1. Подання заяви до суду. Ускладнення: усунення недоліків та повернення заяви

 

Подання заяви до суду слід розцінювати як значний юри­дичний факт, який має бути певним чином зареєстрований. Згідно із ЦПК подання заяви слід розцінювати як самостійну стадію цивільного процесу. У ЦПК 1963 р. була відсутня нор­ма, яка регламентувала б процедуру подання заяви до суду, а ст. 136 ЦПК 1963 р. передбачала лише підстави відмови у прийнятті заяви. У зв'язку з цим вчені не виділяли подання заяви до суду як самостійну стадію цивільного процесу, а пер­шою стадією зазначали порушення провадження у справі. Проте нині подання заяви закріплено у ст. 118 ЦПК, складає комплекс процесуальних дій, спрямованих на досягнення конкретної мети - реєстрації заяви саме тим днем, коли особа подала її до суду, оформлення у вигляді цивільної справи із присвоєнням номера, а потім передання судді у порядку черго­вості. Після такої передачі суддя зобов'язаний у десятиденний строк вирішити питання про відкриття провадження у справі, тобто перейти до другої стадії цивільного процесу - відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК).

Подання заяви до суду є самостійною стадією цивільного процесу, оскільки з моменту її подання виникають цивільні процесуальні відносини між заявником та судом, за загальним правилом, починається цивільний процес. Винятком із цього правила є звернення особи до суду із заявою про забезпечення доказів (ч. З ст.133 ЦПК) та забезпечення позову щодо захисту права інтелектуальної власності (ч. 4 ст.151 ЦПК). Якщо заяву не буде прийнято суддею до свого провадження, тобто не відкрито провадження у справі, то у межах процесуальних правовідносин у позивача з'являється право на оскарження постановлених про це ухвал (пункти 3, 4 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Подання заяви до суду не може бути з умовою, оскільки це перешкоджає реалізації конституційного принципу - права особи на судовий захист. Звернена до суду вимога позивача свідчить про потребу вжиття судом передбачених законом за­ходів для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи, тобто про необхідність допомоги з боку держави та на­магання позивача досягти певних юридичних наслідків за­конним шляхом.

Але на даній стадії можуть мати місце певні ускладнення, які зумовлені реалізацією принципу єдиної цивільної проце­суальної форми.

При пред'явленні позовної заяви, заяви про видачу судово­го наказу та заяви окремого провадження особою мають дот­римуватися вимоги закону щодо їх змісту та форми. Так, зміст та форма позовної заяви передбачені статтями 119, 120 ЦПК, заяви про видачу судового наказу - ст. 98 ЦПК, заяви окремо­го провадження - статтями 238, 243, 247, 252, 258, 261, 270, 275, 280, 284, 288 ЦПК.

Якщо при пред'явленні вищезазначених заяв особами не будуть дотримані вимоги закону щодо їх змісту та форми, то настануть наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК. Положення цієї норми поширюються на всі види проваджень, зокрема позов­не, наказне та окреме.

Залишення заяви без руху - тимчасове зупинення вчинен­ня процесуальних дій, спрямованих на відкриття проваджен­ня у справі. Дане ускладнення цивільного процесу зумовлене недотриманням особою вимог ЦПК щодо змісту та форми по­зовної заяви, заяви про видачу судового наказу, заяви окремо­го провадження.

Якщо суддею буде встановлено, що заяви не відповідають ви­могам закону або не сплачено судовий збір чи не оплачено вит­рати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя постановлює ухвалу про залишення заяви без руху та на­дає особі строк для усунення недоліків заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК).

Якщо у встановлений судом строк не будуть усунені зазна­чені у постанові недоліки, заява вважається неподаною та по­вертається особі.

Повернення заяви - це неприйняття заяви до провадження суду, яке зумовлене підставами, передбаченими ч. 1 ст. 121 ЦПК, а також пунктами 1-5 ч. 3 ст. 121 ЦПК.

До підстав повернення заяви законом віднесено:

-               неусунення недоліків заяви щодо змісту та форми у вста­новлені судом строки;

-               подання позивачем заяви про повернення йому позову до відкриття провадження у справі;

-               поданння заяви недієздатною особою;

-               подання заяви від імені позивача особою, яка не має пов­новажень на ведення справи;

-               непідсудність справи цьому суду;

-               подання заяви про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року, без дотри­мання вимог СК.

Але, крім того, слід зазначити, що ст. 110 СК передбачено положення: позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одно­го року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить озна­ки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2); чо­ловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зача­тої дитини визнане іншою особою (ч. 3); чоловік, дружина ма­ють право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досяг­нення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визна­не іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народжен­ня дитини (ч. 4); опікун має право пред'явити позов про розір­вання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подруж­жя, хто визнаний недієздатним (ч. 5).

Тому суддя при прийнятті заяви повинен враховувати ці обставини і повернути заяву позивачеві згідно з ч. 2 ст. 110 СК.

Про повернення заяви суд постановлює ухвалу. Повернен­ня заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підста­вою для такого повернення.

Постановлюючи ухвалу про повернення заяви, суд має роз'яснити особі наслідки повернення заяви. Щодо пунктів 2, 3, 4 ч. З ст. 121 ЦПК, то суд має роз'яснити особі як усунути обс­тавини, що були підставою для повернення заяви. А щодо п. 1 ст. 121 ЦПК, то суд має роз'яснити особі наслідки, які нас­тануть для особи після її клопотання повернути позовну заяву, що таке повернення не позбавляє її можливості повторно звер­нутися до суду з тією самою заявою. Щодо п. 5 ч. 3 ст. 121 ЦПК, то повинні минути події та терміни, передбачені у ч. 2 ст. 110 СК, оскільки ці обставини формально усунути не можна.