3. Тип Апікомплексні (Apicomplexa). Клас Споровики (Sporozoea).

Споровики – один з найчисленніших класів типу Апікомплексні. До нього відносять близько 4000 видів виключно паразитичних одноклі­тинних, які паразитують у клітинах, тканинах і органах тварин та людини. Органоїди руху (джгутики) в них іноді є лише в статевих клітин (гамет). В них відсутні також трав­ні та скоротливі вакуолі. Живляться споровики за допомогою мікропори. В їхньому життєвому циклі цих тварин спостерігається чергуван­ня шизогонії, статевого розмноження (копуляції) і спорогонії. Спорогонія – процес утворення зародкових клітин – спор, вкри­тих щільною захисною оболонкою, що сприяє поши­ренню паразитів і завершує їх життєвий цикл.

Підклас Кокцидії – ( Coccidia)

Переважна більшість представників цього підкласу – внутрішньоклітинні паразити людини і тварин.

Представники ряду Власне кокцидії (Coccidiidа) паразитують у клітинах епітелію кишок і протоків печінки кроликів, великої рогатої худоби, домашніх птахів та інших тварин спричиняючи захворювання – кокцидіоз. Захворювання на цю хворобу інколи трапляються і у дітей. Життєвий цикл цих паразитів можна вивчити на прикладі на прикладі представників роду Еймерія (Eimeria).

Після зараження тварин ооцистами цих істот через органи травлення у їх кишках, або печінці відбувається нестатеве розмноження паразитів – шизогонія. Швидке зростання їх чисельності супроводжується руйнуванням все більшої кількості клітин господаря. Після ряду 4-5 циклів безстатевого роз­множення відбувається утворення мікро- та макрогамет. Після їх копуляції формуються ооцисти, які разом із каловими масами виходять назовні. У навколишньому середовищі за наявності кисню, відповідної температури і вологості в ооцистах формуються спори та спорозоїти. Коли ооциста з кормом або водою потрапляє в кишки нової жертви (господаря) споро­зоїти звільняються від оболонок і проникають у його клітини. Таким чином, життєвий цикл еймерій проходить без зміни господарів. Шизо­гонія та статевий процес відбуваються в організмі інвазійної тварини, а спорогонія – у зовнішньому середовищі.

Профілактика кокцидіозів полягає у виключенні можливості занесення ооцист із кормом і во­дою, дезинфекції приміщень, тваринних годівниць тощо. Для лікування хворих тварин використовуються лікарські препарати.

Кокцидії роду Еймерія (Eimeria) викликають захворювання ряду домашніх тварин, особливо молодняка кроликів (Е. magna, Е. intestinalis), курей (Е. tenella), великої рогатої худоби (Е. zurni, Е. smithi), коропів (Е. carpeli).

До кокцидій належить також паразит багатьох видів ссавців і людини –токсоплазма (Toxoplasma gondii). Основними господарями цього паразита є представники родини котячих, а проміжними – лю­дина, гризуни, копитні. Потрапити в організм людини токсоплазма може у фазі ооцист (від інвазійних кі­шок), та мерозоїтів (під час необережного поводження з проміжними хазяями – хворими людьми чи тваринами у яких вони можуть виділятися з сечею, слизом, сукровицею), а також при вживанні в їжу недостатньо термі­чно обробленого м’яса інвазійних тварин (свиней). Клінічні прояви токсоплазмозу в люди­ни досить важкі: уражаються нервова система, лімфовузли, м’я­зи.

Ряд Кров’яні споровики (Haemosporіda).

До нього відносяться паразитичні форми, безстатеве розмноження котрих протікає в еритроцитах хребетних тварин і люди­ни (проміжних господарів), а статеве відбувається не в зовнішньому середовищі, а здебільшо­го в організмі кровосисних комах (основних господарів).

Найкраще вивчений цикл розвитку представника гемоспоридій малярійного плазмодію (Plasmodium vivax), що викликає дуже важке захворювання людей – малярію.

