вовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосу­ванню. До таких випадків можна віднести застосування норм законів, які перестали діяти на момент виникнення правовідно­син, або до правовідносин, які мали місце в минулому, застосу­вання нового законодавства. Тут можна говорити про поширені випадки врегулювання судом правовідносин, які мали місце у різний час, наприклад, КпШС та СК - старим і новим ЦК тощо.

Порушення норм процесуального права можуть бути під­ставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушен­ня призвело до неправильного вирішення справи.

Підставами для скасування рішення із закриттям провад­ження у справі або залишенням заяви без розгляду є підстави, визначені статтями 205 і 207 ЦПК.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунто­ване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридич­ної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвален­ня рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч.1 ст. 310 ЦПК.

Якщо ж сторона - фізична особа у спірних правовідносинах помирає або ліквідовано юридичну особу, то рішення суду про­понується переглядати на предмет його законності і обґрунто­ваності, навіть в тих випадках, коли правовідносини не допус­кають правонаступництва. З цим положенням важко одноз­начно погодитися для тих правовідносин, які втрачають свій правовий сенс у зв'язку з відсутністю правонаступництва. Од­нак такі рішення можуть мати принципове значення для інших осіб, які брали участь у справі, тому остаточно це питан­ня має узгоджуватися з волевиявленням саме таких осіб.

Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1)           справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2)           рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який роз­глядав справу;

3)           справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які бе­руть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4)           суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі;

5)           суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Після скасування рішення і направлення його на новий розгляд до суду першої інстанції висновки і мотиви апеляцій­ної інстанції мають обов'язково враховуватися при новому розгляді справи. У цій ситуації варто зауважити, що апеля­ційний суд не дає прямих вказівок, як має бути вирішена справа, оскільки суд першої інстанції є незалежним і підкоря­ється тільки закону. Але він має усунути ті недоліки, які ма­ли місце під час первісного розгляду справи.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої ін­станції апеляційний суд має право:

1)           постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2)           скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3)           змінити ухвалу;

4)           скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.

Як бачимо, у наведених повноваженнях не враховуються характерні відмінності порушення норм матеріального і про­цесуального права, оскільки у переважній більшості випадків порушення процесуальних норм призводить до ухвалення не­законного і необґрунтованого рішення. Водночас застосуван­ня норм матеріального права - це кваліфікація правовідно­син, яка може бути формально неправильною, але відповідати принципам справедливості, розумності тощо.

Підстави для здійснення судом своїх повноважень щодо ухвал суду першої інстанції

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апе­ляційний суд:

1)           відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2)           змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і поста­новляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено су­дом першої інстанції з порушенням норм процесуального пра­ва або при правильному вирішенні було помилково сформу­льовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3)           скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, вста­новлений для його вирішення.

За своєю суттю діяльність апеляційного суду з перевірки законності ухвал суду першої інстанції відповідає аналогічно­му провадженню щодо рішень суду. Тому основний сенс у діяльності апеляційної інстанції - це перевірка законності і обґрунтованості ухвал суду першої інстанції та відповідності їх матеріалам справи

Постанови апеляційного суду та вимоги, які до них пред'являються. Законна сила постанов

Процесуальними актами, які ухвалюються та постановлю­ються судом апеляційної інстанції, є ухвали та рішення. Ці акти мають відповідати певним вимогам, передбаченим зако­ном.

Розглянувши справу, апеляційний суд постановлює ухвалу у випадках:

1)           відхилення апеляційної скарги і залишення рішення су­ду без змін;

2)           скасування рішення з направленням справи на новий розгляд;

3)           скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4)           відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;

5)           зміни ухвали суду першої інстанції;

6)           скасування ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням питання по суті.

Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Зміст та форма ухвал та рішень суду апеляційної інстанції

Зміст ухвали апеляційного суду закріплено у ст. 315 ЦПК.

Ухвала суду апеляційної інстанції складається з:

1)           вступної частини із зазначенням:

часу і місця її постановлення;

найменування суду;

прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;

прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2)           описової частини із зазначенням:

короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рі­шення суду першої інстанції;

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;

встановлених судом першої інстанції обставин;

3)           мотивувальної частини із зазначенням:

мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

4)           резолютивної частини із зазначенням:

висновку апеляційного суду;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її ос­карження.

