2. Процесуальні форми та підстави участі прокурора у цивільному процесі

 

Роль прокурора в цивільному процесі у зв'язку з проведен­ням «малої судової реформи» суттєво змінилася. На відміну під здійснення прокурорського нагляду за законністю розгляду справ судами, відбулося втілення у законодавстві принци­пу розподілу влад, створення незалежної судової влади. З 2001 р. прокурор позбавлений права внесення протесту на будь-яке судове рішення або ухвалу, які набрали законної си­ли, тобто ініціювати перегляд судового рішення або ухвали су­ду першої інстанції.

Лише з волевиявленням заінтересованої особи, а не проку­рора, пов'язується реалізація права на оскарження судового рішення або ухвали в касаційному порядку, що повністю відображує дієвість у цивільному процесі принципу диспози­тивності. Це означає, що прокурор не вправі здійснювати пе­ревірку судових рішень, що набрали законної сили, та втруча­тися в процесуальну діяльність суду в разі, якщо дійде виснов­ку про незаконність судового рішення або ухвали.

Замість внесення прокурором подання про перегляд судо­вого рішення або ухвали, за ЦПК 2004 р. прокурор подає апе­ляційну або касаційну скаргу, як і інші особи, які беруть участь у справі.

Вирішення питання щодо процесуального становища проку­рора у цивільному процесі має принципове значення з огляду на правильне розуміння місця прокурора у сучасному процесі, його завдань та функцій. Це дозволить визначити специфічний характер прав та обов'язків прокурора на відміну від прав та обов'язків інших суб'єктів цивільних процесуальних пра­вовідносин, а також сутність процесуальних форм, за допомо­гою яких прокурор здійснює свої функції у цивільній справі.

Згідно зі ст.121 Конституції України на прокуратуру пок­ладена функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Термінологічне тлумачення функції представництва інте­ресів держави було надано Конституційним Судом України у 1999 р. під час розгляду справи про представництво прокура­турою України інтересів держави в арбітражному суді. Визна­чаючи через призму цивільного процесу поняття «представ­ництва інтересів держави в суді» під ним треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи повноваження щодо захисту інтересів держави, вчиняє в суді процесуальні дії. Ці дії включають звернення прокурора до суду з позовною заявою, участь у справах, порушених за його заявою, у разі коли це передбачено законом або визнано за необхідне судом, або за ініціативою прокурора, якщо цього вимагає захист інте­ресів держави.

За частиною 3 ст. 26 ЦПК прокурор віднесений до осіб, які беруть участь у справі.

Участь прокурора в цивільному процесі врегульована у ЦПК України у статтях 45 та 46, причому зазначеними стат­тями регулюється процесуальне становище й інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Чи означає відповідний порядок регулю­вання, що становище прокурора у цивільному процесі нічим не відрізняється від статусу органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, що можуть звернутися до суду на захист прав інших осіб?

Відповідь на це запитання міститься в Законі України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p. № 1789-ХІІ, а також у наказі Генеральної прокуратури України «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» від 29 листопада 2006 р. № 6-гн, якими також регулюється участь прокурора в цивільному процесі.

Прокурор у цивільній справі є представником держави, чим і зумовлюється його самостійне процесуальне становище. Так, у ст.34 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додер­жуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, пов­ний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Підставами участі прокурора в цивільному процесі є:

1)                 власна ініціатива;

2)                 вимога закону.

Як випливає з ч.4 ст.36¹ Закону України «Про прокурату­ру» прокурор самостійно визначає підстави для представницт­ва у судах, форму його здійснення і може здійснювати предс­тавництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передба­ченому процесуальним законом.

Наказ Генеральної прокуратури України «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» від 29 листопада 2006 р. № 6-гн пропонує прокурорам за власною ініціативою брати участь при розгляді судами справ про уси­новлення дітей іноземцями, позбавлення батьківських прав, стягнення коштів за рахунок державного бюджету, звільнен­ня від арешту майна, яке стягується в доход держави (п.8.2 наказу). За своєю ініціативою прокурор вправі вступити у будь-яку цивільну справу, якщо цього вимагає захист прав, свобод та інтересів громадян або держави.

Прокурор згідно з імперативною вимогою закону зобов'яза­ний брати участь у справах певної категорії:

-                 у справах за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або про припинення надання амбула­торної психіатричної допомоги згідно з ч.2 ст.281 ЦПК;

-                 у справах, відкритих провадженням за позовами проку­рора.

Прокурор може брати участь у конкретній цивільній справі у зв'язку з усними та письмовими заявами громадян, повідом­леннями державних органів, громадських організацій, публікаціями у засобах масової інформації.