При укусі людини зараженою паразитом самкою комара роду анофелес ра­зом із слиною комахи у кров жертви потрапляють спорозоїти плазмодію. Пото­ком крові вони заносяться до клітин печінки, де перетворюють­ся в шизонти, які розмножуються шляхом шизогонії. В результаті множинного поділу із шизонтів утворюються мерозої­ти, які проникають в клітини печінки і ендотелій судин. Тут вони проходять стадії трофозоїтів і шизонтів, котрі діляться на нові мерозої­ти, які виходять в кров і поражають еритроцити. В них вони знову проходять стадії трофозоїтів і шизонтів з утворенням еритроцитних мерозоїтів. Уражені еритроци­ти руйнуються, мерозоїти, потрапляючи у кров, знову проникають в еритроцити і все циклічно повторюється.

При руйнуванні еритроцитів у кров потрапляє синтезований плазмодієм продукт – ме­ланін та отруйні продукти обміну речовин паразита. Організм людини реагує на отруєння цими речовинами підвищенням температури та іншими змінами своєї життєдіяльності. Такі напади пропасниці повторюються при різних формах малярії через певні проміжки часу: добу, дві, три.

На певній стадії розвитку мерозоїти, які проникли в еритроцити перестають ділитися і перетворюються в мікро- і макрогаметоцити (гамонти), з яких у кишках самки малярій­ного комара, що насмокталася крові хворої людини, розвивають­ся статеві клітини - одна нерухома макрогамета і 8 рухомих мікрогамет. Вони копулюють і дають початок рухливій зиготі (оокінеті), що перетворюється на зовнішній поверхні кишок комара в ооцисту. В ооцисті шляхом шизогонії утворюється кілька тисяч спорозоїтів. Обо­лонка її лопається, спорозоїти проникають до слинних залоз комахи і при укусах можуть знову передатися людині.

На спорогонію вирішальний вплив має температура навколи­шнього середовища. При температурі нижчій за 16°С спорогонія не відбувається; при 17-18° С – цикл розвитку в тілі комара три­ває 3 тижні; при 25-27°С – тиждень. Висока температура значно прискорює спорогонію, зумовлює утворення великої кількості цист, а також спричиняє частіший напад комарів на людину.

Причини захворювань на малярію були невідомі до кінця XIX ст. Виникнення захворювання пояснювали впливом поганого повітря (італ. ,,малярія” – погане повітря). Впе­рше збудників цієї хвороби виявили в 1878 р. російський лікар В.І. Афанасьєв (1849-1904) і у 1880 р. французький учений А. Лаверан (1845-1922), а І.І. Мечников (1845-1916) встановив тваринну природу малярійно­го плазмодію. На початку XX ст. італійський учений Д. Грассі (1854-1925) з’ясував роль комарів із роду анофелес як переносни­ків паразита. Важливе внесок у вивчення кров’яних споровиків та малярійних плазмодіїв зробили В. Я. Данилевський, Д. Л. Романовський та інші дослідники.

Таким чином, зусиллями вчених ряду країн було встановлено цикли розвитку малярійних плазмодіїв і розроблено наукову ос­нову для боротьби з паразитом.

Ними є: Plasmodium vivax – збудник триденної маля­рії, P. malariae –чотириденної, P. falciparum – збудник тропічної малярії.

4. Тип Інфузорії, або Війконосні (Infusoria, або Ciliophora).

Інфузорії – тварини, котрі живуть у найрізноманітніших середовищах. Є серед них паразити і симбіонти. Всього відомо понад 7 тис. видів

Форма тіла інфузорій різноманітна, розміри – від 10 мкм до 3 мм. Є як поодинокі рухомі, так і прикріплені (нерідко ко­лоніальні) види.

