Тема 19. Апеляційне провадження

1. Суть апеляційного провадження

 

Після ухвалення судом першої інстанції судового рішення, особи, які з ним не згодні, мають право на звернення до вище­стоящого суду зі скаргою для перевірки його законності та об­ґрунтованості.

Одним із способів такої перевірки та однією із процесуаль­них гарантій захисту прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є проваджен­ня у суді апеляційної інстанції.

Апеляційне провадження - це врегульована нормами ци­вільного процесуального права діяльність суду апеляційної інстанції щодо перевірки законності та обґрунтованості поста­нов (рішень) суду першої інстанції, які не набрали законної сили та щодо нового розгляду справи по суті.

Отже, суд апеляційної інстанції виконує такі завдання:

-               перевіряє законність та обґрунтованість рішень суду пер­шої інстанції, які не набрали законної сили;

-               вирішує спірні правовідносини по суті;

-               забезпечує правильне та однакове застосування норм ма­теріального та процесуального права;

-               може вжити заходів щодо усунення причин та умов пору­шення закону відповідними особами чи органами та проінфор­мувати, шляхом постановлення окремої ухвали, суди першої інстанції щодо порушення останніми норм права та помилок, які не були підставою для скасування рішення чи ухвали для вжиття певних заходів.

 

2. Право на апеляційне оскарження та процесуальний порядок його реалізації

 

Право апеляційного оскарження - це надана особі зако­ном можливість звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення, ухвалу суду першої інстанції, які набрали законної сили. Це право гарантоване особам ст. 129 Конституції (п. 8 ч. 2) та нормами ЦПК.

Щодо процесуального порядку реалізації цього права, то до суб'єктивних передумов слід віднести наявність суб'єктів апе­ляційного оскарження, які наділяються певними правами та обов'язками.

Суб'єкти апеляційного оскарження

У статті 292 ЦПК закріплено перелік суб'єктів, які мають право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

За суб'єктним складом правом апеляційного оскарження наділені не тільки сторони та інші особи, які беруть участь у справі, але й особи, які не брали участі у справі, але суд вирі­шив питання про їхні права та обов'язки. Це пояснюється тим, що у подальшому рішення суду, як правило, вважається загальнообов'язковим і воно може впливати на права тих осіб, які не брали участі у розгляді справи.

Стаття 311 ЦПК розкриває розмежування осіб, які фактич­но не брали участі у розгляді справи через те, що належним чином вони не були повідомлені про час і місце судового засі­дання (п.3 ч. 1), і осіб, які не брали участі у справі та суд вирі­шив питання про права та обов'язки цих осіб (п. 4 ч.1). Це по­ложення є важливим, оскільки конкретизує суб'єктів, які вправі звертатися з апеляційною скаргою до суду.

Тому доцільно говорити про те, що особами, які брали участь у розгляді справи, вважатимуться лише ті, які були визначені у позовній заяві такими особами чи були допущені або залучені судом до участі в ній. Загальний перелік таких осіб наведено у ст. 26 ЦПК, який конкретизується в кожній справі. При цьому особи, які беруть участь у справі, можуть обрати спосіб реалізації своїх прав. Вони можуть брати особис­ту участь у розгляді справи або діяти через представника чи взагалі не відвідувати судові засідання. В останньому випадку така поведінка є правомірною, якщо суд не вважатиме не­обхідним заслухати безпосередньо пояснення такої особи. Од­нак навіть в тому випадку, коли особа жодного разу не була присутня у судовому засіданні, вона вважатиметься такою, що брала участь у справі. Такий процесуальний статус не переходить на процесуального представника, який матиме його на підставі довіреності.

У такому разі для участі в апеляційному провадженні пред­ставник має знов-таки бути наділений відповідними повнова­женнями, які можуть бути обумовлені в довіреності, виданій ще при представництві прав особи в суді першої інстанції. На підставі довіреності представник вправі звертатися до апеля­ційного суду навіть в тому випадку, коли не брав участі в роз­гляді справи в суді першої інстанції.

Щодо прокурора, який не брав участі у справі в суді першої інстанції, він згідно зі ст. 121 Конституції, Закону «Про про­куратуру» та ст. 45, ч. 4 ст. 46 ЦПК наділяється правом апеля­ційного оскарження.

Право апеляційного оскарження як процесуальне право пе­реходить також до правонаступника особи, яка бере участь у справі.

До об'єктивних передумов реалізації права на апеляційне оскарження слід віднести: об'єкти апеляційного проваджен­ня, строки та порядок подання заяви про апеляційне оскар­ження та апеляційної скарги.

Об'єкти апеляційного оскарження

Об'єктом апеляційного оскарження можуть бути:

-               рішення суду першої інстанції, яке на набрало законної сили. Воно може оскаржуватися повністю або частково;

-               додаткове рішення (ч. 4 ст. 220 ЦПК);

-               самостійні ухвали (ст. 293 ЦПК). Зокрема, щодо:

1)           відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2)           забезпечення позову, а також щодо скасування забезпе­чення позову;

3)           повернення заяви позивачеві (заявникові);

4)           відмови у відкритті провадження у справі;

5)           відкриття провадження у справі з недотриманням пра­вил підсудності;

6)           передачі справи на розгляд іншому суду;

7)           відмови поновити або продовжити пропущений процесу­альний строк;

8)           визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9)           визначення розміру судових витрат;

10)        внесення виправлень у рішення;

11)        відмови ухвалити додаткове рішення;

12)        роз'яснення рішення;

13)        зупинення провадження у справі;

14)        закриття провадження у справі;

15)        залишення заяви без розгляду;