Залежно від підстав вступу до процесу виділяють дві проце­суальні форми участі прокурора у цивільному процесі:

1)                 звернення до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб;

2)                 вступ у справу в будь-якій стадії процесу для здійснення представництва інтересів громадянина або держави.

Перша процесуальна форма участі прокурора в цивільному процесі включає:

1)                 звернення до суду з позовною заявою на захист прав, сво­бод та інтересів інших осіб (ч. 1 ст.45 ЦПК);

2)                 подання заяви про апеляційне оскарження та апе­ляційної скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції (статті 292, 295 ЦПК);

3)                 подання касаційної скарги на рішення та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій (ст.324 ЦПК);

4)                 подання скарги про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами після перегляду у касаційному по­рядку (ст.353 ЦПК);

5)                 подання заяви про перегляд рішень, ухвал суду у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст.361 ЦПК).

Прокурор перед зверненням до суду має з'ясувати, чи по­годжується позивач, в інтересах якого він подає позов, на пред'явлення до суду позову на захист його прав, свобод чи інтересів.

Обов'язковими умовами звернення прокурора до суду на за­хист прав, свобод та інтересів інших осіб стаття 36^і Закону Ук­раїни «Про прокуратуру» називає:

1)                 в разі звернення прокурора до суду в інтересах громадя­нина - неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захис­тити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати про­цесуальні повноваження.

При цьому прокурор може звернутися до суду на захист прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, недієздатних осіб, пенсіонерів, інвалідів, осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо;

2)                 в разі звернення до суду в інтересах держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У статті 45 ЦПК передбачено, що прокурор може звернути­ся до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Так, Сімейний кодекс України передбачає право прокурора звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст.42), позбавлення батьківських прав (ст.165), про відібран­ня дитини без позбавлення батьківських прав (ст.170), про скасування усиновлення та визнання усиновлення недійсним (ст.240).

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264- XII надає прокуро­ру право на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про при­пинення екологічно небезпечної діяльності.

Стаття 13 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 p. № 356/95-ВР передбачає, що у разі відмови добровільно повернути незаконно одержані особою, уповнова­женою на виконання функцій держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в дохід держави у судово­му порядку за заявою прокурора.

Дискусійним є питання про те, чи є імперативною для про­курора вимога ст.45 ЦПК щодо звернення до суду на захист прав інших осіб лише у випадках, передбачених конкретною нормою матеріального чи процесуального права. Як показує судова практика, прокурор звертається до суду й тоді, коли цього вимагає захист прав, свобод та інтересів певних осіб, але в законі відсутнє положення про право прокурора звернутися до суду з даним позовом. Звернення прокурора в суд в таких випадках має зумовлюватися інтересами держави.

Відповідно до тлумачення Конституційним Судом України (рішення від 8 квітня 1999 р. № З-рп/99) в основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, прог­рам, спрямованих на захист суверенітету, територіальної ці­лісності, державного кордону України, гарантування її дер­жавної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підпри­ємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте дер­жава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але і в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, прокурор може звернутися до суду на захист прав, свобод та інтересів:

1)                 громадян;

2)                 юридичних осіб будь-якої форми власності;

3)                 державних органів.

Прокурор як суб'єкт конкретних процесуальних пра­вовідносин водночас є суб'єктом державних правовідносин, що визначають його повноваження³. Маючи право пред'явля­ти позов на захист інтересів громадян, прокурор зобов'язаний це зробити, якщо громадянин за станом здоров'я, в силу не­повнолітнього або похилого віку або з інших причин не може особисто захистити своє порушене право, а також зобов'яза­ний підтримати заявлений ним позов у суді.

Порядок вступу прокурора у процес, обсяг його процесу­альних повноважень залежить від процесуальної форми його участі у справі та від тієї стадії процесу, в яку прокурор всту­пає.

2.1. Участь прокурора у суді першої інстанції та у вищесто­ящих судах

Однією з форм участі прокурора в суді першої інстанції є звернення до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, що здійснюється шляхом подання прокурором по­зовної заяви.

При аналізі видів проваджень цивільного судочинства не викликає заперечень право на звернення прокурора до суду на захист інших осіб в порядку позовного або окремого провад­ження.

Питання про те, чи можна розглядати прокурора як суб'єк­та, що може ініціювати наказне провадження, є спірним, оскільки судовий наказ ґрунтується завжди на вимогах, вик­ладених суду лише матеріально-заінтересованою особою.

Від прокурора не вимагається спеціальних повноважень для звернення до суду з позовом на захист прав, свобод та інте­ресів інших осіб.

