37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.

Жив у 1804-1873рр. Свої дослідження української етнографії та історії Михайло Максимович розпочав у 30-х рр. XIX ст. як прихильник романтизму. Згодом, у 50-60-х рр., у його творчості дедалі помітнішими стають риси науково-критичного ставлення до джерел.

У Максимовича не було великих узагальнюючих праць з історії. Проте Максимович зарекомендував себе в українській історіографії як аналітик і критик. Він плідно займався опрацюванням проблем, що стосуються давнього періоду історії східних слов'ян і Київської Русі. Його цікавили, зокрема, такі питання, як початки Русі, походження назв "варяг", "Русь", русько-візантійські і русько-скандинавські відносини, історія християнства, матеріальна і духовна культура Київської держави, роздробленість і як наслідок – міжусобиці, монголо-татарське нашестя. Аналізуючи давні літописи, Максимович окреслив первісну територію Русі переважно межами землі полян. Проте русами він вважав, услід за літописцем, найперше дружинно-князівський елемент. При цьому він стверджував, що це був елемент не варязький, а руський, східнослов'янський. Отже, Максимович був переконаний, що назва Русь носить місцевий, східнослов'янський, а не норманський характер.

Заслугою Максимовича було те, що він намагався систематизувати всі доступні йому факти, проаналізувати джерела і висловити свою думку про генезис давньокиївської держави. На відміну від інших тогочасних істориків, він зробив висновок, що Київська держава виникла як історично зумовлене явище, внаслідок прагнення "руського світу" до "стрункості" і "повної єдності". Тобто, вчений обґрунтовував концепцію про утворення східнослов'янської держави як наслідок самобутнього процесу розвитку. Важливе значення для науки мали міркування Максимовича про етнічний склад давньоруської держави. Він підтримував учених, які виступили з критикою концепції про переважаючий вплив варязьких елементів на все суспільне - життя слов'ян. Максимович ще в 30-40-х рр. XIX ст. вказав на високий рівень економічного й культурного розвитку слов'ян, обґрунтував передові ідеї про їх етногенез, про їхні мовно-діалектичні особливості у територіальних зонах.

Російські історики (В.Татіщев, М.Карамзін) розглядали роздрібленість лише як регресивне явище, яке не мало позитивних рис і було породжене "нерозумними діями" київських князів. Максимович рішуче відкидав такі судження. Удільні князі, на думку вченого, прагнули піднести свою велич, закладали міста, зводили церковні й монастирські будівлі, школи, поширили освіту. Як прихильник ідеї про поступовий розвиток, Максимович підкреслює, що і в цей період Київська Русь продовжувала зростати, міцніли її економічні і торговельні зв'язки, розвивалась культура. Максимович досить детально, як на той час,, дослідив процес формування, розвитку й занепаду князівств, дав характеристику діяльності князів, склав їхню генеалогічну таблицю, уточнив дати найважливіших подій т.ін.

З-поміж інших значних подій минулого особливу увагу ученого привернула історія нашестя монголо-татар. Максимович вважав це явище для Русі лише негативним і руйнівним. В історичній науці XIX ст. довго тривала суперечка про так зване запустіння Київської Русі під час монголо-татарської навали. Це твердження Максимович відкинув як ненаукове. Вчений писав, що Київська Русь була жива і в попелищі пожарищ і ніколи не ставала диким степом. Міста, на його думку, дійсно були варварськи зруйновані, але незабаром відбудовані. Населення поверталося і продовжувало працювати в нових умовах.

У "Філологічних листах", адресованих Погодіну, відповідаючи на його теорію великоруського заселення Подніпров'я в Київській добі, Максимович обгрунтовано доводив, що організаційним центром Русі було київське Подніпров'я, його культурне і соціально-політичне середовище. З часів литовського панування на Україні Максимович торкнувся лише окремих питань. З цього розділу української історії йому належать статті: "Дещо про землю Київську", "Замітки про землю Волинську", "Пам'ять про київського воєводу Григорія Хоткевича", "Листи про князів Острозьких" та ін.

Максимович, зокрема, вважав, що українські землі потрапили у XIV ст. під владу литовських князів Гедиміновичів внаслідок завоювань, а не добровільного об'єднання.

Дослідження Максимовича стали вагомою часткою української історіографії XIX ст., чимало його відкриттів та міркувань залишаються цінними до наших днів.