7. Ускладнення у судовому розгляді справи

 

Статтею 1 ЦПК до одного із завдань цивільного судочин­ства віднесено своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ, проте при розгляді справи можуть мати місце обстави­ни, які перешкоджатимуть подальшому її рухові. Такі обста­вини іменуються ускладненнями у судовому розгляді справи та поділяються на:

-               тимчасове припинення провадження у справі;

-               закінчення провадження у справі постановленням ухвал.

До тимчасового припинення провадження у справі нале­жать: перерви у судовому засіданні, відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі.

7.1.         Перерви у судовому засіданні

Згідно з ч. 3 ст. 159 ЦПК у судовому засіданні можуть бути оголошені перерви.

Перерва у судовому засіданні - тимчасове зупинення про­вадження у справі на відносно короткий проміжок часу, яке зумовлено необхідністю вчинення певних процесуальних дій, а також порядком роботи суду.

Підставами оголошення перерв можуть бути:

-               вчинення певних процесуальних дій, які не потребують значного часу, зокрема подання нових доказів, запрошення у судове засідання свідка, експерта тощо;

-               порядок роботи суду - робочий час та час відпочинку (ви­хідні, святкові дні).

Тривалість перерв визначається відповідно до обставин роз­гляду справи, що їх викликали. При оголошенні перерви суд має зазначити час та день, коли буде продовжено слухання справи, про що постановлює ухвалу.

Перерва як ускладнення має свої позитивні моменти, оскільки, на відміну від відкладення розгляду справи, не по­трібно починати розгляд справи спочатку. Тобто після того, як новий доказ буде подано суду, розгляд справи продовжується саме з того моменту, з якого він був перерваний, оскільки осо­би, які беруть участь у справі, - заслухані, докази, які є у справі, - вже досліджені, тому дослідженню підлягатимуть лише нові докази, які затребовувалися.

7.2.         Відкладення розгляду справи

Відкладення розгляду справи - перенесення судового розг­ляду справи на іншу конкретну дату.

Підстави відкладення розгляду справи не мають вичерпно­го характеру, тому у деяких випадках суд повинен відкласти розгляд справи (обов'язкове відкладення). У інших випадках суд може відкласти розгляд справи (факультативне відкла­дення), тобто тут суд діє на власний розсуд. Факультативне відкладення розгляду справи залежить від того, як наявні пе­решкоди можуть вплинути на повноту, всебічність та об'єктивність з'ясування обставин справи для ухвалення за­конного і обґрунтованого рішення.

Обов'язковими підставами відкладення розгляду справи є:

ч. 1 ст. 169 ЦПК:

-               неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки;

-               неявка в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідо­мили про причини неявки, які судом визнано поважними;

-               першої неявки в судове засідання без поважних причин належним чином повідомленого позивача або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

-               якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення;

частини 1, 5 ст. 191 ЦПК:

-               неможливість розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі у справі інших осіб;

-               надання строку для примирення у справі про розірвання шлюбу;

ч.3 ст. 224 ЦПК:

-               необхідність повідомлення відповідача про зміну позива­чем предмета або підстав позову, зміни розміру позовних ви­мог;

ч. 1 ст. 305 ЦПК:

-               неявка в судове засідання, яке проводиться апеляційним судом, особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відо­мостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотан­ням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано су­дом поважними;

ст. 170 ЦПК:

-               у разі неявки в судове засідання експерта, спеціаліста, пе­рекладача, свідка, якщо розгляд справи не можна провести за їх відсутності.

Факультативними підставами відкладення розгляду справи є:

4.2 ст.169 ЦПК:

неявка у судове засідання представника без поважних причин

-               або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсут­ності;

ч. 8 ст. 130 ЦПК:

-               за заявою однієї або обох сторін про неможливість явки у попереднє судове засідання, якщо причини неявки визнані су­дом поважними.