Прокурор зобов'язаний дотримуватися встановленого ЦПК порядку звернення до суду, передбаченого статтями 118-121 ЦПК, складати позовну заяву з дотриманням вимог щодо її форми та змісту та подавати її до суду з дотриманням правил підсудності.

У позовній заяві прокурора має бути зазначено, який саме прокурор звертається до суду, особа, в інтересах якої подається позов, її ім'я (найменування), місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи або державного органу.

В позовній заяві прокурора особливу увагу слід приділяти викладенню обставин, якими прокурор обґрунтовує свої вимо­ги, для чого прокурор має правильно визначити предмет дока­зування у справі.

У разі звернення прокурора на захист інтересів громадяни­на прокурор повинен обґрунтувати, чому громадянин особис­то не може пред'явити позов, додаючи до позовної заяви відпо­відні документи (медичну довідку про стан здоров'я, висновок МСЕК, пенсійне посвідчення, посвідчення інваліда, свідоцтво про народження, довідку з центру зайнятості тощо).

При поданні позовної заяви в інтересах держави прокурор (чи його заступник) у кожному конкретному випадку само­стійно визначає, в чому саме відбулося чи може відбутися по­рушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає ор­ган, уповноважений державою здійснювати відповідні функ­ції у спірних відносинах.

У позовній заяві прокурора має міститися не лише поси­лання на норму матеріального та процесуального права, на підставі яких подається позов, але й обґрунтування застосу­вання відповідних норм матеріального права.

Позовна заява прокурора повинна бути підписана прокуро­ром, що подає позов.

Перед тим, як пред'явити позов, прокурор повинен зібрати доказовий матеріал та проаналізувати його. Подаючи до суду позовну заяву, прокурор зобов'язаний підтримати позов і у су­довому засіданні, що означає, що прокурор виступає суб'єк­том доказування у цивільній справі, на якого покладено обов'язок доведення заявлених вимог, для чого він повинен зібрати та подати суду всі докази на обґрунтування позову, а також доводити перед судом їх переконливість.

Порівняно зі стороною справи прокурор наділений правом користуватися своїми повноваженнями згідно із ст.20 Закону України «Про прокуратуру», зокрема здійснювати перевірку відомостей про порушення інтересів громадян або держави, витребовувати від органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ, організацій, не­обхідні матеріали, документи, акти ревізій, перевірок, вис­новки спеціалістів, доручати відповідним органам проведення ревізій, відомчих і підвідомчих експертиз тощо.

При пред'явленні позову прокурор звільнений від сплати судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечен­ня розгляду справи та не несе судових витрат.

При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі за позовною заявою прокурора на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, суд вправі відмовити у відкритті провад­ження у справі за відсутності передбачених законом підстав, тобто відсутності обґрунтування звернення саме прокурора на захист прав інших осіб або держави, а також за відсутності до­казів, що підтверджують неможливість особистого звернення до суду громадянина через стан здоров'я, віку чи з інших при­чин.

Прокурор, який пред'явив позов, надає суду пояснення у справі першим (ч.2 ст.176 ЦПК) та першим виступає у судо­вих дебатах (ст.193 ЦПК). В таких випадках прокурор зо­бов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та заперечення на доводи відповідача.

Якщо позивач бере участь у судовому засіданні, він заслу­ховується судом після прокурора, який пред'явив позов. Сто­рони вправі ставити запитання прокурору, який надає пояс­нення у справі.

Реалізуючи таку процесуальну форму участі, як звернення до суду з позовом на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, прокурор наділяється обсягом процесуальних прав та обов'язків, як і позивач, зокрема він вправі знайомитися з ма­теріалами справи, брати участь у судових засіданнях, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, та мати інші процесуальні права, передбачені ст.27 ЦПК. Крім того, прокурор вправі змінити свої вимоги, відмовитися від поданої ним заяви (ч.2 ст.46 ЦПК).

Водночас, не будучи суб'єктом спірних правовідносин, про­курор позбавлений права розпорядження матеріальним пра­вом, зокрема він не вправі укласти мирову угоду.

Прокурор не пов'язаний в процесі ні своєю позицією при пред'явленні позову, ні інтересами особи, на захист якої він звернувся до суду. Це означає, що в разі, коли прокурор дійде висновку про те, що заявлені ним вимоги є необґрунтованими, він може відмовитись від пред'явленої ним заяви.

Незважаючи на те, що ЦПК не містить окремої норми щодо обов'язкового повідомлення позивача, на захист прав та інте­ресів якого прокурор подав позовну заяву, про час і місце розг­ляду справи, позивач має повідомлятися про судовий розгляд, оскільки наслідки законної сили судового рішення поширю­ватимуться на нього, а не на прокурора, що звернувся до суду на захист його інтересів. При цьому позивач має такі самі про­цесуальні права та обов'язки, як і у разі подання позовної зая­ви особисто.

