2. Форми міжнародного співробітництва.

Основною формою міжнародного співробітництва є міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це обмін товарами та послугами між державами. В якості покупців та продавців виступають окремі особи, приватні, акціонерні підприємства та державні структури. Масштаби та форми участі країни в міжнародній торгівлі, вплив останньої на національну економіку залежать віл рівня економічного розвитку та глибини інтеграції країни м систему міжнародного поділу праці.

Причини міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля обумовлена:

• обмеженістю або відсутністю ресурсів в національні економіці;

• обмеженістю внутрішніх ринків збуту;

• національними відмінностями в рівнях витрат виробництва;

• нерівномірним доступом до технологій й т.п.

Завдяки цим відмінностям стає вигідною спеціалізація країн на виробництві певних товарів, витрати виробництва яких у країні менші порівняно зі світовими. Міжнародна торгівля базується на принципі “порівняльних переваг”, який був сформульований Д.Рікардо ще у 1817 році. Відповідно до нього країна повинна виробляти лише ті товари, в виробництві яких вона має порівняльні переваги. А інші повинна закуповувати за кордоном. В результаті такої спеціалізації стає ефективнішим як національне, так і світове виробництво. Тому міжнародна торгівля є взаємовигідною.

Показниками, які характеризують міжнародну торгівлю є:

• обсяги експорту та імпорту;

• обсяги експорту та імпорту на душу населення (в розвинених країнах вони складають 3 – 5 тис. дол.);

• експортний потенціал – обсяг продукції, який країна може продати на зовнішньому ринку без шкоди для внутрішнього споживання;

• співвідношення частки країни в світовому виробництві товарів з її часткою в світовій торгівлі цими товарами. Цей показник характеризує конкурентноздатність національних товарів;

• структура експорту. Для розвинених країн характерна машинно-технологічна спрямованість, а для слабко розвинених – сировинна спрямованість експорту;

• структура імпорту. Вона характеризує залежність країни від світової економіки.

Міжнародна торгівля хоча є вигідною, може справляти й негативний вплив на національну економіку. Тому держава здійснює регулювання зовнішньої торгівлі. Існує два режими зовнішньоторгової політики: протекціонізм (держава обмежує зовнішню торгівлю з метою захистити внутрішній національний ринок) та фрітредерство (політика вільної торгівлі).

Вивіз капіталу та міжнародний кредит.

Іншою формою міжнародного економічного співробітництва є вивіз капіталу. Вивіз капіталу – вилучення частини капіталу з національного обігу і включення його в виробничий процес аьо обіг в інших країнах в товарній або грошовій формах з метою отримання прибутку.

Причини вивозу капіталу:

• надлишок капіталу на національних ринках;

• бажання підприємців використати різницю в рівнях витрат виробництва в різних країнах;

• пошук доступу до джерел сировини;

• бажання наблизити виробництво до ринків збуту;

• пошук більш кваліфікованої робочої сили, розвиненої ринкової інфраструктури;

• бажання обійти більш жорстке національне законодавство.

Умови розвитку міграції капіталів – лібералізація та інтернаціоналізація економічних зв’язків. Мета вивозу капіталу – отримання більш високої норми прибутку за рахунок переваг, пов’язаних з використанням інтернаціональних факторів виробництва.

Капітал вивозиться в двох формах: підприємницький та позичковий. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом будівництва за кордоном підприємств, купівлею пакетів акцій, відкриттям філій та дочірніх компаній. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється в формі прямих (дають право управління або контролю над підприємством) та портфельних (не дають права контролю) інвестицій. Вивіз позичкового капіталу здійснюється через надання міжнародних позик, кредитів, банківські депозити та кошти на рахунках іноземних фінансових інститутів.

В залежності від форм власності розрізняють вивіз приватного, державного та капіталу міжнародних фінансових компаній та організацій.