2.2 Сучасний стан ліцензійної торгівлі на тлі країн світу.

Сучасний стан ліцензійної торгівлі дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній ліцензійній торгівлі:

— промислово розвиті країни з домінуючим експортом ліцензії. До цієї групи відноситься одна країна — США. Експортна спрямованість ліцензійної торгівлі має історичний характер і відбиває науково-технічний потенціал країни. Сумарні витрати на НІОКР у США перевищують аналогічні витрати у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції й Італії разом узятих. Держава бере на себе гнітючу частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень;

— промислово розвиті країни з переважним експортом ліцензії. До них відносяться Великобританія і Швейцарія, що мають позитивне сальдо в торгівлі ліцензіями. Обидві країни проводять політикові, спрямовану на стимулювання експорту ліцензій. Основа такої політики у Великобританії така ж, як і в США. Торгівля ліцензіями у Швейцарії базується, по-перше, на спеціалізації у виготовленні високоякісної продукції для машинобудування, приладобудування, електротехніки і т.д., а по-друге, — на створенні великої кількості філій і дочірніх компаній великих фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій;

— промислово розвиті країни з переважним імпортом ліцензій. До цієї групи відносяться інші промислово розвиті країни, насамперед Німеччина і Японія. Країни цієї групи широко використовують закордонний досвід і технічні знання для оснащення ведучих галузей передовою технологією і прискорення власних науково-технічних розробок і не прагнуть до балансування надходжень і платежів по ліцензійних угодах. Прикладом успіху цієї політики є широка експансія на автомобільному ринку в 70-і рр. західногерманського «фольксвагена» і японських автомобілів, що в умовах енергетичної кризи успішно застосовували придбані ліцензії для створення мало- і мікролітражних автомобілів.

Якщо США є найбільшим у світі експортером технології, то Японія, навпаки, з початку 50-х р.р. стала одним з найбільших у світі споживачів науково-технічних досягнень. Величезне значення в створенні «японського чуда» мало ефективне використання іноземних патентів і ліцензій, їхнє негайне впровадження й освоєння. Сьогодні Японія є лідером по багатьом напрямкам науково-технічного прогресу, однак вона усе ще більше платить за іноземну технологію, чим одержує за експорт своєї, але цей розрив зменшується;

— країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю ліцензійної торгівлі. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;

—країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю ліцензійної торгівлі. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів;

—країни, що розвиваються, з епізодичним характером ліцензійної торгівлі. До них відносяться в основному найменш розвиті країни.

Обсяг, напрями та структура міжнародної торгівлі ліцензіями чималою мірою визначаються прискореним розвитком наукових досліджень і розробок у розвинутих країнах, розширенням їх зовнішньоекономічної й фінансової експансії. Загальна сума надходжень розвинутих країн від продажу ліцензій зросла з 1,2 млрд. дол. у 1960 р. до 3,5 млрд. дол. у 1970 р., 12,5 млрд. дол. у 1980 р., 15,2 млрд. дол. у 1985 р. і 35 млрд. дол. у 1995 р. Міжнародна ліцензійна торгівля здійснюється здебільшого між промислово розвинутими країнами. На їхню частку припадає 99 % світового експорту і 85 % світового імпорту ліцензій. Цікаво, що продають ліцензії 37 країн, а купує — 71.

Домінуючі позиції в експорті ліцензій займають США, на які припадає найбільша у світі частина видатків на НДДКР. Надходження у США від продажу ліцензій становлять 56 % світового обсягу платежів за ліцензійними угодами.

Друге місце після США за експортом ліцензій належить Швейцарії, третє місце посідає Англія, четверте — Італія. Найбільші імпортери ліцензій — Японія й Італія, а також Німеччина та Франція.

Міжнародна ліцензійна торгівля охоплює в основному продукцію прогресивних галузей промисловості: хімічної, електротехнічної, включаючи електроніку, машинобудування. Ці галузі промисловості поглинають основну частку видатків на наукові дослідження в розвинутих країнах.

Структуру придбаних ліцензій не можна вважати задовільною. У 2005 р. зареєстровано 492 ліцензійні угоди, у т.ч. 304 – на товарні знаки, 150 – на винаходи, 29 – на промислові зразки, 9 – на корисні моделі. Близько 62% угод на товарні знаки стосуються харчової галузі (з них 53,3% – лікеро-горілчаної і тютюнової), 9,5% – приладобудування, жодної угоди не було у машинобудуванні, електроніці, сільському господарстві. Серед угод на винаходи 30,9% припало на харчову галузь (з них 25,9% – на лікеро-горілчану), 13,6% – на медичну сферу, 13,6% – на видобувні галузі, 12,4% – на металургію, 6,2% – на машинобудування, 1,2% – на приладобудування. Угоди на промислові зразки стосувалися лише харчової галузі (з них 89% – лікеро-горілчаної). Угоди на корисні моделі стосувалися машино- та приладобудування (по 50%).

Оскільки міжнародна ліцензійна торгівля найактивніше розвивається між спорідненими фірмами — материнськими і дочірніми компаніями, що знаходяться в різних країнах, її зміст і спрямованість значною мірою визначаються інтересами найбільших ТНК. Так, на частку внутрішньокорпораційних надходжень припадає понад 60 % усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн. Наприклад, у США надходження від продажу ліцензій спорідненим компаніям становлять приблизно 80 % їхнього загального обсягу, в Англії — 50 %.