Про дату відкладення чи перерви в судовому засіданні суд ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, при­сутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в про­цесі, викликають у судове засідання на призначений день, про що їм повинні своєчасно бути направлені судові повістки або судові повідомлення (ст. 74 ЦПК). Ухвала про відкладення розгляду справи оскарженню не підлягає, оскільки не переш­коджає подальшому руху справи.

У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Необхідність допиту свідків зумовлена економією коштів, часу свідків також і тим, що свідок не змо­же з'явитися у новий день призначення справи, бо від'їжджає у відрядження чи з інших поважних причин. їхні показання можуть бути досліджені у судовому засіданні шляхом відтво­рення звукозапису.

Якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку. Якщо ж сторони не наполягають на повторенні по­яснень, наданих раніше (їх можна прослухати шляхом відтво­рення звукозапису. - С.Ф.), знайомі із матеріалами справи, склад суду не змінювався, до участі у справі не залучались інші особи, слухання справи може не розпочинатися спочат­ку. Суд може дати можливість учасникам процесу підтверди­ти надані ними раніше пояснення без їх повторення, доповни­ти їх та поставити додаткові запитання.

7.3.         Зупинення провадження у справі

Зупинення провадження у справі - тимчасове припинення провадження у справі на точно не визначений строк, яке вини­кає при настанні певних об'єктивних обставин, точно визначе­них у законі, за наявності яких суд не може продовжувати розгляд справи.

Залежно від підстав зупинення поділяється на обов'язкове та факультативне.

Обов'язкове зупинення провадження у справі має місце при настанні обставин, передбачених ст. 201 ЦПК, які підтве­рджуються певними доказами. Дана норма має імперативний характер.

Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі:

смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво (п. 1). Ці обставини мають бути підтверд­жені свідоцтвом про смерть або рішенням суду про оголошен­ня особи померлою, що набрало законної сили. Але при зупи­ненні провадження у справі суд повинен оцінити характер ви­моги - чи допускають спірні правовідносини, які є предметом розгляду суду, процесуальне наступництво. Бо у противному разі суд не має права зупиняти провадження у справі, зокрема у справах, які тісно пов'язані з особою, наприклад розірвання шлюбу, поновлення на роботі, стягнення аліментів. У такому разі провадження у справі повинно закриватися. Щодо правонаступництва, то воно може мати місце не тільки на стадії су­дового розгляду, а й після відкриття провадження у справі, на стадії попереднього судового розгляду та підготовки справи до судового розгляду як у суді першої, так і в апеляційній і ка­саційній інстанціях;

-               злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної осо­би, яка була стороною у справі (п. 2). Суду повинні бути подані докази - документи, які свідчать про такі зміни у правовому статусі юридичної особи;

-               перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону війсь­кових формувань, що переведені на воєнний стан (п. 3). Ці обс­тавини можуть бути підтверджені довідкою із військкомату чи із військового формування, переведеного на воєнний стан, клопотання особи про зупинення провадження у справі у тако­му випадку судом не вимагається;

-               неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивіль­ного, господарського, кримінального чи адміністративного су­дочинства (п. 4). Розгляд справ у порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністратив­ного судочинства підтверджується довідкою відповідного суду про знаходження справи у його провадженні та зупинення провадження у цивільній справі зумовлено неможливістю розгляду цієї справи до вирішення справ у вищезазначених видах судочинства. У пункті 4 йдеться безпосередньо про розг­ляд справи в інших видах судочинства. На практиці мають місце ситуації, коли зупинення можуть мати місце не лише, коли йде провадження у справі, але коли, наприклад, поруше­но кримінальну справу та ведеться слідство;

призначення або заміни законного представника сторони чи третьої особи у випадках, встановлених ст. 43 ЦПК (п. 5). Документами, які підтверджують стан особи, можуть бути рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. Відсутність певних повноважень у представника (довіреність із застереженням щодо неможливості виконання певних дій - ст. 44 ЦПК). Але щодо обмежено дієздатних осіб, то не у будь-якому випадку, тобто у будь-якій цивільній справі з участю обмежено дієздатної особи повинно зупинятися про­вадження у справі. Доцільність його обов'язкового зупинення може мати місце у справах, де йдеться про розпорядження майновими правами. Якщо розглядається справа про розір­вання шлюбу з участю обмежено дієздатної особи, немає необ­хідності обов'язково зупиняти провадження у справі.