Характерними ознаками цих тварин є наявність органел руху чис­ленних війок та двох якісно неоднорідних ядер: вели­кого вегетативного – поліплоїдного макронуклеуса та малого генеративного – диплоїдного мікронуклеуса. Ектоплазма (кортекс) інфузорій має складну будову. Зовні вона покрита утвореною плазматичною мембраною (плазмалемою) пелікулою. Під нею розташовані базальні тільця (кінетосоми) війок і зв’язані з ними утвори - філаменти, мікротрубочки, з яких складається цитоскелет інфузорій. У пелікулі перпендикулярно до її поверхні розташовані трихоцисти (гр. trichos - волосин­ка). У інфузорій вони служать органелами захисту й ура­ження жертви.

Органели руху тварин - війки - вкривають усю поверхню тіла або ж концентруються на певних ділянках тіла, утворюючи цирі, мембрани та мембранели. Цирі - пучечки та китиці з ві­йок, завдяки яким інфузорії переміщуються по дну або здій­снюють стрибкоподібні рухи в товщі води. Мембрани - ряди війок, з’єднаних між собою. У мембранелах розташовані в ряд війки, не сполучені одна з одною. Сукупність усіх війок та їх похідних називають ціліатурою. За допомогою ціліатури на­вколо ротового апарата створюється течія води, яка спрямовує частки їжі до рота. У хижих інфузорії навколоротової цілі­атура відсутня.

Органоїди травлення тварин утворюють клітинний рот (цитостом), що знаходиться на дні оточеної війками ротової заглибини (перистому) та клітинна глотка, на базальному кінці якої при надходженні їжі утворюється трав­на вакуоля. Досягнувши певного розміру, вакуоля відривається від глотки і захоплюється коловим рухом цитоплазми. Так по­живні речовини розносяться по тілу інфузорії. Інфузорія туфе­лька при достатній кількості їжі утворює щогодини близько 60 травних вакуолей, у кожній з них буває до 30 бактерій, якими вона живиться. Неперетравлені рештки виходять назовні крізь отвір у цитоплазмі – порошицю (цитопрокт).

Вода з організму інфузорій виводиться з допомогою пульсуючих вакуоль. Вони розміщуються на межі між екто- і ендоплазмою. Кожна з них складається з влас­не вакуолі, що відкривається порою назовні, та 5-7 провідних каналів, які оточують її у вигляді зірки.

Розмноження тварин відбувається шляхом поперечного поділу клітини з подальшою регенерацією втрачених органів і брунькуванням. Відомий у них ( в інфузорії туфельки) також для статевий процес - кон'югація. За несприятливих умов інфузорії утворюють цисту, у стані якої можуть перебувати досить тривалий час (інфу­зорія туфелька до 7 років).

Загальновизнаної класифікації інфузорій не існує. На даний час найбільш поширеним є поділ типу на основі будови ротової ціліатури на 3 класи: Кінетофрагмінофореї (Kinetofragminophorea), Олігогіменофорєї (Oligohymenophorea), Полігіменофореї (Polyhymenophorea), які об’єднують 15 рядів.

Типовим представником класу Олігогіменофореї є інфузорія туфелька (Paramecium caudatum), що належить до ряду Гіменостоматиди. Вона має ротову ціліатуру, що складається з трьох мембранел та ундулюючої мембрани. Війки рівномірно вкривають всю поверхню її тіла Представником цього ряду є також іхтіо-фтіріус (Ichthyophthirius multifiliis), що паразитує на тілі риб (коропових, лососевих, а також ак­варіумних). Інфузорії оселяються на тілі, плавцях, зябрах риби, утво­рюючи сіруваті горбочки розміром близько 1 мм, кількість яких швид­ко зростає, і риба виглядає ніби обсипана манною крупою. Паразит проникає під епітеліальний по­крив, де й живиться. При значному розвитку паразитів риба виснажується і гине. Заражені особини стають неспокій­ними, труться об оточуючі предмети. Іхтіофтіріус заноситься в аква­ріум із хворими рибами та живим кормом. У своєму розвитку прохо­дить кілька стадій. Риба заража­ється дуже дрібними вільноплаваючими у воді бродяжками. Прони­кнувши у тканину тіла хазяїна, вони починають активно живитися і швидко ростуть. Доросла інфузорія має 0,5-1 мм у діаметрі. Вона залишає тіло хазяїна, опускається на дно чи якийсь підводний предмет й інцистується. У стані цисти може перебувати тривалий час. За сприятли­вих умов циста відразу починає ділитися до 10-11 разів, внаслі­док чого всередині її утворюється близько 2 тисяч дрібних, по­критих війками бродяжок, які проривають оболонку цисти і виходять у воду. Поза тілом риби вони можуть прожити не біль­ше 2-3 діб. Для боротьби із захворюванням воду в акваріумі слід підігріти до температури 30-32⁰С, при якій паразит гине.