У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначають­ся мотиви її відхилення.

У разі скасування рішення суду першої інстанції і направ­лення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ух­валі повинно бути зазначено, які порушення закону були до­пущені судом першої інстанції.

Окрема ухвала апеляційного суду

Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК, може постановити окрему ухвалу. Суд може та­кож постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

При постановленні окремої ухвали апеляційний суд може реагувати на:

-               виявлені порушення закону службовими або посадовими особами, якщо на них не звернув увагу суд першої інстанції, а також на інші порушення закону;

-               «м'яка» формула ст. 320 ЦПК у частині, що «суд може та­кож постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції», не зовсім адекватна характеру окремої ухвали, ос­кільки апеляційний суд має реагувати на зазначені недоліки у діяльності суду першої інстанції, які не є підставою для скасу­вання рішення чи ухвали суду першої інстанції. Виходячи з положення ст. 320 ЦПК може бути вихолощений зміст окре­мої ухвали, яка має бути підставою для реакції з боку суду першої інстанції. Зокрема, у ст. 211 ЦПК йдеться, що про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ух­вали має бути повідомлено суд, який постановив окрему ухва­лу, тобто у даному разі - апеляційний суд. Про що ж повідом­лятиме суд першої інстанції, якщо він вже не вправі виправ­ляти ні рішення, ні ухвалу суду, які набрали законної сили? Такі заходи можуть полягати лише у доведенні до відома суд­дів інформації про допущені ними помилки та порушення норм права.

Зміст рішення апеляційного суду передбачено у ст. 316 ЦПК.

Рішення апеляційного суду складається з:

1)           вступної частини із зазначенням: часу і місця його ухвалення; найменування суду;

прізвищ та ініціалів головуючого і суддів; прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2)           описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;

3)           мотивувальної частини із зазначенням:

мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення;

встановлених судом першої інстанції та не оспорених обста­вин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і ви­значених відповідно до них правовідносин;

чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, сво­боди чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4)           резолютивної частини із зазначенням:

висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рі­шення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

висновку апеляційного суду по суті позовних вимог;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал апе­ляційним судом (ст. 313 ЦПК)

Апеляційний суд ухвалює рішення та постановлює ухвалу за правилами ст. 19 і глави 7 розділу III ЦПК з винятками і до­повненнями, зазначеними у статтях 314-316 ЦПК.

Рішення апеляційного суду оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом (ст. 317 ЦПК)

Рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК. Усі рішення прого­лошуються негайно після закінчення судового розгляду і при­людно, якщо справа розглядалася у відкритому судовому роз­гляді, що передбачено у ч. 9 ст. 6 ЦПК. При цьому негайно мо­же бути проголошене рішення суду в повному обсязі або його вступна та резолютивна частини. В останньому випадку пе­редбачається, що рішення суду має великий обсяг і не може бути виготовлене у короткий термін, тому суд має повідомити дату, коли особи, які брали участь у справі, зможуть ознайо­митися з його повним текстом.

Законна сила рішення і ухвали апеляційного суду (ст. 319 ЦПК)

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Такі рішення або ухвали можуть бути підставою для від­криття виконавчого провадження або реалізації його іншим способом. Правові наслідки набрання рішенням законної сили встановлено у ст. 223 ЦПК.

При зверненні до суду касаційної інстанції скаржник впра­ві клопотати перед судом про зупинення виконання рішення (ухвали) суду апеляційної інстанції.

Судові рішення апеляційного суду оформлюються, вида­ються або надсилаються в порядку, встановленому ст. 222 ЦПК. Тобто протягом п'яти днів особам, які не були присутні при розгляді справи в апеляційному суді, суд має надіслати рі­шення, оскільки згідно зі ст. 322 ЦПК через сім днів справа повертається до суду першої інстанції.

Копії судових рішень апеляційного суду повторно видають­ся судом першої інстанції, де зберігається справа.