Обов'язковою підставою для зупинення провадження у справі, на нашу думку, є звернення суду першої інстанції до Верховного Суду України для вирішення питання про внесен­ня до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта (ч. З ст. 8 ЦПК). Це положення поширюється й на апеляційний та касаційний су­ди, які у такому випадку повинні зупиняти провадження у справі. Тому така підстава має знайти своє закріплення у ст. 201 ЦПК.

З питань, зазначених у цій статті, суд постановлює ухвалу, яка за п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК підлягає оскарженню.

Факультативне зупинення провадження у справі має місце за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з влас­ної ініціативи суду, тобто здійснюється на власний розсуд су­ду. Сам суд відповідно до конкретних обставин справи вирі­шує доцільність зупинення провадження у справі.

Суд має право зупинити провадження у справі у випад­ках (ст. 202 ЦПК):

-               перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживан­ня (п. 1). У такому випадку стороною має бути заявлено суду клопотання про зупинення провадження у справі з мотива­цією доцільності такого зупинення провадження у справі та подано доказ, що підтверджує перебування сторони на стро­ковій військовій службі або на альтернативній службі не за місцем проживання;

-               захворювання сторони, підтвердженого медичною довід­кою, що виключає можливість явки до суду протягом трива­лого часу (п. 2). Як правило, якщо особа заявляє клопотання та категорично наполягає на тому, щоб справа без неї не слу­халась, оскільки вона має певні докази, які можуть суттєво вплинути на вирішення справи, суд з урахуванням обставин справи та думки інших осіб, які беруть участь у справі, може зупинити провадження у справі до видужання особи;

-               перебування сторони у тривалому службовому відряджен­ні (п. 3). Ця обставина має бути підтверджена довідкою з місця роботи, навчання про відрядження та клопотанням про необ­хідність зупинення провадження у справі до повернення особи із наведенням аргументів щодо доцільності та необхідності особистої участі особи у розгляді справи;

-               розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності (п. 4). Наприклад, це питання може стосу­ватися розгляду такої справи, як відібрання дитини (в тому числі з її розшуком) та визначення її місця проживання;

-               призначення судом експертизи (п. 5). Як правило, є під­ставою для зупинення провадження у справі за ініціативою суду, оскільки через трудність її проведення строк може за­тягнутися, що може негативно позначитися на строках розг­ляду справи. Це положення може також поширюватися на за­безпечення доказів шляхом окремого доручення, якщо його виконання здійснюється поза межами населеного пункту, де розглядається справа, чи за кордоном.

Суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених пунктами 1-3 ч. 1 ст.202 ЦПК, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника. Може мати місце виняток, коли суд визнає явку сторони обов'язковою незалежно від то­го, що участь у справі бере її представник (п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК).

Питання зупинення провадження у справі як обов'язкове (ст. 201 ЦПК), так і факультативне (ст. 202 ЦПК) здійснюєть­ся у судовому засіданні за участю осіб, які беруть участь у справі. Ухвала про зупинення провадження у справі підлягає оскарженню за п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК. Можливість оскаржен­ня ухвал про зупинення провадження у справі є гарантією прав осіб на своєчасний та справедливий розгляд справи, оскільки зупинення - це припинення провадження у справі на невизначений термін, що суттєво може вплинути на права осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 203 ЦПК передбачено строки, на які зупиняється про­вадження у справі.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановле­них:

1)           пунктами 1, 2 і 5 ч.1 ст. 201 ЦПК - до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника;

2)           п. З ч.1 ст.201 та ст. 202 ЦПК:

до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, на строковій військовій службі, альтернативній (невійськовій) службі, службового відрядження;

на час хвороби сторони;

до розшуку відповідача;

на час проведення експертизи;

3)           п. 4 ч.1 ст. 201 ЦПК - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Закінчення зупинення провадження у справі пов'язується із настанням обставин, які стали підставою для такого зупинення.