У стоячих водоймах зустрічається представники ря­ду Коловійчасті (Peritrichida) сувійки (Vorticella), більшість з яких веде прикріплений спосіб життя. Форма тіло тварин має вигляд дзвіночка, зву­женим витягнутим у стебельце кінцем якого вони прикріплюються до субстрату. На протилежному розширеному кінці тіла розміщений оточений війковим апаратом перистом. Коливання війок створює рух води, з якою до ротового отвору надходить і пожива (бактерії, детрит). Війки на тілі сувійок від­сутні. Розселяються завдяки наявності вільноплаваючої стадії - бродяжки. За неспрятливих умов інцистуються.

Клас Полігіменофореї характеризується наявністю спіральнозакручених навколоротових мембранел. Вій­ки також рівномірно вкривають усе тіло, або ж утворюють цирі на черевному боці. Включає ряд Різновійчасті (Heterotrichida), до якого належать різні види трубачів, або стенторів (Stentor), розміри тіла яких 1-3 мм. У наших прісних водоймах (канавах, болотах, ставках) мешкає трубач Stentor coeruleus блакитного кольору. Вузьким заднім кінцем трубач прикріплюється до субстрату. До переднього кінця тіло посту­пово розширюється і утворює розтруб. Все його тіло вкрите ко­роткими війками, розташованими поздовжніми рядами; дещо довші війки утворюють навколоротову зону мембранел. Колива­ючи ними, трубач спрямовує постійний струмінь води до свого рота – цитостома і так забезпечує себе поживою.

До різно­війчастих належать також одна з найбільших (розмірами 0,5-2 мм) інфузорій пріс­них водойм – бурсарія (Bursaria truncatella). Це хижа тварина, яка може відразу проковтнути 6-7 інфузорій туфельок. Типовим мешканцем не­великих стоячих водойм є інфузорія стилоніхія (Stylonichia mytilus).

Ряд Сисні інфузорії (Suctorida) належить до класу Кінетофрагмінофореї. Включає близько 100 видів, поширених у прісних та солоних водоймах. У дорослих особин війки відсутні, цитостома та глотки також немає. Це сидячі поодинокі та колоніальні форми, що прикріплюються до субстрату стебельцем. Живляться за допомогою ловильних і сисних щупалець - цитоплазматичних утворень із отвором на кінці і мікротрубочками всередині. Іноді щупальця галузяться. За їх допомогою інфузорії висмоктують вміст жертви (живлять­ся війчастими інфузоріями) Як і війчасті, сисні інфу­зорії мають два ядра (макро- і мікронуклеуе), статевий процес відбувається у формі кон’югації. Нестатеве розмноження - шля­хом поділу та зовнішнього і внутрішнього брунькування, під час якого утворюються вкриті війками бродяжки, що активно рухаються. Через деякий час бродяжка опускається на субстрат, втрачає війки; у неї утворюється стебельце і сисні щупальця.

До ряду Ентодинієморфні (Entodiniomorphida) належать ендобіонти, що мешкають у рубці жуйних парнокопитних, кишечнику коней, людиноподібних мавп. В 1 см³ вмісту рубця корови може бути до 1 млн. інфузорій, а загальна їх маса досягати 3 кг. Після відмирання вони перетравлюються в організмі господаря і є для нього додатковим дже­релом білка.