Оскільки позивачем у справі є суб'єкт спірних право­відносин, відмова прокурора від поданої ним заяви або зміна вимог не позбавляє позивача права вимагати від суду розгля­ду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі (ч.2 ст.46 ЦПК).

Відмова прокурора від поданої ним заяви є актом розпоряд­ження лише процесуальним правом. До прокурора не може бути пред'явлений зустрічний позов, оскільки він пред'яв­ляється до позивача у справі.

При відмові прокурора від позовної заяви вона може бути залишена без розгляду за умови непідтримання заявлених ви­мог і самим позивачем, який має цивільну процесуальну діє­здатність. Вимога позивача в разі підтримання ним позову розглядається в тому самому процесі.

На прокурора, який подав позов, не поширюється законна сила судового рішення.

Вступаючи у справу в будь-якій стадії процесу для здійс­нення представництва інтересів громадянина або держа­ви, прокурор сприяє суду в ухваленні законного та обґрунто­ваного рішення.

Як зазначено у ст.35 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

Доцільність зазначеної форми участі прокурора в цивільно­му процесі зумовлюється лише захистом державних або су­спільних інтересів. Адже прокурор, вступаючи у справу, не на­дає по справі висновків, він лише в усній формі висловлює свою думку з приводу вирішення справи. При цьому прокурор не вправі впливати на суд з огляду на дію у цивільному процесі принципу незалежності суддів та підкорення їх лише закону.

Думка прокурора має бути обґрунтованою, містити оцінку досліджених судом доказів, зазначення на встановлені судом фактичні обставини, давати аналіз норм матеріального права, що підлягають застосуванню, кваліфікацію спірних правовід­носин.

Водночас ті випадки, коли прокурор, який не брав участі в суді першої інстанції, подає апеляційну або касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції, слід відносити саме до пер­шої процесуальної форми участі прокурора у цивільному про­цесі - звернення до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб з огляду на ініціювання прокурором перегляду цивільної справи.

Під час розгляду деяких цивільних справ участь прокурора для представництва ним інтересів громадянина або держави є обов'язковою (ст.281 ЦПК).

Конкретизації підлягає питання стадії, на якій прокурор вправі вступити до справи, що має обмежуватися стадією су­дового розгляду, причому певною її частиною. В суді першої інстанції прокурор вступає у справу до закінчення судового розгляду, тобто до моменту переходу суду до судових дебатів.

Вступаючи у справу, відкриту за заявою позивача, проку­рор наділяється обсягом процесуальних прав та обов'язків, передбачених ст.27 ЦПК, тобто правами осіб, які беруть участь у справі.

Під час участі у судовому засіданні прокурор вправі стави­ти запитання сторонам, свідкам, експертам та спеціалістам, висловлювати свою думку з приводу питань, що виникають у ході судового розгляду.

Прокурор будь-яких процесуальних рішень у справі не приймає, як і будь-яка особа, яка бере участь у справі, проку­рор вправі заявляти клопотання про вчинення процесуальної дії або про вирішення певного питання.

Участь прокурора в апеляційному провадженні можлива також у двох формах - звернення прокурора із заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб та вступ у справу для здійснення представництва інтересів громадянина або держа­ви.

Оскаржити судове рішення або ухвалу прокурор вправі не­залежно від того, чи брав він участь у суді першої інстанції, чи ні, та незалежно від форми його участі у справі.

Так, прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, має право оскаржити рішення суду або ухва­лу в апеляційному порядку на загальних підставах, подавши заяву про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та апеляційну скаргу протягом двад­цяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження че­рез суд першої інстанції. Апеляційну скаргу прокурор може подати у десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Прокурор, який не брав участі у справі, вправі знайомити­ся з матеріалами справи (ч.4 ст.46 ЦПК), розглянутої судом першої інстанції, після чого в разі наявності підстав оскаржи­ти рішення або ухвалу суду до апеляційного суду. Проте за ЦПК 2004 р. право оскаржити судове рішення надається й особам, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов'язки, а тому прокурор вправі оскаржити рішення або ухвалу суду за умови, якщо громадянин самостій­но не може цього зробити, або в державних інтересах.

Обсяг процесуальних прав та обов'язків прокурора в апе­ляційному суді, як і в суді першої інстанції, залежить від фор­ми його участі в справі.