Провадження у справі відновлюється ухвалою суду за зая­вою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду після усунення обставин, що викликали його зупинення.

З дня відновлення провадження у справі перебіг процесу­альних строків продовжується.

Після відновлення провадження суд викликає сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, і продовжує судовий розгляд за правилами глави 4 розділу III ЦПК.

7.4.            Закриття провадження у справі

Закриття провадження у справі як один із видів уск­ладнення цивільного судочинства полягає у закінченні про­вадження у справі без ухвалення судового рішення та не­можливості його повторного відкриття в суді за тотожною заявою.

У статті 205 ЦПК наведено перелік підстав, за якими суд закриває провадження у справі. Цей перелік є вичерпним.

Підстави закриття провадження у справі:

-               справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочи­нства, тобто не належить до компетенції суду в порядку ци­вільного судочинства (п. 1);

набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладанням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2). Ці дві під­стави закриття провадження у справі суддя має перевіряти ще на стадії прийняття заяви та відкриття провадження у справі (пункти 1, 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК), оскільки саме недотримання їх особою, яка звертається до суду, є підставою для відмови у від­критті провадження у справі;

-               позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (П. 3);

-               сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (п. 4);

-               є рішення третейського суду, прийняте в межах його ком­петенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випад­ків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусо­ве виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішен­ня, але розгляд справи у тому самому третейському суді вия­вився неможливим (п. 5);

-               померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 6);

-               ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі (п. 7) (якщо ліквідація вже завершена, тобто виключен­ня її із Єдиного державного реєстру. - С.Ф.), оскільки ці під­стави виникають безпосередньо під час розгляду справи, тому провадження у справі при їх наявності повинно бути закри­тим.

Оскільки ця норма є загальною, то вона поширюється на апеляційне (статті 306, 310 ЦПК), касаційне провадження (статті 334, 340 ЦПК).

Стаття 206 ЦПК регламентує процедуру та наслідки зак­риття провадження у справі. Про закриття провадження у справі суд постановлює ухвалу, яка підлягає оскарженню у порядку п. 14 ст. 293 ЦПК. В ухвалі про закриття проваджен­ня у справі обов'язково мають бути зазначені наслідки такого закриття. Така ухвала ухвалюється у судовому засіданні, але сторона може вибути із процесу на стадії після відкриття про­вадження у справі, тому якщо спірні відносини не допускають процесуальне наступництво, таке закриття має бути здійснено на попередньому судовому засіданні (ч. 4 ст. 130 ЦПК).

У частині 2 ст. 206 ЦПК зазначається, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції яко­го суду віднесено розгляд таких справ. Але слід сказати про те, що не завжди віднесення питання, за вирішенням якого звер­нулась особа до суду, належить до юрисдикції саме суду. Тому в нормі має бути зазначено, що суд роз'яснює особі, до якого юрисдикційного органу їй слід звернутись. Якщо питання на­лежить до компетенції суду, то суддя роз'яснює, що питання, зокрема, належить до компетенції адміністративного суду (наприклад, оскарження). Якщо, наприклад, особа звернула­ся до суду за встановленням безспірного юридичного факту про те, що громадянин є живим для підтвердження цієї обста­вини з метою отримання компенсації остарбайтерам, то їй слід звертатись до органів нотаріату, оскільки за п. 11 ст. 34 Зако­ну «Про нотаріат» встановлення такого безспірного факту на­лежить до компетенції нотаріуса. Якщо, наприклад, жінка звернулась за розірванням шлюбу до суду, а у подружжя не­має неповнолітніх дітей та її чоловік погоджується на розір­вання шлюбу, суддя повинен цій особі роз'яснити її право звернутися до органів РАЦСу за розірванням шлюбу.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той са­мий предмет і з тих самих підстав не допускається, але не зазна­чено, а за яких підстав мало місце таке закриття провадження у справі. До них слід віднести п. З, якщо позивач відмовився від позову та відмова прийнята судом, та п. 4 - сторони уклали ми­рову угоду та вона визнана судом. Саме у цих випадках немож­ливе повторне звернення до суду з тотожним позовом. На­явність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийнят­тям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

