Тема 1

Екологічні проблеми сучасності

• Вступ

• Основні терміни і поняття

• Сучасні масштаби впливу людини на навколишнє середовище та акту­альність охорони природи і раціонального використання природних ре­сурсів

• В.І. Вернадський - життєвий шлях, вчення про біосферу та ноосферу

Вступ

Виникнення нових дисциплін, таких, як соціоекологія, промис­лова екологія, екологічний менеджмент, екоаудит, і посилення уваги до природокористування є об'єктивним і закономірним явищем, оскільки людство вже стоїть на порозі екологічної кри­зи. Сьогодні, здійснюючи перші кроки у розв'язанні екологіч­них проблем, ми тільки починаємо спиратись на наукові засади. Гальмує цей процес екологічна необізнаність спеціалістів, низь­кий рівень екологічної свідомості, особливо це відчутно в сільсь­кому господарстві.

Оволодіння знаннями з економіки природокористування пе­редбачає підготовку як з технічних і технологічних дисциплін (рослинництво, тваринництво, механізація сільського господар­ства), так і з економічних (основи економічної теорії, економі­ка сільського господарства, економічний аналіз, менеджмент, ор­ганізація діяльності сільськогосподарських підприємств).

З метою поглибленого вивчення студентами особливостей ефе­ктивного управління та організації виробничого процесу з ураху­ванням екологічної складової, надбання навичок еколого-еконо-мічного аналізу та практичного застосування економічних важе­лів регулювання охорони навколишнього природного середови­ща і раціонального використання природних ресурсів в універси­теті створено кафедру економіки природокористування в АПК. Наукові працівники і викладачі кафедри сподіваються, що їх на-вчально-викладацька робота сприятиме правильному розумінню сучасних екологічних проблем, формуванню в студентів нового

10

11

типу еколого-економічного мислення і світогляду. Це певною мірою допоможе студентам як фахівцям агропромислового комплексу у подальшій роботі, а можливо, і дасть поштовх для майбутнього професійного і фахового самовдосконалення.

Основні терміни і поняття

Природа - у широкому розумінні це існуючий світ в усій різно­манітності його форм і проявів, біотичного (живого) і абіотично­го (неживого) компонентів. Щоб зберегти цей дар для ниніш­нього та прийдешніх поколінь, слід знати, як з ним поводитись.

Економіка природокористування - міждисциплінарна на­ука, спрямована на отримання і практичне використання нових знань у галузі регулювання взаємовідносин між соціально-еко­номічним розвитком суспільства та використанням природних ресурсів. Це гуманітарна дисципліна. Отже, об'єктом її дослі­дження є відносини між людьми і природою.

Економіка (з грец. оіков — дім, господарство, потов - вчення, закон) - це наука або мистецтво ведення домашнього господар­ства. У повсякденному вжитку використовується у декількох значеннях:

• сукупність виробничих відносин певної соціально-економіч­ної формації, економічна основа суспільства;

• народне господарство даної країни або його структурна оди­ниця, відповідна галузь чи вид виробництва;

• наукова дисципліна, економічна теорія.

Екологія - це наука про відносини тварин і рослин, які утворюють спільність між собою і навколишнім середовищем. Термін «екологія» запропонував у 1869 році Ернест Геккель (1834-1919), німецький біолог, представник наукового природ­ничого матеріалізму, прихильник і пропагандист вчення Чар-льза Дарвіна.

Під навколишнім середовищем розуміють цілісну систему взаємопов'язаних природних і антропогенних об'єктів і явищ, під впливом і при безпосередньому використанні яких відбува­ється праця, побутова діяльність, відпочинок людей. Поняття «навколишнє середовище» включає соціальні, природні і штучно створені фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто все те, що впливає на життя і діяльність людини. Складовою частиною навколишнього середовища є природне середовище.

Перед сучасним суспільством стоїть завдання не тільки збе­регти природу, а й запобігти негативним наслідкам господарсь­кої діяльності людини в майбутньому. Для цього потрібне ви­вчення різноманітних процесів, які постійно відбуваються в на­вколишньому природному середовищі.