Як зазначено у п.8 наказу Генеральної прокуратури Ук­раїни «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при вико­нанні судових рішень» від 29 листопада 2006 р. № 6-гн, з ме­тою ефективного та своєчасного застосування повноважень щодо захисту в суді прав громадян або інтересів держави шля­хом участі у справах за позовами інших осіб, ініціювання пе­регляду судових рішень у справах, розглянутих без участі прокурора, на прокурора покладено обов'язок виявляти та відслідковувати відомості про наявність на розгляді у судах справ чи винесених судових рішень, що порушують права гро­мадян або інтереси держави та потребують застосування пред­ставницьких повноважень прокурора.

Участь прокурора в касаційному провадженні здійсню­ється шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня наб­рання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Враховуючи те, що під час розгляду справи касаційним су­дом, особи, які брали участь у справі (до яких віднесений і прокурор), можуть бути викликані лише у разі необхідності (ч.1 ст. 333 ЦПК), а тому навряд чи є можливою друга форма участі прокурора в справі - його вступ для представництва інтересів громадян та держави.

Прокурор також вправі звернутися до Верховного Суду Ук­раїни зі скаргою про перегляд судового рішення у зв'язку з ви­нятковими обставинами після його перегляду у касаційно­му порядку на захист інтересів громадянина або держави про­тягом одного місяця з дня відкриття виняткових обставин, а також ініціювати перегляд судового рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами, подавши відповідну заяву до суду, який ухвалив рішення чи постановив ухвалу, протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.

2.2. Процесуальне становище прокурора в цивільній справі

Питання щодо процесуального становища прокурора, що пред'явив позов в інтересах іншої особи, в теорії цивільного процесуального права є дискусійним.

На відміну від позивача, що має особисту заінтересованість у результатах розгляду справи, заінтересованість прокурора має державний характер, оскільки випливає зі службової про­курорської діяльності. Втілюючи реалізацію принципу пуб­лічності цивільного процесу, прокурор у цивільній справі є представником публічного інтересу, інтересу законності, що вбачається в захисті інтересів державних органів або держави в цілому, в захисті прав та інтересів юридичних осіб, у захисті прав, свобод та інтересів окремих громадян.

Тому становище прокурора не може зводитися до станови­ща сторони або третьої особи, навіть незважаючи на те, що прокурор є суб'єктом доказування у справі та на нього покла­дений обов'язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки доказова діяльність не може бути критерієм його процесуального стано­вища у цивільному процесі. В позовній заяві прокурор пови­нен зазначити, в інтересах якої особи ним пред'явлено позов.

Судове рішення на прокурора не поширюється та будь-яких прав та обов'язків особисто для прокурора не встановлює. З прокурора не можна стягнути жодних судових витрат, навіть якщо суд відмовить йому в задоволенні позову. Відмова про­курора від поданого ним позову не пов'язує особу, в інтересах якої заявлено позов, що і є позивачем у справі. Отже, в суді прокурор має повноваження щодо представництва інтересів громадян та держави, і для здійснення цієї діяльності не тре­ба спеціальних повноважень для порушення справи в інтере­сах інших осіб, тому що представництво є конституційним обов'язком прокурора.

Категорії «сторона в процесуальному розумінні», «позивач в процесуальному розумінні», що виділяються вченими, не є теоретично обґрунтованими, з огляду на те, що для визначення поняття «позивач» наукою цивільного процесуального права використовується лише матеріально-правовий критерій.

Не є прокурор і представником сторони, його позиція у справі та позиція позивача можуть не збігатися, що призво­дить до відмови прокурора від позовної заяви, чого не вправі здійснити представник без погодження з позивачем. Проку­рор не пов'язаний позицією сторони та навіть своєю первісною позицією, якщо в ході розгляду справи буде з'ясована безпід­ставність або необґрунтованість заявленого ним позову.

Правовідносини між стороною та представником виника­ють на підставі цивільно-правового договору, чого не відбу­вається під час участі у справі прокурора.

Визнання прокурора законним представником держави з огляду на здійснення ним конституційної функції представ­ництва інтересів громадянина або держави також не повністю відображує його сутність у цивільному процесі. Прокурор вис­тупатиме законним представником держави, коли він звер­тається до суду з позовом або вступає у справу на захист інте­ресів держави. В разі, коли прокурор пред'являє позов в інте­ресах громадянина, який самостійно не може звернутися до суду, прокурор захищає його особисті права та інтереси.

Разом з тим процесуальне становище прокурора визна­чається його компетенцією, який, будучи суб'єктом процесу­альної діяльності, здійснює у цивільному процесі функцію представництва інтересів громадян або держави. Він є службо­вою особою державного органу - прокуратури і діє без спеціальних доручень цього органу, на підставі закону та його службового становища, виконує покладені на органи прокура­тури завдання та функції.