7.5.         Залишення заяви без розгляду

Залишення заяви без розгляду - це закінчення провад­ження у справі без ухвалення судового рішення за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недо­держання особою умов реалізації її суб'єктивного процесуаль­ного права - права на звернення до суду за судовим захистом і можливість застосування яких не втрачена, а також у разі повторної неявки позивача без поважних причин. На відміну від закриття провадження у справі на підставі пунктів 3, 4 ст. 205 ЦПК, при залишенні заяви без розгляду можливе звер­нення до суду з тотожним позовом.

Підстави залишення заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК):

-               заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, як це передбачено ст. 29 ЦПК (п. 1), але право на повторне звернення до суду має представник такої особи;

-               заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 2). Якщо представ­ник оформить належним чином свої повноваження він зможе повторно звернутися до суду в інтересах його довірителя;

-               належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повтор­но не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надій­шла заява про розгляд справи за його відсутності (п. 3). Зали­шення заяви без розгляду не позбавляє такого позивача пов­торно звернутися до суду з тотожним позовом, якщо він дійде висновку про необхідність судового захисту своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав;

-               спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді (п. 4). Зали­шеним може бути без розгляду тотожний позов лише за умо­ви, що в іншому суді на розгляді має місце тотожний позов, який був раніше пред'явлений до суду;

-               позивач подав заяву про залишення позову без розгляду (и. 5). Це вільне волевиявлення позивача, та, оскільки позов фактично не розглядався судом, тому можливе повторне звер­нення до суду;

-               між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказа­ми заперечення проти вирішення спору в суді (п. 6). Наявність договору між сторонами про передачу справи на розгляд тре­тейського суду не перешкоджає його розгляду у суді, але лише за умови, що обидві сторони на це погоджуються, у противно­му разі заява залишається без розгляду. Але якщо сторони так і не звернуться до третейського суду, то вони за спільної згоди можуть повторно звернутися до суду;

-               особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна зая­ва (п. 7). У цьому пункті йдеться про осіб, перелік яких перед­бачено ст. 45 ЦПК. Заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки фактично позивачем у справі є особа, на захист прав та інтересів якої пред'являлась вимога, але вона не підтримує заявлених вимог;

-               провадження у справі відкрито за заявою, поданою без до­держання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і пози­вач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (п. 8). Цей випадок не слід плутати із наслідками, передбаченими ст. 121 ЦПК, де йдеться про повернення заяви, якщо особою не усунуто недоліки позовної заяви. У пункті 8 ст. 207 ЦПК йдеться про випадок після відкриття провадження у справі, якщо не усунуто недоліки заяви у встановлений судом термін;

-               позивач до закінчення розгляду справи покинув судове за­сідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його від­сутності.

Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. Про залишення заяви без розгляду суд постановлює ухвалу, яка може бути оскарже­на (п. 15 ст. 293 ЦПК), при цьому мають бути роз'яснені наслідки такого залишення.

У частині 2 ст. 106 ЦПК має місце положення про те, якщо заява боржника про скасування судового наказу була подана після закінчення строку (ч. 2 ст. 104 ЦПК), то його заява зали­шається без розгляду.

Положення про залишення заяви без розгляду має місце та­кож у разі виникнення спору про право при розгляді справ ок­ремого провадження (ч. 6 ст. 235 ЦПК).