Основою для розуміння цих процесів є вчення про біосферу Землі. Поняття «біосфера» з'явилось у другій половині XIX ст. і в буквальному розумінні означало вчення про життя живих істот на Землі. Засновником сучасних уявлень про біосферу є радянський природознавець В.І. Вернадський (1863-1945), пер­ший президент АН УРСР. Він розглядав біосферу як єдину тер­модинамічну оболонку, де зосереджене життя і здійснюється по­стійна взаємодія всього живого з неорганічними умовами сере­довища. Загальна маса живої речовини Землі, за розрахунками В.І. Вернадського, становить сотні більйонів тонн і включає 500 тис. видів рослин та близько 2 млн. видів тварин. Основою біологічної рівноваги і стійкості біосфери є кругообіг речовини і перетворення енергії. Елементарною первісною структурною оди­ницею біосфери є біогеоценоз. Під цим поняттям розуміють ді­лянку біосфери, через яку неможливо провести жодної істотної грунтово-геохімічної межі, тобто це однорідні за топографічни­ми, мікрокліматичними та біотичними умовами ділянки біосфе­ри. До складу біогеоценозу входять такі компоненти:

• рослинний світ (фітоценоз);

• тваринний світ (зооценоз);

• мікроорганізми (мікробіоценоз);

• ґрунти і ґрунтові води;

• ґрунтовий покрив разом із живими організмами (едафотоп).

Біосфера - сфера активного життя на земній кулі. У біосфе­рі живі організми і середовище їх існування органічно пов'язані одне з одним й утворюють цілісну динамічну систему. Біосфера поєднує нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Літосфера - зовнішня оболонка Землі, містить земну кору і частину верхньої мантії.

Моніторинг - постійне спостереження, аналіз і прогноз змін стану навколишнього середовища, як правило, у зв'язку з госпо­дарською діяльністю людини.

Розрізняють три головні ступеня моніторингу:

• глобальний (біосферний);

• регіональний (біосистемний), або природно-господарський;

• локальний (біоекологічний), або санітарно-гігієнічний.

12

13

Це один із головних елементів системи управління середови­щем. Моніторинг вимагає серйозного обґрунтування складу по­казників, місця, періодичності і засобів здійснення аналізу та прогнозу, узагальнення, зберігання і передачі інформації.

Природокористування - задоволення потреб суспільства в елементах природи. Може бути прямим і непрямим. Прямим називається безпосереднє використання природних ресурсів як джерел сировини, енергії і простору. Непрямим - використання природних ресурсів, як правило, без їх вилучення (наприклад, використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики та водного транспорту і риборозведення, рекреаційне використан­ня територій тощо). Воно може бути загальним - для задово­лення життєво необхідних потреб людини, безоплатно, без закрі­плення за окремими особами і надання спеціальних дозволів; а також спеціальним - надання в користування, володіння або оренду природних ресурсів на підставі спеціальних дозволів, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Сучасну екологію прийнято поділяти на факторіальну, попу­ляційну і біогеоценологію.

Факторіальна екологія досліджує сукупність екологічних факторів, які діють на ізольовану особину, і реакцію - відповідь особини на їх дію.

Екологічними факторами називають елементи середовища, які істотно впливають на живі організми. Вони поділяються на три великі групи:

• абіотичні (фактори неживого середовища) - кліматичні, еда-фічні, топографічні, гідрофізичні, гідрохімічні фактори. Серед кліматичних факторів важливу роль відіграють температура, вологість і світло; до едафічних факторів відносять сукуп­ність фізичних і хімічних властивостей ґрунту; до гідрохіміч­них і гідрофізичних - усі фактори, пов'язані з водою;

• біотичні (пов'язані з впливом живих істот) - до них відно­сять всю суму взаємних впливів живих істот (бактерії, росли­ни, тварини);

• антропогенні (пов'язані з діяльністю людини) - відносять усі форми діяльності людського суспільства. Окремо розглядають техногенні фактори, що пов'язані з використанням технічних засобів виробництва в усіх галузях народного господарства.

Популяційна екологія вивчає формування структури і дина­міки природних угруповань особин одного виду - популяцій. Вона досліджує коливання чисельності різних видів і встановлює при­чини цих коливань, окремі представники популяції не є предме-

том дослідження. Цей підхід ґрунтується на здатності популяції регулювати свою чисельність унаслідок впливу різних факторів навколишнього середовища. Вчення про популяції дало змогу перейти до вивчення більш складних угруповань - біогеоценозів. Біогеоценологія - наука про взаємовідносини між живими істотами, представниками рослинного і тваринного світу, що нале­жать до різних популяцій одного угруповання, а також між цими живими істотами і навколишнім природним середовищем.