16)        залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17)        відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами;

18)        видачі дубліката виконавчого листа;

19)        поновлення пропущеного строку для пред'явлення ви­конавчого документа до виконання;

20)        відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21)        тимчасового влаштування дитини до дитячого або ліку­вального закладу;

22)        оголошення розшуку відповідача (боржника) або дити­ни;

23)        примусового проникнення до житла;

24)        звернення стягнення на грошові кошти, що знаходять­ся на рахунках;

25)        заміни сторони виконавчого провадження;

26)        визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

27)        рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

28)        повороту виконання рішення суду;

28^і) виправлення помилки у виконавчому листі або визнан­ня виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

29)        відмови в поновленні втраченого судового провадження;

30)        звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

Заперечення на ухвали (протокольні), що не підлягають ос­карженню окремо від рішення суду, включаються до апеля­ційної скарги на рішення суду.

Строки апеляційного оскарження (ст. 294 ЦПК)

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня прого­лошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду по­дається протягом двадцяти днів після подання заяви про апе­ляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої ін­станції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголо­шення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне ос­карження.

У частині 3 ст. 294 ЦПК передбачено, що заява про апеля­ційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закін­чення строків, встановлених ст.294 ЦПК, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх пода­ла, не знайде підстав для поновлення строку, про що постанов­ляється ухвала. Звернемо увагу на сполучник «чи», який оз­начає, що заява про поновлення строку на подання заяви про апеляційне оскарження не може подаватися разом із заявою про поновлення строку на подання апеляційної скарги. У цій ситуації формальний документ про бажання оскаржити рі­шення чи ухвалу суду має значний процесуальний зміст, оскільки невчасне подання заяви призводить до залишення її без розгляду і, фактично, до неможливості оскаржити ухвалу або рішення суду. Це положення суди будуть застосовувати буквально і тим самим права громадян будуть залишатися незахищеними.

Підставами для поновлення строку для подання заяви чи апеляційної скарги є причини, які не залежать від волі осіб. Тому у разі пропуску строку і на подання заяви, і на подання апеляційної скарги ці питання мають вирішуватися послідов­но. Спочатку розглядається можливість поновлення строку на подання апеляційної заяви, а потім апеляційної скарги.

Взагалі, можна встановити, що максимальний строк понов­лення права на подання відповідних заяв не встановлено. За­лежно від різних об'єктивних причин він може бути різним. Наприклад, хвороба людини може тривати від декількох днів до кількох місяців, тому вважається, що хвороба - це поваж­на причина пропуску строку подання документів апеляційно­му суду.

Більше того, коли особа не була повідомлена про розгляд справи, рішенням у якій було порушено її права, строк апе­ляційного оскарження має рахуватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення. От­же, якщо рішення у справі підлягає виконанню протягом трьох років, то можна, апріорі, припустити, що відповідна скарга може бути подана навіть протягом трьох років. Проте особа має повідомити причини, через які вона не знала і не могла знати про ухвалене щодо її прав рішення суду. Тоді має застосовуватися звичайний спосіб відліку часу за аналогією зі строком позовної давності, тобто з моменту, коли особа дізна­лася або повинна була дізнатися про порушення її прав.

Порядок подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги (ст. 296 ЦПК)

Перш ніж розкрити сам порядок подання заяви про апе­ляційне оскарження та апеляційної скарги слід зазначити, що у ЦПК закріплено вимоги щодо форми та змісту цих процесу­альних актів.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга по­даються у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 296 ЦПК у заяві про апеляційне оскаржен­ня має бути зазначено:

1)           найменування суду, до якого подається заява;

2)           ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце про­живання або місцезнаходження;

3)           рішення або ухвала, що оскаржуються.

У заяві має бути також зазначена інформація й про те, що особа має намір у встановлений ст. 294 ЦПК строк подати апе­ляційну скаргу.

Кожний офіційний документ має бути підписано і зазначе­но дату складання документа, а при його поданні - і дату прийняття цього документа судом.

У апеляційній скарзі мають бути зазначені:

найменування суду, до якого подається скарга;

1)           ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

2)           ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

3)           дата подання заяви про апеляційне оскарження;

4)           в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рі­шення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які ма­ють значення для справи, та (або) неправильність встановлен­ня обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних при­чин та (або) неправильне визначення відповідно до встановле­них судом обставин правовідносин);

5)           нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поваж­ності причин неподання доказів у суд першої інстанції, запе­речення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

6)           клопотання особи, яка подала скаргу;

7)           перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

В описовій частині апеляційної скарги слід зазначити рі­шення суду першої інстанції, яке оскаржується.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга ма­ють підписуватися особою, яка їх подає, або її представником. За відсутності підпису така заява залишатиметься без руху до усунення недоліку, що передбачено статтями 121, 297 ЦПК.

Замість особи, яка брала участь у процесі, може підписати ці документи її представник, який діє на підставі повнова­жень, якими він був наділений під час провадження в суді першої інстанції, де має зазначатися право на апеляційне ос­карження рішень суду. У такому разі поряд з підписом пред­ставник має позначити, що «діє на підставі договору дору­чення (довіреності, інших підставах), які мають місце у справі». Представник, який не брав участі у справі при її роз­гляді у першій інстанції, при апеляційному оскарженні рі­шення суду має подати повноваження суду на представницт­во інтересів особи в апеляційній інстанції, тобто довіреність, ордер, доручення. У такому разі договір доручення або дові­реність подаються як додаток до апеляційної заяви або скар­ги.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга по­даються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суд першої інстанції після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскар­ження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляцій­ного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше на ступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.